logo
Шпора got

70) Правове регулювання використання генетично-модифікованих організмів у процесі сільськогосподарського виробництва.

Головним НПА є ЗУ Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками), розробниками, дослідниками, науковцями та споживачами генетично модифікованих організмів та продукції, виробленої за технологіями, що передбачають їх розробку, створення, випробування, дослідження, транспортування, імпорт, експорт, розміщення на ринку, вивільнення у навколишнє середовище та використання в Україні із забезпеченням біологічної і генетичної безпеки. Цей Закон не застосовується до людини, тканин та окремих клітин у складі людського організму.

Дозвіл на ввезення ГМО, призначених для науково-дослідних цілей або державних апробацій (випробовувань), видається юридичним та фізичним особам на кожний генетично модифікований організм на безоплатній основі Міністерством освіти і науки України. Основні засади надання відповідного дозволу регламентується на підставі Порядку видачі дозволу на ввезення на митну територію України незареєстрованих ГМО для науково-дослідних цілей або державних апробацій (випробувань), що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2008 р. № 734. Порядок отримання такого дозволу та його форма визначається Порядком видачі дозволу на проведення державної апробації (випробування) генетично модифікованих організмів у відкритій системі, який затверджений Постановою КМУ від 2 квітня 2009 р. № 308

Ще одним важливим підзаконним нормативно-правовим актом у сфері регулювання ГМО в сільському господарстві є затверджений ПКМУ від 23 липня 2009 р. № 808 Порядок проведення державної апробації (випробування) генетично модифікованих організмів сортів сільськогосподарських рослин у відкритій системі, який визначає процедуру здійснення відповідної державної апробації генетично модифікованих організмів

Закон про ГМО імперативною нормою встановлює, що забороняється вивільнення в навколишнє природне середовище генетично модифікованих організмів до їх державної реєстрації, на виконання якої, 18 лютого 2009 р. Кабінетом Міністрів України було схвалено Постанову № 114 «Про затвердження Порядку державної реєстрації генетично модифікованих організмів джерел харчових продуктів, а також харчових продуктів, косметичних та лікарських засобів, які містять такі організми або отримані з їх використанням»

Важливим нормативно-правовим актом в аспекті регулювання процесу поширення продукції ГМО в сільському господарстві є затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2009 р. № 808 Порядок державної реєстрації генетично ГМО сортів сільськогосподарських рослин у відкритій системі, згідно із яким реєстрацію ГМО сортів сільськогосподарських рослин проводить Мінагрополітики на безоплатній основі строком на п’ять років

генетично-інженерна діяльність у замкненій системі підлягає ліцензуванню, а порядок такого ліцензування затверджується КМУ за поданням центрального органу виконавчої влади з питань освіти і науки.

Ліцензування такої діяльності здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки. Ст.. 9 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»

16 жовтня 2008 року Постановою КМУ № 922 були затверджені Тимчасові критерії безпеки поводження з ГМО та провадження генетично-інженерної діяльності у замкненій системі [52], якими встановлюються потенційні ризики можливого впливу генетично-модифікованих організмів на здоров'я людей та навколишнє природне середовище,

Порядок етикетування харчових продуктів, які містять ГМО або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг, затверджено ПКМУ від 13.05.2009 № 468, згідно з яким етикетування харчових продуктів, які містять ГМО обсягом понад 0,9 відсотка або вироблені із сільськогосподарської продукції, вміст ГМО у якій становить понад 0,9 відсотка, повинне проводитися їх виробником із зазначенням відповідної інформації («генетично модифікований», «містить генетично модифікований організм» або «вироблений з генетично модифікованого організму»)[

Україна є Стороною великої кількості багатосторонніх угод, які стосуються збереження та збалансованого використання біорізноманіття Серед них Конвенція про біологічне різноманіття [3] і Картахенський протокол про біобезпеку [6] до неї, а також: Конвенція про охорону мігруючих видів диких тварин, Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, та ін..

71

У законодавстві України закріплені основні методи захисту сільськогосподарських рослин, зокрема у ст.1 Закону України «Про захист рослин» такі як: агротехнічні, фізичні, біологічні, хімічні, та інші. Але, вищеназваний перелік не є вичерпним і відрізняється від науково обґрунтованих видів методів захисту сільськогосподарських рослин. Найбільшої регламентації здобув хімічний метод захисту сільськогосподарських рослин (елементи, правила застосування хімічних засобів – пестицидів і агрохімікатів), а щодо інших методів, то вони є лише окремими заходами, які в комплексі з хімічним методом захисту становлять досить ефективну і дієву систему в боротьбі з шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин.

Умовно, хімізацію сільського господарства можна оцінювати з двох позицій – як економічно вигідну і як екологічно небезпечну. У сучасних умовах стратегічною метою розвитку України та її окремих регіонів виступає збалансування екологічних та економічних інтересів і, відповідно, забезпечення принципів сталого розвитку як на національному рівні, так і на рівні територіальних громад.

Законодавче визначення даних понять надається у ст. 1 Закону України «Про пестициди і агрохімікати». Так, відповідно, пестициди – це токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також гризунів, бур'янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб; агрохімікати ж – це органічні, мінеральні і бактеріальні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості грунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції.

Пестициди класифікуються за метою призначення, хімічною дією, характером дії на шкідливі організми та рослини.

Правове регулювання застосування хімічного методу захисту сільськогосподарських рослин здійснюється приписами таких нормативно-правових актів, як: Закони України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про пестициди і агрохімікати», «Про захист рослин», «Про охорону праці» і постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення державних випробувань, державної реєстрації та перереєстрації, видання переліків пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні», від 4 березня 1996 р. № 295; «Допустимі дози, концентрації, кількості та рівні вмісту пестицидів у сільськогосподарській сировині, харчових продуктах, повітрі робочої зони, атмосферному повітрі, воді водоймищ, ґрунті» затверджено Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 20 вересня 2001 р. № 137; Державні санітарні правила «Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві» затверджені Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 3 серпня 1998 р. № 1та інших.

Політика щодо поводження з пестицидами та агрохімікатами є важливою складовою екологічної політики як на міжнародному, так і на національному та регіональному рівні. Вона орієнтована на підтримання належного рівня екологічної безпеки у сфері поводження з хімічними засобами захисту рослин і охоплює процеси поводження як з придатними до використання пестицидами і агрохімікатами, так і з непридатними та забороненими до використання препаратами.

Політика щодо поводження з пестицидами та агрохімікатами передбачає використання широкого спектру адміністративних та економічних інструментів, однак щодо певних інструментів варто збільшити потенціал управлінського впливу (зокрема, екологічного контролю, штрафів, екологічного ввізного мита, екологічної сертифікації, екологічного страхування, екологічних інвестицій та платежів за розміщення відходів), оскільки вони недостатньо виконують свої стимулюючі функції. Крім того, варто здійснити дослідження щодо необхідності залучення до даної галузі екополітики таких економічних інструментів, як екологічний податок на продукцію, екологічні податкові пільги, екологічний аудит, а також звернути увагу на такі соціально-психологічні інструменти, як екологічна інформація та екологічна реклама.

Адміністративні інструменти:

Економічні інструменти:

Зокрема, наголошується на необхідності та дієвості використання процедур екологічного аудиту у даній сфері як такої функції екологічного менеджменту, що дає можливість оцінити ступінь відповідності наявних об’єктів поводження із зазначеним відходами, діяльності підприємств, що належать до зазначеної сфери, а також процесу поводження з утвореним обсягом непридатних та заборонених до використання ХЗЗР в цілому вимогам стандартів та додаткової нормативної документації.