Суб’єкти адміністративного права. Система центральних органів виконавчої влади в Україні. Загальні засади діяльності та статус державних службовців.
•У адміністративному праві під суб'єктом розуміють носія (власника) прав і обов'язків у сфері державного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати.
• Конституція України відносить до центральних органів виконавчої влади міністерства та інші органи виконавчої влади. До них належать: державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України (Вища атестаційна комісія, Пенсійний фонд, Головне контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет України, Служба безпеки України, Державна податкова адміністрація тощо).
До системи центральних органів виконавчої влади України належать міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, утвореним для забезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розробку й впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує та координує діяльність інших центральних органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.
Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує й координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію в певній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади мають такі права: залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до їх компетенції; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях і під час укладання міжнародних договорів України.
З метою управління економікою всієї країни, реалізації функцій у різних сферах виконавчо-розпорядчої діяльності в державі діє розгалужена і різноманітна система органів виконавчої влади, які утворюються залежно від предмета, сфери діяльності та території, на яку поширюються їх повноваження.
•При визначенні поняття державної служби слід виходити з наступних основних ознак цього явища:
-державна служба — це професійна діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах (законодавчих, виконавчих, судових, прокуратурі) та їх апараті;
-державна служба здійснюється на основі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів;
-зміст державної служби полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави та вирішенні інших суспільно важливих завдань, забезпеченні прав і свобод громадян;
-оплата праці державних службовців здійснюється з державних коштів (з Державного бюджету).
Державна служба ставить перед собою наступні завдання:
- охорона конституційного ладу України, створення умов для розвитку громадянського суспільства, виробництва, забезпечення вільної життєдіяльності особистості, захист прав, свобод і законних інтересів громадян;
- формування суспільно-політичних і державно-правових умов для практичного здійснення функцій державних органів;
- забезпечення ефективної роботи державних органів у відповідності до їхньої компетенції;
- удосконалення умов державної служби і професійної діяльності державних службовців;
- створення і забезпечення належного функціонування системи підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців;
- забезпечення принципу гласності в діяльності державних службовців і державних органів, дотримання законності, викорінення бюрократизму, корупції та інших негативних явищ у системі державної служби..
Статус державного службовця — особливий вид спеціально визначених і гарантованих державою норм, що характеризують місце державного службовця в суспільстві. Він складається з правового та організаційного аспектів.
Правовий аспект статусу державного службовця обумовлений змістом державно-службових правовідносин. Він визначається Конституцією України, Законом України «Про державну службу», іншими нормативно-правовими актами та характеризується сукупністю прав, обов’язків,повноважень та обмежень. При цьому слід розрізняти загальні права, обов’язки, повноваження та обмеження, встановлені для всіх державних службовців, і посадові права, обов’язки, повноваження та обмеження, визначені для конкретних посад.
Правовий аспект статусу державного службовця проявляється як широта прав, коло обмежень та набір функціональних обов’язків, що залежать від посади, яку він обіймає.
Організаційний аспект статусу державного службовця визначається місцем органу державної влади в структурі державного апарату, посадою, яку він обіймає в цьому органі.
Основними обов'язками державних службовців є:
- додержання Конституції України та інших актів законодавства України;
- забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;
- недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;
- безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
- збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;
- постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;
- сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.
- Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень.
У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.
Державний службовець повинен:
- сумлінно виконувати свої службові обов'язки;
- шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;
- не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Поняття та види адміністративного примусу. Поняття, ознаки та підстави адміністративної відповідальності. Поняття та ознаки адміністративного правопорушення. Склад адміністративного правопорушення. Система та види адміністративних стягнень.
•адміністративний примус є одним з видів державного примусу, йому властиві всі основні риси останнього. Адміністративний примус як система заходів, врегульованих нормами права, є також одним із видів правового примусу (поряд із цивільно-правовим, дисциплінарним, кримінально-правовим) і полягає в застосуванні до об'єктів управління незалежно від їх волі і бажання спеціальних заходів впливу з метою змусити їх виконувати вимоги правових норм.
Залежно від конкретної мети застосування заходи адміністративного примусу поділяються на три види:
1) адміністративно-запобіжні заходи;
2) заходи адміністративного припинення;
3) заходи адміністративного стягнення.
•Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.
Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому (основні); по-друге, ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні)
Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що вона:
1) є засобом охорони встановленого державою правопорядку;
2) нормативне визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм;
3) є наслідком винного антигромадського діяння;
4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;
5) пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він має зазнати;
6) реалізується у відповідних процесуальних формах. Похідні ознаки адміністративної відповідальності визначаються її юридичною природою.
•Основу адміністративної відповідальності складає адміністративне правопорушення. Адміністративне правопорушення (проступок) – це діяння, поведінка, вчинок, акт зовнішнього виразу ставлення особи до реальної дійсності, до інших людей, держави, суспільства.
Адміністративним проступком може бути усвідомлений, вольовий акт протиправної поведінки. Вина полягає у психічному відношенні суб’єкта до дії, його згубних наслідків і може бути навмисним або через необачність.
Адміністративним проступком признається тільки така протиправна дія, за яку законодавством передбачено особливий вид державного примусу – адмінвідповідальність.
Визначальною з названих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи; по-друге, воно має два аспекти поведінки: дію чи бездію.
Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до своєї поведінки та її наслідків.
Важливою юридичною ознакою адміністративного правопорушення є те, що за його скоєння настає тільки адміністративна відповідальність.
Важливою ознакою адміністративного правопорушення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є антигромадським і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави.
•Склад адміністративного правопорушення включає:
- об’єкт,
- об’єктивну сторону,
- суб’єкт,
- суб’єктивну сторону.
Ознаками суб’єктивної сторони правопорушення є:
– вина;
– мотив;
– мета правопорушення.
•Адміністративне стягнення — це форма реагування держави (її органів) на порушення тієї чи іншої адміністративно-правової норми, захід адміністративної відповідальності у вигляді застосування до правопорушника адміністративного примусу. Його використовують з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне порушення, в дусі додержання законів, поваги до правил громадського співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
У ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено види адміністративних стягнень: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям правопорушення; конфіскація грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт.
- Влада та соціальні норми у первісному суспільстві. Загальна характеристика теорій походження держави. Виникнення держави і права
- Поняття та ознаки держави. Типологія держави(формаційний та цивілізаційний підхід).
- Форма держави: форма правління, форма державного устрою, державний режим. Поняття, ознаки та види монархій та республік. Поняття та ознаки унітарної держави, федерації та конфедерації та імперії.
- Поняття та основні ознаки правової держави. Соціальна правова держава.
- Громадянське суспільство і держава в Україні.
- Поняття і види соціальних норм. Поняття та ознаки права. Співвідношення права та моралі. Об’єктивне та суб’єктивне право. Юридичний обов’язок. Функції права.
- Право і закон. Поняття й види джерел права. Закони та підзаконні акти.
- Система права. Галузі та інститути права. Загальна характеристика галузей українського права.
- Поняття та види норм права. Структура норми права.
- Систематизація нормативно-правових актів. Кодифікація. Інкорпорація.
- Поняття правовідносин та їх структура. Суб’єкти правовідносин(правоздатність, дієздатність та деліктоздатність). Об’єкти правовідносин. Поняття та види юридичних фактів.
- Поняття законності та правопорядку. Гарантії законності та правопорядку.
- Поняття, види та ознаки правопорушень. Склад правопорушень.
- Поняття та ознаки юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності. Підстава та цілі юридичної відповідальності.
- Конституційне право України як галузь права.
- Конституція – основний Закон держави та суспільства. Історія конституційного розвитку України. Конституційні акти про суверенітет, незалежність та правонаступництво України.
- Державний суверенітет . Національний суверенітет. Народний суверенітет.
- Загальна характеристика Конституції України
- Основні функції держави Україна.
- Державні символи України.
- Адміністративно – територіальний устрій України. Статус Автономної Республіки Крим.
- Поняття громадянства України. Принципи громадянства. Підстави набуття та припинення громадянства України. Правовий статус іноземця та особи без громадянства України.
- Конституційні права та свободи людини і громадянина в Україні, їх класифікація
- Конституційний принцип розподілу влади в Україні.
- Система органів державної влади в Україні
- Президент України – глава держави. Повноваження Президента України та підстави їх припинення. Рада національної безпеки і оборони України.
- Система органів виконавчої влади. Правовий статус Кабінету Міністрів України. Склад і порядок формування кму. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
- Конституційний статус місцевих державних адміністрацій.
- Поняття місцевого самоврядування. Принципи місцевого самоврядування в Україні. Система місцевого самоврядування. Органи самоорганізації населення в Україні.
- Адміністративне право України як галузь права. Джерела адміністративного права. Поняття та сфери державного управління
- Суб’єкти адміністративного права. Система центральних органів виконавчої влади в Україні. Загальні засади діяльності та статус державних службовців.
- Адміністративна відповідальність неповнолітніх. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх.
- Фінансове право України як галузь права. Джерела фінансового права України.
- Система оподаткування в Україні. Поняття податку та його види. Податкова політика України. Платники податків. Об’єкти оподаткування.
- Банківське право України як галузь права. Джерела банківського права.
- Банки та банківська система України.
- Правовий статус Національного Банку України.
- Правовий статус комерційних банків. Порядок утворення і припинення діяльності комерційного банку.
- Правові засади банківського регулювання та банківського нагляду.
- Правове регулювання банківської таємниці.
- Правове регулювання банківського кредиту.