97.Держава і релігія

Характер державно-церковних відносин залежить від політичного устрою держави, конкретних суспільних відносин, домінуючих особливостей певної епохи. Моделі державно-церковних відносин: теократія; цезаропапизм; законодавча підтримка, що забезпечує привілейований стан церкви; проміжний стан між моделлю державної церкви і моделлю повного відокремлення, відокремлення церкви і держави. 1. Теократія-постає як форма правління, за якої вся повнота влади в державі належить главі церкви та духовенству.(V—І ст. до н.е. в Іудеї, у 756—1870-х роках — у Папській області, а з 1929 р. — у Ватикані, де Папа римський є абсолютним монархом. Традиція теократії розвинута в ісламських країнах (Ірані, Саудівській Аравії). Теократичні періоди пережили Китай, Японія, Індія, країни Африки,Європи.2. Цезаропапизм -виявляє себе як політика світської влади, спрямована на підпорядкування собі всього церковного життя; поєднання в особі державного правителя вищої світської духовної влади.Передбачає повну залежність церкви від держави, одержавлення і підпорядкування світській владі церковних структур.(Візантія:імператори збирали церковні собори, вирішували догматичні суперечки, призначали чи знімали патріархів, митрополитів), Росія, де з XVIII до початку XX ст. главою православної церкви був імператор (імператриця). 3. Законодавча підтримка, що забезпечує привілейований стан певної церкви в державі. Статус державної церкви передбачає державне фінансування діяльності церковних інституцій, покладає на них певні державницькі функції (реєстрація новонароджених, смерті, шлюбу тощо).Державні церкви в різних формах існують в Англії, Швеції, Данії, Ірані, Кувейті, Саудівській Аравії, Таїланді та інших країнах. Особливий їх статус зафіксований у конституціях понад 40 держав, у 22 з них главою держави може бути лише особа, що належить до офіційної церкви.4.Проміжний стан між моделлю державної церкви і моделлю повного відокремлення церкви від держави і держави від церкви. Для цього типу відносин характерне збереження державної підтримки та привілеїв окремих церков. Наприклад, сучасна Німеччина, де держава хоч і проголошує нейтральність і толерантність до різних релігій, виявляє певну відмінність у ставленні до релігійних організацій залежно від їх чисельності та їх впливу на суспільне життя. Подібними є державно-церковні відносини в Японії, Австрії, Перу. 5. Відокремлення церкви від держави, що передбачає взаємоневтручання держави і церкви у справи кожної, гарантує максимальне забезпечення свободи релігії, толерантності в державі. Відсутній спеціальний орган регулювання діяльності релігійних інституцій — усі спірні питання вирішує суд.. Законодавче закріплену свободу віри і невір´я мають громадяни Франції, Туреччини, України. Залежно від традицій, моделі державно-церковних відносин існує кілька схем фінансової підтримки державою церковних інституцій: 1. Пряме фінансування державою релігійних організацій і державний контроль за використанням коштів. Така схема характерна для більшості країн з теократичною, цезаропапиською моделями державно-церковних відносин, країн з державною церквою (Ватикан, Греція, Бельгія, Люксембург, Норвегія та ін.). 2. Збір спеціального «церковного» податку, який витрачається згідно з побажаннями платників податку (Італія, Іспанія та ін.). 3. Використання коштів «церковного» податку релігійними організаціями на власний розсуд з мінімальним контролем держави (ФРН, Австрія, Швейцарія, Швеція та ін.). 4. Відсутність фінансової допомоги держави конфесіям, які існують на добровільні пожертвування віруючих, виручки від церковної атрибутики тощо. Це характерно для країн, де церква і держава відокремлені одна від одної (США, Франція, Україна, Нідерланд