Конституція – основний Закон держави та суспільства. Історія конституційного розвитку України. Конституційні акти про суверенітет, незалежність та правонаступництво України.

• Конституція – найважливіший нормативний акт держави, її основний закон. Конституція стоїть на першому місці в законодавстві держави і містить у собі вихідні засади національної системи права. Усі правові акти повинні співвідноситися з Конституцією і не можуть їй суперечити. Норми Конституції за юридичними характеристиками є також основоположними для всіх державних органів, службових осіб, громадських об’єднань, громадян. Конституція є основним законом, тому що закріплює: – державний устрій держави, тобто визначає, яке значення в державі належить державній владі, визначає взаємозв’язок і взаємодію політичних партій, влади, релігії, громадських організацій; – взаємовідносини держави та особи, тобто права й обов’язки громадян. Україна дотримується Загальної декларації прав людини, яку вона ратифікувала; – відносини, пов’язані з організацією адміністративно-територіального устрою держави, тобто поділ території на райони, області, Автономну Республіку Крим; – відносини, що регулюють порядок організації, систему і компетенцію державних органів. Конституція приймається в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом шляхом референдуму. Діюча Конституція була прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року і складається з 15 розділів.

• Першою Конституцією України є конституція Пилипа Орлика. Пам’ятками політико-правової думки українського народу є також статті та інші акти Б. Хмельницького. Першим актом, який безпосередньо започаткував національне конституційне право України, можна вважати ІV Універсал Української Центральної Ради (1918). Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостійну і суверенну державу. На основі Універсалу було розроблено цілий ряд документів українського ренесансу, зокрема Конституцію УНР 1918 р., яка хоч і не була введена в дію, однак стала своєрідним акумулятором традицій надбань українського правничого досвіду. Проте цей період розвитку тривав недовго і був перерваний затвердженням Конституції УРСР 1919 р. Ця Конституція була своєрідною рецепцією, певною мірою дублікатом Конституції РРФСР 1918 р., у сукупності з якою вона стала основним джерелом українського радянського державного права; хоча про дійсно національне конституційне право в Україні не могло бути й мови ні за формою, ні за змістом (тогочасна Україна була квазідержавою, право якої за змістом було декларативним, політичним, формальним). Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р.

•12.09.91 було прийнято Закон “Про правонаступництво”. Цей закон встановлює органи державної влади, кордони, законодавчі нормативні акти, міжнародні права та обов’язки Української держави. Цей закон складається з 9.

24 серпня 1991 року Акт проголошення незалежності України юридично закріпив повну самостійність України як незалежної держави поза СРСР. Цей акт Верховна Рада України прийняла 24.08.91, виходячи з небезпеки, яка нависла над Україною в результаті державного перевороту в СРСР 19.08.91. Верховна Рада України проголосила незалежність України та створення самостійної держави – України. Проголошувалося, що територія України є неподільною і недоторканою. Закріплювалося, що з моменту проголошення незалежності на території України мають

чинність виключно Конституція та закони України.

16 липня 1990 року.“Декларація про державний суверенітет” була прийнята за часів існування СРСР, тому її положення зводилися до забезпечення суверенітету в складі СРСР. Деякі положення “Декларації” застаріли, але основні з них не втратили свого значення і сьогодні. Декларація – основа для прийняття нової Конституції, законів України, проголосивши три види суверенітету: державний, національний і народний. Суть Декларації зводиться до таких положень, які викладені в 10 розділах. 1. Україна є суверенною національною державою, яка реалізує своє невід’ємне право на самоврядування в межах існуючих кордонів. 2. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Україні. Повновладдя народу реалізується як безпосередньо, так і через народних депутатів. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада України. 3. Україна є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Державна влада в Україні здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. 4. Україна має своє громадянство і забезпечує рівність перед законом усіх громадян держави, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. 5. Територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди. 6. Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. 7. Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території держави, порядок використання природних ресурсів, гарантії екологічної безпеки. 8. Україна забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, гарантує всім національностям, що проживають на території держави, право їх вільного національно-культурного розвитку. 9. Україна має право на власні Збройні Сили, має внутрішні війська та органи державної безпеки. Україна проголошує, що має намір в майбутньому стати нейтральною державою. 10. Україна виступає у міжнародних відносинах як рівноправний учасник, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки