Іі. Зміст лекцій, плани семінарських і практичних занять, завдання для самостійної роботи студентів та методичні вказівки

Загальна частина

Модуль 1.

Змістовий модуль №1. Загальна характеристика конституційного права як галузі, науки та навчальної дисципліни

ТЕМА 1. ВВЕДЕННЯ В ТЕОРІЮ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА.

Лекція (2 год.)

Конституційне право – область публічного права і найважливіша галузь національного права.Конституційне право або державне право? Суперечка про терміни. Соціальна природа конституційного права України. Гуманістичний потенціал та шляхи розвитку конституційного права. Роль та значення конституційного права в розвитку правової системи України.

Завдання для самостійної роботи (2 години)

1. Тенденції розвитку сучасного конституційного права.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ

Методологія науки – частина наукознавства, що досліджує структуру наукового знання, засоби і методи наукового пізнання, способи обґрунтування і розвитку знання. Систематичне вирішення методологічних проблем дається в методологічній концепції, яка створюється на базі певних гносеологічних принципів. Виробітку загального розуміння природи людського пізнання, законів і стимул-реакцій його розвитку належить філософії, і це філософське розуміння знання надає вирішальний вплив на формування уявлень про наукові знання. На методологічну концепцію впливають не лише філософські принципи. Оскільки методологічна концепція є теорією будови і розвитку наукового знання, остільки вона – в тій або іншій мірі – орієнтується також на науку і її історію.

Провідною рисою і тенденцією сучасного етапу розвитку наукового пізнання є його гуманізація. Мається на увазі не лише гуманістична переорієнтація використання наукових досягнень, а насамперед перебудова методологічних основ науки, стилю мислення, архетипу наукового пізнання. Одним з головних завдань гуманізації наукового пізнання є формування нового гуманістичного стилю мислення.

Серед найважливіших ідей, що визначають методологічні основи гуманістичної орієнтації сучасного наукового пізнання, виділяють два основоположення: по-перше ідею культури як міри розвитку людині; по-друге ідею єдиної науки про людину.

Реформа вітчизняного права передбачає насамперед зміни, доповнення, систематизацію чинного законодавства, норми якого повинні закріплювати відповідний баланс приватних і публічних інтересів і забезпечувати їх реалізацію за допомогою відповідних методів і засобів правового регулювання. Що ж до формування сучасної правової парадигми як певного наукового простору юридичних знань, теоретичної передумови розвитку вітчизняної юридичної науки і здійснення державно-правових реформ, воно передбачає певну систематизацію правових ідей і поглядів в напрямку становлення і розвиток сучасних правових відносин, зумовлених об’єктивною необхідністю забезпечення взаємодії і розмежування приватних і публічних інтересів.

На основі правової парадигми з урахуванням філософсько-правового розуміння закономірностей поведінки учасників правовідносин створюються теоретичні засади реалізації правових норм, структуруються теорії юридичного моделювання і прогнозування.

Метод – це спосіб, засіб, дорога теоретичного або практичного вирішення завдань, для досягнення сформульованої мети. Існують різні методи пізнання і дії, які вивчаються іншими науками.

Методологія дослідження проблем конституційного права України є впорядкованою єдністю взамоузгоджених світоглядних принципів і методів, які дозволяють всебічно й комплексно дослідити юридичні властивості та якості системи національного конституційного права й визначити сутність і зміст правових зв’язків між її основними складовими елементами.

Постпозитивістській методології досліджень проблем системи і структури сучасного конституційного права України, як і методології правових досліджень узагалі, притаманний системний характер зв’язку між її складовими, які постають своєрідним «методологічним інструментарієм» пізнання системи і структури конституційного права України, їх складників і рівнів, а також передбачуваних правових зв’язків між ними.

Первинним рівнем методології пізнання досліджуваної нами галузевої системи права є принципи.

Нині основними принципами, які відбивають сутність, зміст і особливості постпозитивістської методології дослідження проблем системи сучасного конституційного права України, є принципи деідеологізації та свободи наукових досліджень, усебічності, системності, діалектичності, історизму, детермінізму, герменевтики, феноменології, формальної логіки, об’єктивності, універсальності тощо.

Отже, метод дослідження проблем системи і структури конституційного права України та її основних складових елементів і рівнів (зрізів) – це, насамперед, система заснованих на світоглядно-філософських принципах пізнання відповідного предмета наукових досліджень, правил, прийомів і способів, які дозволяють виявити юридичні особливості системи і структури конституційного права та змоделювати перспективи її розвитку на майбутнє.

На відміну від принципів, які формують світоглядний рівень методології дослідження проблем багатовимірної системи національного конституційного права, методи утворюють її методичне, певною мірою «технологічне», підгрунття.

Серед методів, які видаються найбільш ефективними для дослідження системи і структури сучасного конституційного права України, слід назвати передусім системний, структурно-функціональний, діяльнісний, порівняльно-правовий, історично-ретроспективний, формально-догматичний, конкретно-соціологічний, прогностичний та інші. Кожен із них має свої особливості та специфіку й потребує розкриття їх змісту.

Аналізуючи історичні аспекти розвитку конституційного права на території України, доцільно відзначити, що на сьогодні в науці конституційного права існують різні, часто суперечливі визначення конституційного права як галузі права, що сформувалися історично в кожній окремо взятій країні світу. В різних державах, поряд із поняттям "конституційне право" поширене поняття "державне право", а в ряді країн ці терміни вживаються паралельно.

Поняття "конституційне право" і "державне право" почали вживатися вченими-правознавцями у Великій Британії, США, Франції, Німеччині та ряді інших країн Європи й Північної Америки фактично одночасно, у XIX ст. З часом проблема назви "державне право" чи "конституційне право" стала настільки традиційною для юридичної науки, що до багатьох підручників і посібників включені відповідні підрозділи.

Щодо дискусій про співвідношення термінів "конституційне право" та "державне право", то їх застосування в юридичній теорії та практиці кожної конкретно взятої країни обумовлюється: 1) предметом правового регулювання цієї галузі права-поняття "конституційне право" вживається в державах, де сформувався конституційний лад і ця галузь права регулює всі найважливіші суспільні відносини у всіх сферах суспільного і державного ладу; 2) методом правового регулювання цієї галузі права - для державного права характерним є застосування виключно імперативного, субординаційного методу; тоді як у конституційному праві імперативний метод використовується в органічному поєднанні з диспозитивним, координаційним методом; 3) правовими традиціями застосування того чи іншого терміна в юридичній науці конкретних країн. Сьогодні термін "державне право" традиційно використовується в країнах, де здавна існує розвинений конституційний лад - Австрії, Португалії, Німеччині, Швейцарії та ін. Водночас поняття "конституційне право", привнесене правовою доктриною колишніх метрополій, вживається в країнах, де відбувається лише зародження основ конституційного ладу (Барбадос, Гана, Малі та ін.).

Застосування терміна "конституційне право" в національній правовій системі є цілком об'єктивним і закономірним і найбільш вдалим, оскільки конституційне право України регулює найважливіші суспільні відносини як у державі, так і в суспільстві, а Конституція України визнається однією із найвищих цінностей суспільства і держави. До того ж народ України вважається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, тобто пріоритетним суб'єктом конституційного права, тому поняття "державне право" є некоректним, оскільки призводить до штучного роз'єднання предмета цієї галузі права: якщо є "державне право", то має існувати й "народне право".