46. Держава і соціальне партнерство

В нашій країні соціальне партнерство в повному значенні - інструмент подолання системної кризи, а зокрема - шлях досягнення розумного компромісу між працею і капіталом.Соціальне партнерство здійснюється на різних рівнях: міжнародному, національному, галузевому і регіональному, виробничому. Суб'єктами соціального партнерства є наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки -- з одного боку, роботодавці та їх об'єднання -- з другого, і держава та органи місцевого самоврядування -- з третього, а також їхні представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин. На міжнародному рівні суб'єктами соціального партнерства є окремі держави та міжнародні організації. Предметом соціального партнерства є узгоджена соціально-трудова політика, що на різних рівнях має своє конкретне наповнення.

Основні форми соціального партнерства : спільні консультації,переговори представників сторін на всіх рівнях; погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та виробника і т. ін.;участь найманих працівників в управлінні виробництвом;участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях; спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;

Соціальне партнерство як форма узгодження інтересів сторін може бути ефективним лише в тому випадку, якщо воно базується на взаємоузгоджених принципах. Міжнародною організацією праці (МОП) вироблені принципи, які можуть і мають скласти основу концепції соціально-трудового партнерства на будь-якому рівні.Основними принципами соціального партнерства в Україні мають бути: законність;рівноправність і рівноцінність счторін, добровільність, обов'язковість,відповідальність та контроль за виконання прийнятих зобов'язань; сприяння держави розвиткові соціального партнерства на демократичних засадах;

Важливим чинником і передумовою поширення й розвитку соціального партнерства є проголошення і конституційне оформлення ідеї створення соціальної держави. Формування соціальної держави не можливе без ефективної взаємодії органів державної влади з об'єднаннями й організаціями, які представляють соціально-економічні й політичні інтереси різних груп населення, передусім таких визначальних в економічному аспекті груп як наймані працівники і роботодавці.

Соціальна держава, яку проголошено в Конституції України бере на себе цілий комплекс загальнонаціональних функцій в галузі забезпечення гідного життя і вільного розвитку людини -- освіти, охорони здоров'я, культури, реалізації в трудовій сфері, соціального захисту, тобто здійснення соціально орієнтованої політики, що має безпосереднє відношення до соціального партнерства. Саме держава має коректувати стихійні процеси майнового розшарування суспільства, встановлювати і гарантувати дотримання мінімальних соціальних стандартів (розмірів пенсій, допомог, заробітної плати і т. ін.), турбуватися про безпеку громадян тощо.

Держава в соціальному партнерстві відіграє кілька важливих ролей: власника, роботодавця, законодавця, арбітра, посередника, координатора.Основні функції держави в системі соціального партнерства : законодавча, право- і нормотворча, прогностична, організаторська, контрольна й арбітражна (узгодження осн.напрямків соц-економ.політики, створення відповідн.органів, розробка мін.соц.стандартів, заохочення роботодавців і працівників до розвитку відносин соціального партнерства)Розвиваючи систему соціального партнерства, держава ратифікує конвенції МОП праці, що передбачають покращення умов для працівників і роботодавців порівняно з чинним національним законодавством і має забезпечувати виконання їх.

91.Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику держава шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування збалансованої соціальної політики.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Джерелом формування коштів бюджету є: власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси, що належать їй відповідно до законодавства; податки, які сплачують юридичні і фізичні особи зі своїх доходів.

Ефективність державного регулювання за допомогою податків вирішальною мірою залежить від вибору системи оподаткування, висоти податкових ставок (ставки ПДВ, податку на прибуток, прибуткового податку з громадян та інші повинні ретельно і обґрунтовано обраховуватись і бути оптимальними за даної економічної ситуації), видів і розмірів податкових пільг (необгрунтоване і безсистемне надання пільг веде до втрати державою значних фінансових ресурсів).

Податкова політика охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних джерел (податків) і тимчасових (позик). Податкова політика ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основне завдання полягає у встановленні такого рівня оподаткування у державі, за якого розвиватиметься підприємницька діяльність і надходження до бюджету коштів буде достатнє для задоволення державних потреб. А ефективність проведення податкової політики, в свою чергу, залежить від ступеня її відповідності потребам соціально-економічного розвитку країни та інтересам широкого загалу. Основні принципи податкової політики: Рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податку, тобто рівня його доходів;оподаткування доходів має носити однократний характер, обов’язковість сплати податків, Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і податкової адміністрації;податкова система має бути гнучкою і такою, що швидко адаптується до мінливих економічних і суспільно-політичних потреб.