3. Українська законодавча база щодо протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом

В Україні подальше реформування демократичної правової держави значно обтяжено складною криміногенною ситуацією та динамічним ростом злочинності.

В той же час бажаєма інтеграція молодої української держави в європейську та світову економічну структуру передбачає виконання цілого ряду умов по зміцненню вітчизняної економіки, створенню сприятливого інвестиційного клімату, виконанню міжнародних угод відносно економічного співробітництва та ефективної боротьби з економічними злочинами. Виконання відзначених умов неможливо без скорішого зменшення частини тіньового сектору економіки, характерною рисою якого є отримання прибутку, шляхом здійснення кримінально-карних діянь (злочинів). Нездатність держави ефективно контролювати подальший ріст кримінальних доходів та протидіяти їх динамічному розповсюдженню, підриває її економічний суверенітет та негативно відображається на міжнародному іміджі.

Не стоїть осторонь від цих глобальних процесів і Україна, хоча вона вже зробила ряд важливих кроків у напрямі гармонізації національного законодавства з нормами міжнародного права в боротьбі з «відмиванням» доходів злочинного походження. В першу чергу, це підписання і ратифікація ряду міжнародних Конвенцій Україною, вихід спільної Постанови «Про сорок рекомендацій Групи по розробці фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FАТF)».

Коли ми підійдемо до становлення законодавства України, щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, то в основі його створення були такі нормативно-правові акти.

Одним із перших Указів Президента України щодо протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом був Указ “Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 22.07.2003 р. № 740/2003. Згідно цього Указу вже в той час Президент надає вказівку КМУ а) забезпечити за участю Національного банку України впровадження Сорока рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) затверджених у новій редакції на Берлінському засіданні Групи у червні 2003 року (далі - Сорок рекомендацій FATF), розробити та внести в установленому порядку відповідні законопроекти; б) підготувати та подати у місячний строк для наступного внесення на розгляд Верховної Ради України проект Закону про внесення змін до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" щодо визначення спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Цим Указом Президент також вимагав утворити міжвідомчу робочу групу з дослідження методів та тенденцій у відмиванні доходів, одержаних злочинним шляхом, вирішити питання щодо забезпечення автоматизованого доступу Держфінмоніторингу до баз даних органів виконавчої влади, забезпечити створення Єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму тощо [13].

Одним з останніх Указів Президента щодо протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом є Указ від 13 квітня 2011 року № 466/2011 яким затверджено Положення про Державну службу фінансового моніторингу України.

У Положенні затверджені та розглянуті такі важливі питання, як приналежність цього органу до виконавчої влади та визначено, що Державна служба фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, через Міністра фінансів України.

Держфінмоніторинг входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Положенням також визначено основні завдання Держфінмонітрингу.

Основними завданнями Держфінмоніторингу України є:

1) реалізація державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також внесення пропозицій щодо її формування;

2) збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, інші фінансові операції або інформації, що може бути пов'язана з підозрою у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванні тероризму;

3) створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

4. Держфінмоніторинг України відповідно до покладених на неї

завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів та в установленому порядку подає їх Міністрові;

2) подає запити до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання щодо одержання інформації (у тому числі копій документів, що її підтверджують), необхідної для виконання покладених на неї завдань;

3) співпрацює з органами виконавчої влади, іншими державними органами, діяльність яких пов'язана із запобіганням та протидією легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) у разі наявності достатніх підстав вважати, що фінансова операція або сукупність пов'язаних між собою фінансових операцій можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, подає правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення згідно з кримінально-процесуальним законодавством, а також розвідувальним органам для провадження оперативно-розшукової діяльності відповідні узагальнені та додаткові матеріали і одержує від них інформацію про хід їх розгляду;

5) у разі наявності достатніх підстав підозрювати, що фінансова операція або клієнт пов'язані із вчиненням діяння, визначеного Кримінальним кодексом України, що не стосується легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, подає інформацію відповідному правоохоронному або розвідувальному органу у вигляді узагальнених матеріалів;

6) бере участь у міжнародному співробітництві з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

7) проводить аналіз методів та фінансових схем легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму;

8) проводить узагальнення стану здійснених державними органами заходів щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму в державі;

9) розробляє у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму нормативно-правові акти тощо [14].

Як показало дослідження Законів України щодо фінансового моніторингу нормативну основу цього питання було закладено у Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р. № 249-ІV.

Характерно що, прийняття зазначеного закону є головною вимогою Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FАТF) для виключення України з переліку країн, які не співпрацюють з FАТF.

Загалом закон передбачав покладення на винних у порушенні його вимог, санкцій кримінальної, адміністративної, дисциплінарної та цивільно-правової відповідальності. Крім того, встановлено, що такі особи можуть бути позбавлені права провадити певні види діяльності згідно із законодавством. Врегульовані також питання щодо відповідальності юридичних осіб, які здійснювали операції з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансували тероризм. Вони можуть бути ліквідовані за рішенням суду.

Закон також встановлював особливості застосування санкцій НБУ, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади в сфері регулювання ринків фінансових послуг, Міністерством фінансів України, Міністерством юстиції України.

Цей Закон постійно корегувався та доповнювався.

Одним з останніх Законів який вніс деякі доповнення до цього Закону є Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”” від 21 грудня 2010 року № 2808-VІ [2].

Цим Законом внесена зміна назви попереднього Закону, яка затверджена у такій редакції — Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму”.

Цей Закон спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та забезпечення формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної інформації, що дає змогу правоохоронним органам України та іноземних держав виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов'язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями.

Закон також визначив кількість термінів, що в ньому застосовуються. Наприклад, надав поняття “фінансування тероризму”.

Фінансування тероризму - надання чи збір активів будь-якого роду з усвідомленням того, що їх буде використано повністю або частково для організації, підготовки і вчинення окремим терористом або терористичною організацією визначеного Кримінальним кодексом України терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи чи терористичної організації, сприяння вчиненню терористичного акту, будь-якої іншої терористичної діяльності, а також спроби здійснення таких дій.

Значну роль в регламентації фінансового моніторингу відіграють Закони щодо організації функціонування банківської системи - Закон України «Про Національний банк України» [15] та «Про банки та банківську діяльність» [16].

Коротко розглянемо їх функції.

Основою фінансово-кредитної системи є банківські установи. Зважаючи на важливість банківського сектору та розвиток ринкових відносин в Україні у поєднанні з необхідністю повного виконання банками завдань та обов’язків як суб’єктів первинного фінансового моніторингу, актуальним є питання особливостей здійснення своїх повноважень у сфері протидії (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Як ми вже писали раніше, Національний Банк України як центральний банк держави, відповідно до Закону України «Про Національний банк України» виконує функції регулювання та нагляду за діяльністю банків, Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму» визначений як суб’єкт державного фінансового моніторингу.

Слід зазначити, що Національний банк України не здійснює діяльності, безпосередньо пов’язаної з проведенням розрахункових операцій, відкриттям рахунків тощо, отже відмивати гроші через його установи неможливо. Тому основними функціями Національного банку в системі заходів протидії легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом, є: нормативне регулювання діяльності банків по запобіганню використання банківської системи для легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом; нагляд за виконанням банками функцій щодо протидії легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом; застосування санкцій за порушення відповідних вимог.

Таким чином функцією Національного банку України у сфері протидії легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом, стосовно банків є забезпечення належного виконання банками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України із запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Другим важливим Законом, що регламентує фінансовий моніторинг щодо банківської системи є Закон України «Про банки і банківську діяльність».

Цей Закон зобов'язує банки надавати інформацію центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу на його запит щодо фінансових операцій, пов'язаних з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу (аналізу) згідно з законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також учасників зазаначених операцій. У цьому законі також підкреслено.

Національний банк України відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності має право надавати інформацію, отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу банківського нагляду іншої держави, а також отримувати від органу банківського нагляду іншої держави таку інформацію. Надана (отримана) інформація може бути використана виключно з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму.

Глава 11 Закону цілком присвячена заходам запобіганню та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Так згідно ст.63 Закону банки зобов'язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Статтею 64 Закону банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки.

Банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами - юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.

Банк зобов'язаний ідентифікувати відповідно до законодавства України: клієнтів, що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті;осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Рахунок клієнту відкривається та зазначені операції здійснюються лише після проведення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. У разі наявності при здійсненні ідентифікації мотивованої підозри щодо надання клієнтом недостовірної інформації або навмисного подання інформації з метою введення в оману банк має надавати інформацію про фінансові операції клієнта спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Слідуючим важливим Законом щодо державного фінансового контролю є Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» [17].

Цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Свою роль у протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом відіграє також Закон України «Про державну податкову службу в Україні» [1]. Згідно цього Закону завданнями органів державної податкової служби є :

- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів, податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством;

- внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдоскона­лення податкового законодавства;

- прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

- роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Розглянемо ще деякі Постанови Кабінету Міністрів України, які безпосередньо стосуються регулювання фінансового моніторингу.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг)” від 3 лютого 2010 року № 157 визначено, що Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, визначені основні завдання, а аткож права серед яких аналіз стану тенденцій розвитку ринку фінансових послуг, здійснення моніторингу руху капіталів в Україну та за її межі через ринки фінансових послуг, здійснення державного регулювання та нагляд за діяльністю фінансових установ, надання висновків про віднесення операцій до певного виду фінансових послуг, здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасникам ринків фінансових послуг, проведення у межах своїх повноважень самостійно, або разом з іншими уповноваженими органами виїздних та безвиїздних перевірок фінансових установ [18].

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 759 затверджено Порядок надання органами державної влади інформації про фінансові операції до Державної служби фінансового моніторингу [19].

Згідно цієї Постанови визначається Порядок процедури надання до Держфінмоніторингу:

- органами державної влади, що провадять діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, інформації, стосовно яких є підозра, що вони пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму або пов'язані з особами, стосовно яких застосовані міжнародні санкції, виявлені під час здійснення своїх повноважень;

- органами державної влади інформації (копії документів), необхідної для виконання покладених на Держфінмоніторинг завдань.

Дія цього Порядку поширюється на органи державної влади в тому числі ті, що провадять діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Кабінет Міністрів України постійно приймає заходи у формі Розпоряджень щодо активізації та підвищення ефективності протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 березня 2011 р. № 190 схвалено Стратегію розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним, або фінансуванню тероризму на період до 2015 року.

У Розпорядженні підкреслено, що необхідною умовою ефективного розв'язання досліджуємої проблеми є об'єднання зусиль державних органів і фінансових установ для реалізації Стратегії.

Метою стратегії є визначення заходів, організаційного та інституційного характеру, спрямовних на забезпечення стабільного та ефективного функціонування національної системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму [20].

Слід також відмітити, що немало важливу роль для правової основи фінансового моніторингу вдіграють також Кодекси України, серед яких Кримінальний, Кодекс про адміністративні правопорушення, Бюджетний та інші.

Так ст. 209 КК України трактує легалізацію як : вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів [21].

Статтею 209-1 КК України передбачено кримінальна відповідальність за умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму. Згідно якої до кримінальної відповідальності притягуються громадяни за такі дії:

1. Умисне неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про фінансові операції, що відповідно до закону підлягають фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу, якщо такі діяння заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб

2. Розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка відповідно до закону надається спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо такі дії заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб [21].

Статтею 166-9 кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмивання ) доходів одержаних злочинним шляхом до яких входять:

1. Порушення вимог щодо ідентифікації та вивчення фінансової діяльності особи, яка здійснює фінансову операцію; неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу; ненадання, несвоєчасне надання додаткової інформації з приводу фінансових операцій, що стали об'єктом фінансового моніторингу, на запит спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу; порушення вимог щодо зберігання документів, що стосуються ідентифікації та вивчення фінансової діяльності осіб, які здійснюють фінансові операції, та проведених ними фінансових операцій; неповідомлення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу про зупинення проведення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності або стосовно

яких застосовані міжнародні санкції.

2. Ненадання, несвоєчасне надання або надання недостовірної інформації, пов'язаної з аналізом фінансових операцій, що стали об'єктом фінансового моніторингу, довідок та копій документів (у тому числі тих, що становлять банківську або комерційну таємницю) на запит спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу.

3. Розголошення в будь-якому вигляді інформації, що відповідно до закону є об'єктом обміну між суб'єктом первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу, або факту її подання (одержання) особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з її професійною або службовою діяльністю [22].