ekzamen_APP

48. Установче адміністративне провадження:поняття,особливості,види.

Установчі провадження — це специфічна діяльність уповноважених суб'єктів з реалізаціїї норм матеріального адміністративного права щодо створення, реоганізації, ліквідації організаційних структур і комплектуванню їх персоналом. У цьому блоці виділяють:

а) провадження щодо створення організаційних структур;

б) провадження щодо реорганізації організаційних структур;

в) провадження щодо ліквідації організаційних структур;

г) провадження щодо комплектування організаційних структур персоналом. Будь-яке провадження по адміністративних справах складається з ряду окремих операцій: наприклад, складання протоколу; прийом заяви; опитування свідків; вивчення документів; прийняття рішення; винесення постанови;

оскарження дій посадових осіб; опублікування акта управління тощо.

Уважне вивчення подібних операцій у різних видах адміністративних проваджень свідчить, принаймні, про чотири ознаки, які вони мають.

По-перше, вони здійснюються послідовно, тобто одна операція змінює другу, утворюючи своєрідний ланцюг дій.

По-друге, розташування операцій у цьому ланцюгу має не випадковий характер, їх послідовність логічно визначена. Так, винесення постанови по справі не може передувати такій операції, як складання протоколу про адміністративні правопорушення.

По-третє, різним видам адміністративних проваджень притаманні різні за характером і призначенням операції. Відрізняються вони і за ступенем урегульованості адміністративно-процесуальними нормами.

По-четверте, здійснення тієї або іншої операції у тому або іншому провадженні визначається адміністративно-процесуальними нормами і виступає як момент реалізації матеріальних норм адміністративного права.

Ці логічні та послідовно змінюючи одна одну операції прийнято називати стадіями адміністративного провадження.

Стадії існують у будь-якому адміністративному провадженні. Кожному виду адміністративних проваджень притаманні свої стадії, які не повторюються в інших видах. Саме тому через стадії, через їх аналіз характеризується адміністративне провадження. Тобто, розглянути або дати характеристику тому чи іншому адміністративному провадженню здебільшого означає — проаналізувати кожну з його стадій.

Треба зазначити, що стадії одних видів проваджень зафіксовані в нормативному порядку, інших — не зафіксовані і являють собою специфічний результат узагальнення чинних у тій чи іншій сфері правил.

Наприклад, у Кодексі України про адміністративні правопорушення фактично зафіксовані стадії провадження по справах про адміністративні правопорушення, хоча термін "стадія" не вживається; нормативне закріплені стадії дисциплінарного провадження, що здійснюється Вищою радою юстиції (Закон України від 15 січня 1998 p. "Про Вищу раду юстиції" містить ст. 39 "Стадії дисциплінарного провадження", яка подає перелік стадій. Важливо відзначити факт відсутності стадії оскарження).

Так, провадження по виданню нормативних актів управління складається з п'яти стадій:

1) встановлення потреби видання нормативного акта. На цій стадії збирається інформація про стан справ, виявляються ситуації, що потребують нормативного врегулювання;

2) підготовка проекту акта. На цій стадії готується проект. Підготовка включає такі дії: визначення виконавців, узгодження (візування) проекту, його створення, якщо це потрібно; визначення строків розробки та ін.;

3) винесення проекту на обговорення органу управління. На цій стадії проект оцінюється органом управління, обирається оптимальний варіант рішення;

4) прийняття рішення по проекту. На цій стадії проект визнається прийнятним або неприйнятним. Саме тут проект перетворюється на юридичний документ;

5) опублікування акта. На цій стадії здійснюється опублікування акта, тобто доведення його до відома посадових осіб.

У провадження по створенню, реорганізації і ліквідації організаційних структур у сфері державного управління виділяються такі стадії:

1) збір та первинне вивчення інформації про потребу організаційних змін;

2) обґрунтування потреби змін;

3) вибір та аналіз норм, що підлягають застосуванню;

4) розгляд справи компетентним органом;

5) винесення рішення.

У провадженні по комплектуванню організаційних структур у сфері державного управління персоналом існують такі стадії:

1) вивчення інформації;

2) узгодження умов трудового договору;

3) здійснення необхідних організаційних заходів;

4) вибір норм, які слід застосовувати;

5) розгляд справи;

6) прийняття рішення.

Будь-яких норм, що визначають кількість, найменування, зміст стадій у тому чи іншому адміністративному провадженні не існує. Тому вирішення даної проблеми залежить не лише від характеру адміністративного провадження і ступеня його урегульованості адміністративно-процесуальними нормами, а й від позиції того чи іншого дослідника.

Отже в різних літературних джерелах можна зустріти найрізноманітніші варіанти вирішення питання про стадії тих чи інших адміністративних проваджень. У цьому розумінні найбільш пильну увагу дослідників привертає провадження по справах про адміністративні правопорушення.

Так, В. Юсупов виділяє в ньому сім стадій:

1) порушення справи;2) збір і вивчення потрібної інформації;3) попереднє вивчення матеріалів справи;4) вибір норм права, що підлягають застосуванню;5) розгляд справи органами, що правомочні прийматирішення;6) розгляд скарг і прийняття кінцевого рішення;

7) виконання рішення по справі.

А. Коренєв вважає, що у цьому виді провадження п'ять стадій:1) порушення справи;2) з'ясування фактичних обставин;3) розгляд справи;4) винесення рішення по справі;5) виконання рішення по справі.

Найбільш компактною і послідовною є позиція, яку займає з цього питання Д. Бахрах. Він пропонує такі чотири стадії:

1) адміністративне розслідування: порушення справи;

встановлення фактичних обставин; процесуальне оформлення результатів розслідування; направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;

2) розгляд справи: підготовка до розгляду; аналіз зібраних матеріалів і обставин; прийняття постанови; доведення постанови до відома заінтересованих осіб;

3) перегляд постанови: оскарження або опротестування постанови; перевірка законності постанови; винесення рішення; реалізація рішення;

4) виконання постанови: звернення постанови до виконання; безпосереднє виконання.

Якщо уважно проаналізувати викладені точки зору, то можна зробити такий висновок: відмінності у поглядах на стадії адміністративного процесу не мають принципового характеру. Їх можна збільшувати, можна дробити на окремі дії, називати основними або допоміжними, по-різному називати тощо. Принципово важливим тут є таке: стадії повинні повно і точно відображати саму процедуру провадження, ті окремі дії" або операції, які здійснюються у процесі реалізації адміністративно-правових норм. Аналогічне становище є характерним не лише для провадження по справах про адміністративні правопорушення, але й для інших видів адміністративних проваджень.

49. Поняття та сутність установчої дільності.Субєкти установчого провадження.Стадії установчого провадження .

Установча діяльність — це правова форма діяльності держави, яка виражається в реалізації на основі норм матеріального права повноважень на формування, перетворення або скасування органів держави, їх структурних підрозділів, посад.

Безпосереднє призначення установчої діяльності — кадрове забезпечення всіх ланок державної влади і управління. Визначальною стадією установчої діяльності є виборчий процес, який полягає у реалізації виборчих прав громадян на формування представницьких органів держави і вищих посад.

До неправових форм діяльності держави відносять насамперед суто організаційну роботу, яка не потребує суворого юридичного оформлення, не пов'язана зі здійсненням юридичне значущих дій, що спричиняють правові наслідки, наприклад, культурно-масова, технічно-виконавча, організаційно-економічна, збройний захист країни. Однак це не означає, що організаційна діяльність ніяк не регулюється правом. Вона є підзаконною, здійснюється в рамках чинного законодавства і у межах компетенції того чи іншого органу. Правом тут регулюється лише загальна процедура здійснення дій. Здійснення організаційних дій — це повсякденні і різноманітні прояви управлінської діяльності, позбавлені юридичної оболонки. Установча діяльність Президента України має дворівневий характер, який полягає у тому, що поряд з повноваженнями щодо формування органів держави, їх структурних підрозділів і посадових осіб (установча діяльність у «вузькому» розумінні) передбачається й здійснення повноважень з підбору, підготовки та розстановки кадрів (номінаційна діяльність). Головна особливість установчої діяльності полягає у тому, що вона спрямована на структурні перетворення у державному апараті й суспільному організмі.

Установчу форму діяльності Президента України складають такі провадження (процедури): 1) щодо створення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади; 2) щодо створення судів; 3) щодо створення допоміжних органів і служб; 4) щодо формування персонального складу органів виконавчої влади; 5) щодо формування персонального складу Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів; 6) щодо формування Верховної Ради України. Перші п’ять проваджень здійснюються за нормальних умов функціонування державного механізму, тому можуть бути названі ординарними провадженнями; шосте ж викликається фактом дострокового розпуску Верховної Ради і є особливим (або неординарним). Установча діяльність митних органів – це специфічна діяльність митних органів, що полягає у створенні, перетворенні в цілому системи чи окремих митних органів або їх структурних підрозділів, припиненні їх діяльності. А зважаючи на те, що первинним елементом будь-якого митного органу, його структурного підрозділу є посада – структурна одиниця − державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень (ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державну службу” [397]), установча діяльність також безпосередньо пов’язана з добором, розташуванням та просуванням кадрів системи митних органів. Таке подвійне спрямування установчої діяльності дало можливість окремим науковцям виділити в процесі установчої діяльності два відносно відособлених, хоча й пов’язаних по суті, види застосування права: 1) щодо створення та ліквідації структур; 2) щодо комплектування особового складу апарату управління [558, с. 36].

Метою здійснення митними органами установчої діяльності є вдосконалення та оптимізація системи митних органів, приведення її у відповідність до суспільних потреб та вимог міжнародних стандартів, а також забезпечення реалізації державної кадрової політики. У межах здійснення установчої діяльності з найбільшою ефективністю проходять організаційно-правові управлінські процеси, спрямовані на створення загальнонаціональної системи митних органів, яка була б здатна вирішувати найскладніші завдання в умовах ринкових відносин та евроінтеграції, що зараз відбувається за участю нашої держави.

При дослідженні установчої діяльності митних органів важливе значення має її соціально-політична природа, сутність якої полягає в тому, що установча діяльність відіграє важливу роль у процесі реалізації митної політики держави, адже від оптимальності та раціональності системи митних органів безпосередньо залежить ефективність та результативність їх діяльності, а стабільність системи митних органів, як підсумок виваженості установчої діяльності, є запорукою якості митно-правового регулювання суспільних відносин.

З урахуванням соціально-політичної характеристики установчої діяльності ми можемо з’ясувати і власне суто юридичну. Юридична характеристика установчої діяльності містить специфічні ознаки, які, проте, є похідними від загальних ознак правозастосовної діяльності. Установча діяльність митних органів: 1) завжди пов’язана з розглядом та вирішенням справ щодо формування, реорганізації та ліквідації митних органів, їх структурних підрозділів, окремих посад; 2) здійснюється відповідно до матеріальних та процесуальних норм митного законодавства і завжди тягне за собою юридичні наслідки; 3) здійснюється тільки спеціально уповноваженими суб’єктами, перелік яких є виключним і розширенню не підлягає; 4) результати завжди відображаються у відповідних установчих документах; 5) безпосередньо пов’язана з потребою у використанні відповідних способів та засобів юридичної техніки. Будь-яке провадження по адміністративних справах складається з ряду окремих операцій: наприклад, складання протоколу; прийом заяви; опитування свідків; вивчення документів; прийняття рішення; винесення постанови;

оскарження дій посадових осіб; опублікування акта управління тощо.

По-перше, вони здійснюються послідовно, тобто одна операція змінює другу, утворюючи своєрідний ланцюг дій.

Так, провадження по виданню нормативних актів управління складається з п'яти стадій:

1) збір та первинне вивчення інформації про потребу організаційних змін;

2) обґрунтування потреби змін;

3) вибір та аналіз норм, що підлягають застосуванню;

4) розгляд справи компетентним органом;

5) винесення рішення.

1) вивчення інформації;

2) узгодження умов трудового договору;

3) здійснення необхідних організаційних заходів;

4) вибір норм, які слід застосовувати;

5) розгляд справи;

6) прийняття рішення.

50-51. Стадії провадження за зверненням громадян заявного виду.

До звернень громадян законом висуваються певні вимоги. Вони містяться у

ст. 5 Закону України «Про звернення громадян». Так, у зверненні має бути

зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина,

викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи

скарги, прохання чи вимоги.

При цьому оскаржені можуть бути тільки рішення або дії (бездіяльність)

чотирьох видів: а) внаслідок яких порушено права, законні інтереси,

свободи громадян; б) створено перешкоди для реалізації громадянином його

прав, законних інтересів, свобод; в) незаконно покладено на громадянина

будь-які обов'язки; г) громадянина незаконно притягнуто до

відповідальності.

Процедура щодо вирішення адміністративних справ за зверненнями громадян

просувається за певними стадіями провадження. Такими стадіями є:

а) подання громадянином звернення та прийняття його до розгляду органом

(службовою особою), що веде провадження;

б) розгляд справи (встановлення та дослідження фактичних обставин);

в) ухвалення рішення;

г) перегляд рішення у зв'язку з його оскарженням або опротестуванням;

д) виконання рішення.

Ці стадії провадження щодо звернень громадян є загальними, особливості ж

розгляду пропозицій, заяв та скарг визначаються окремими нормативними

актами, які складаються на підставі Закону України «Про звернення

громадян».

Наприклад, для органів внутрішніх справ складено Інструкцію про порядок

розгляду пропозицій, заяв та скарг і організацію особистого прийому

громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах

освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України,

затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10 червня

1998 р. № 414.

Кожна стадія провадження має свої строки виконання, які визначені

Законом України «Про звернення громадян» та підзаконними нормативними

актами, зокрема Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в

органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях

громадян, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від

форм власності, у засобах масової інформації.

Так, відповідно до ст. 20. Закону України «Про звернення громадян»

(термін розгляду звернень громадян) звернення розглядаються і

вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а

ті, що не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше

п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо,

керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або

його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що

повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін

вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока

п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду

може бути скорочено.

Слід зазначити, що законодавець надає особливої уваги організаційним

діям, що відбуваються на першій стадії провадження. Для забезпечення

громадянам безперешкодної можливості звертатися із зверненнями

встановлюється і на законодавчому рівні закріплюється особлива форма

прийому пропозицій, заяв, скарг — особистий прийом громадян (ст. 22).

Такий прийом обов'язково здійснюють керівники та інші посадові особи

органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ,

організацій, об'єднань громадян. Прийом проводиться регулярно у

встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх

роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян.

Порядок прийому громадян визначається керівниками зазначених структур.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити

порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі

неможливо, воно розглядається у тому самому порядку, що й письмове

звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово

або усно, за бажанням громадянина.

Процесуальні норми, що містяться у законодавстві про звернення громадян,

визначають правила діловодства та порядок розгляду звернень,

регламентують конкретні дії учасників правовідносин, що виникають за

наявності звернення як юридичного факту.

52.Поняття реєстраційно-дозвільної діяльності та реєстраційн-дозвільного провадження.

Стадії реєстраціно-дозвільних проваджень та їх особливості. дозвільна система – це особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання об’єктів матеріального світу; доступу до інформацій, користування нею та її поширення; в’їзду в Україну виїзду з неї та пересування по її території; організації і функціонування окремих підприємств та закладів, а також здійснення будь-якої

діяльності, що передбачає обов’язкову наявність дозволу з боку уповноважених органів.

Дозвільна система передбачає отримання наступних дозвільних документів:

Спеціальний дозвіл – це документ державного зразка, який надає право на виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і

використання об’єктів матеріального світу; доступу до інформації, користування нею та її поширення; в’їзду в Україну, виїзду з неї та пересування її територією; організації і функціонування окремих підприємств та закладів, а також здійснення будь-якої іншої діяльності.

Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Сертифікат – це свідоцтво, що засвідчує якість фактично поставленого товару і його відповідність умовам контракту.

З урахуванням специфіки побудови вертикалі адміністративно-

правових відносин на принципах взаємного служіння суспільства та держави,

поняття дозвільного провадження можна визначити як регламентовану адміністративно-процесуальними норами діяльність органів публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про забезпечення реалізації прав фізичних та юридичних осіб на виконання певних дій або зайняття певними видами діяльності шляхом надання їм відповідного дозволу.

В навчальній літературі серед дозвільних проваджень виділяють: по-

перше, провадження щодо видачі дозволів (у тому числі узгодження) на заняття певним видом діяльності. До цієї групи належить видача свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, дозвіл на діяльність з випуску й обігу цінних паперів, дозвіл на право управління транспортними засобами і видача свідоцтв про право управління цими засобами, дозвіл на виконання міжнародних польотів цивільних повітряних суден, дозвіл на вивіз з території України документів Національного архівного фонду з метою тимчасового їхнього експонування або реставрації, узгодження проектів конструкцій транспортних засобів у частині дотримання вимог забезпечення безпеки дорожнього руху тощо.

По-друге, значне число дозвільних проваджень пов'язане із видачею ліцензій (спеціальний вид дозволу) на певний вид діяльності. На сьогоднішній день всі види господарської діяльності, що мають дозвільний (ліцензований)

статус умовно можливо розподілити на дві групи: перша об’єднує ті види діяльності, ліцензування яких передбачено Законом України “Про

ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01 червня

2000року, які в свою чергу можливо розподілити на чотири підгрупи: перша

охоплює види діяльності, пов’язані з виготовленням та реалізацією певних продуктів і речовин (наприклад виробництво вибухових речовин та матеріалів, виробництво особливо небезпечних хімічних речовин, виробництво

та оптова і роздрібна торгівля лікарськими засобами, ветеринарними медикаментами і препаратів, пестицидами та агрохімікатами, тютюновими виробами, спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями тощо); друга підгрупа об’єднує діяльність у сфері транспорту та зв’язку (наприклад надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, залізничним транспортом, авіаційним транспортом, пересилання

грошових переказів, надання послуг телефонного зв’язку, крім відомчих об’єктів, тощо); третя підгрупа ліцензованих видів діяльності складає перелік спеціальних робіт та послуг (розвідка, експлуатація родовищ корисних копалин, виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності, проведення землевпорядних та землеоціночних робіт, посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника, надання послуг, пов’язаних з

охороною державної та іншої власності, охорони громадян тощо); четверта підгрупа обмежує види діяльності, які стосуються надання населенню послуг (медична практика, ветеринарна практика, надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними та вищими навчальними закладами тощо). Друга група об’єднує ті види господарської діяльності, особливий порядок ліцензування яких передбачено окремими законами (банківська діяльність, зовнішньоекономічна діяльність, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності тощо).

Третю групу дозвільних проваджень становлять провадження, пов'язані з видачею дозволів на операції з певними об'єктами – на придбання, збереження, носіння та перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин, інших предметів і речовин, щодо збереження і використання яких установлені

спеціальні правила; на рух транспортних засобів із великогабаритними, великоваговими, небезпечними вантажами; на придбання вибухових матеріалів підприємствами та організаціями тощо. Можна виділити також групу

проваджень, пов'язаних з отриманням дозволу на проведення окремих заходів (наприклад дозвіл на проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, проведення різних спортивних, видовищних та інших масових заходів ) та дозволів та узгоджень на розміщення певних об'єктів (дозвіл на спорудження об'єктів міськбуду, узгодження проектів землевпорядкування, проектів будівництв тощо).

До складових елементів дозвільних проваджень належать: 1) суб’єкти дозвільної системи; 2) об’єкти дозвільної системи; 3) предмети правовідносин, що виникають у сфері дозвільної системи; 4) нормативна база дозвільної системи; 5) юридичні факти (або підстави порушення дозвільного провадження); 6) безпосередні дозвільні правовідносини.

Аналіз чинного законодавства, що стосується повноважень органів, які здійснюють дозвільну систем, дає змогу виділити основні стадії дозвільного провадження:

1) порушення дозвільного провадження (підставами порушення є подання заяви зацікавленою в одержанні дозволу особою);

2) безпосереднє вивчення компетентним органом публічної

адміністрації поданих документів або обстеження приміщень, речей одо відповідності їх вимогам дозвільної системи;

3) прийняття рішення;

4) оскарження та опротестування прийнятих рішень;

5) виконання прийнятого рішення (видача дозволу).

Розглянемо їх детальніше.

Стадія порушення дозвільного провадження починається з подання до відповідного органу публічної адміністрації заяви зацікавленої в одержанні відповідного дозволу особи чи органу.

До заяви додаються копії засвідчених у встановленому порядку копії засновницьких документів, а також документи, що засвідчують спроможність займатися відповідною діяльністю.

Порядок та розмір справляння плати за здійснення дозвільних процедур встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства.

Перелік, а також вимоги щодо форми та змісту поданих документів встановлюються відповідним компетентним органом державного регулювання.

Заява про видачу дозвільного документа залишається без розгляду,

якщо:

- заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

- документи оформлені з порушенням вимог, передбачених нормативно-

правовими актами України.

Про залишення заяви про видачу дозвільного документу без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу такого документа без розгляду у строки, у строки, передбачені для цієї видачі.

Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу дозвільного документа.

Наступна стадія дозвільного провадження – це безпосереднє вивчення компетентним органом публічної адміністрації поданих документів або обстеження приміщень, речей щодо відповідності їх вимогам дозвільної системи.

У деяких випадках необхідно підтвердження про проходження

попередніх експертиз.

Про результати попереднього розгляду заяви компетентний орган державного регулювання повідомляє заявника протягом 30 днів з моменту її отримання.

Строк перевірки повноти та вірогідності поданих документів та їхньої

оцінки не повинен перевищувати три місяці з дня отримання повного комплекту документів. Водночас у деяких випадках цей термін може бути подовжено, але не більше ніж шість місяців.

Наступною є стадія прийняття рішення про видачу дозволу на

відповідну діяльність.

Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії приймається

компетентним органом публічної адміністрації протягом місяця після отримання висновків державних експертиз поданих документів та актів

інспекційного обстеження.

Не пізніше ніж у 10-денний строк після прийняття рішення компетентний орган публічної адміністрації видає заявникові дозвільний документ або направляє письмове повідомлення про відмову у видачі такого із зазначенням причин відмови та умов повторного розгляду заяви.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу дозвільного документа або про відмову у його видачі надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення.

Четвертою стадією такого провадження є оскарження та опротестування прийнятого рішення.

Дії та рішення посадових осіб компетентних органів публічної адміністрації дозвільної системи, пов’язані з відмовою у видачі дозвільного документа, його анулюванням та вилученням підконтрольних речовин, предметів та матеріалів, закриттям підприємств, майстерень і лабораторій, виконанням інших функцій щодо здійснення дозвільної системи, може бути оскаржено у порядку, встановленому для оскарження неправомірних дій органів публічної адміністрації та їхніх посадових осіб, які ущемляють права громадян.

П’ятою стадією є виконання рішення.

Заявник отримує дозвільні документи на право займатися відповідною

діяльністю та використовувати відповідні предмети.

Протягом строку дії дозвільних документів компетентний орган публічної адміністрації може вносити до неї зміни. Підставами для внесення

змін до дозвільних документів можуть бути:

- подання експлуатуючою організацією заяви з проханням поширити дію дозвільних документів;

- набрання чинності новими нормативно-правовими актами з регулювання дозвільної системи;

- виявлення в процесі експлуатації або під час здійснення державного нагляду за виконанням умов дозвільних документів обставин, що

потребують перегляду і зміни умов дозвільних документів.

Розгляд заяви експлуатуючої організації (оператора) про внесення змін до дозвільних документів та її переоформлення здійснюються у тому самому порядку, що й видача відповідних дозвільних документів.

Важливе місце в діяльності органів публічної адміністрації посідають

реєстраційні провадження.

Реєстраційне провадження – це регламентована адміністративно- процесуальними нормами діяльність уповноважених органів публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про офіційне визнання законності правових актів; законності дій юридичних та фізичних осіб; наділення суб’єктів права відповідними правами або обов’язками, а також про облік або фіксацію юридичних фактів шляхом закріплення їх у реєстраційних документах.

На підставі вивчення чинного законодавства виділяють наступні групи

об'єктів державної реєстрації (за О. Кузьменко) :

1. Події (народження, смерть та ін..)

2. Цивільні стани (укладення та розірвання шлюбу, зміна прізвища,

імені, та по-батькові)

3. Фізичні та юридичні особи як носії юридичних прав та обов'язків

4. Учасники виборчих процесів (кандидати на виборну посаду та їх представники, члени виборчих комісій)

5. Об'єкти, пов'язані із здійсненням економічної діяльності (правочини, ліцензії, нотаріальна діяльність, фінансові операції, брокерська діяльність, угоди, іпотека, випуск цінних паперів та сертифікатів, банківські рахунки, засоби масової інформації тощо).

6. Нерухомість (споруди, земельні ділянки тощо)

7. Матеріальні об'єкти (цінні папери, транспортні засоби, зброя та боєприпаси, поліграфія, медичні препарати та обладнання, результати науково- дослідної та творчої діяльності, реєстратори розрахункових операцій та товари та послуги, товарно-касові книги, символіка, логотипи, товарні знаки та багато ін.)

8. Документи, їх проекти та реквізити (нормативно-правові акти та їх

проекти, індивідуальні акти державного управління, статути, регламенти, державні акти на право власності, довідки, свідоцтва, посвідчення, довіреності, заповіти, технічні умови на продукцію тощо)

9. Проекти та програми (інвестиційні, інноваційні проекти, науково-

технічні програми тощо)

10. Географічні об'єкти (маршрути, лінії закордонного плавання,

кваліфіковані зазначення проходження товару).

У структурі кожного окремого провадження можна відокремити стадії відносно відмежовані, виділені в часі і логічно пов’язані сукупності процесуальних дій (процедур), які відрізняються колом суб’єктів і закріплюються відповідними процесуальними актами.

Реєстраційні провадження так само мають визначену структуру, яка представлена окремими стадіями, а саме:

1. Порушення та розгляд справи.

2. Прийняття рішення щодо реєстрації або відмова у реєстрації.

3. Оскарження та опротестування прийнятого рішення.

4. Виконання прийнятого рішення.

Содержание