2.1 Джерела права франків. Варварські правди

Коли варвари - германці завоювали Західну Римську імперію й міцно осіли на її території, вони познайомились з культурнішим, ніж вони самі, гало-римським населенням. Звичаї римлян були зовсім інші, ніж у варварів. Вони були давно записані у багатьох законодавчих збірниках, за якими судили й вирішували свої справи римляни.

Германці розселилися на великих територіях колишньої Римської держави, змішувалися з місцевим населенням. Поступово вони почали забувати свої давні порядки й установлювали інші, що відображали нові умови їхнього життя. Звичайно варвари не записували свої закони : старійшини, судді, та й усі одномплеменники знали їх на память і передавали з покоління в покоління. Але тепер, коли правила життя ускладнилися, германці вирішили записати свої закони. Багато варварів, познайомившись із римлянами, почали говорити латинською мовою; оскільки своєї писемності в них не було, вони записували свої закони також латинською мовою. [4, с. 129] Найважливішим джерелом права в цих умовах являлися так звані варварські правди. [36, с. 258]

У різних гілок германських народів оформлення писаного звичаєвого права відбувалося в різний час: це співвідносилося з історичними розходженнями в ступені проникнення ранньої державності в суспільний побут, із місцевими особливостями становлення публічно-правової спільності того або іншого народу. І, не дивлячись на типову схожість, варварські правди мають відмінності по змісту конкретних приписів, наявності тих або інших правових інститутів, по співвідношенню з королівським законодавством свого часу.

Жодна з відомих варварських правд не дійшла у своєму початковому вигляді, багато з них відомі в різних редакціях. Для більшості правд час їх виникнення (тобто початкового запису й офіційного визнання) визначається приблизно: Вестготська правда -- кінець V ст.; Бургундська -- кінець V -- поч. VI ст.; Салічна -- кінець V -- поч. VI ст.; Аллеманська -- VI--VIII ст.; Баварська -- середина VIII ст.; Рипуарська -- VI--VII ст.; Саксонська правда -- VIII--Х ст. До того ж типу варварських правд відносяться численні ранні систематизації англосаксонських законів і записи скандинавських, датських правових звичаїв. [2, с. 166]

Іншим важливим джерелом права, що містило загальні положення та певною мірою доповнювало варварські правди, були акти королів. Вони іменувалися едиктами, декретами, розпорядженнями, а пізніше - капітулами, чи капітуляріями, їх кількість з кожним роком зростала (особливо багато їх було видано за Карла Великого), що ускладнювало їх застосування. Як результат -зявляються зводи капітуляріїв. Перший такий звід був складений приватною особою у 827 р. [43, с. 55]

Варварські правди мали деякі загальні риси.

По-перше, усі вони склалися під значним впливом інститутів і принципів римського права (крім ранніх -- Вестготської і Бургундської), про що свідчив їхній запис на варварській латині.

По-друге, як історичний тип, варварська правда -- складний за структурою, різноплановий кодекс. Значне місце в ньому зайняли витяги (або навіть повні тексти) із королівських капітуляріїв та едиктів, багато з яких або змінювали правила звичаєвого права, зафіксованого в інших розділах правд, або санкціонували державне застосування писаного права.

По-третє, правди були записом права вузьконаціонального застосування: вони не виключали застосування місцевим населенням, що проживало на території варварських королівств, своїх законів. Тому вкрай незначне місце в правдах зайняло приватне право, що регулювалося римським правом, яке продовжувало жити поряд із германським.

По-четверте, правди були привілейованим правом. Їхній зміст обмежувався окремими значимими звичаями в земельних або сімейно-родових відносинах і нормами судового та карного права. Норми мали, в переважній більшості, казуальний характер і тільки в більш пізніх правдах вже зявилися розпорядження загального змісту, присвячені охороні привілеїв церкви або корони.

По-пяте, усі відомі випадки оформлення запису звичаєвого права повязані з ініціативою королівської влади. Державну силу правди підкреслювали спеціально видані укази, що супроводжували текст. [2, с. 167]

Підкреслю, ще раз, що «Салічна правда» не єдиний збірник судових звичаїв у германських племен доби раннього Середньовіччя. Найважливішим джерелом права до «Салічної правди» у Франкській державі були варварські правди -- записи звичаєвого права варварських племен. Такі записи звичаєвого права наприкінці V початку VI ст. були в багатьох племен, які розселилися на території колишньої Римської імперії. Наприкінці V ст. складений був запис звичаєвого права вестготів (Судебник короля Евріка), дещо пізніше -- звичаєвого права бургундів -- Бургундська Правда. Після впровадження «Салічної правди» на початку VI століття, був створений також запис звичаєвого права рипуарських франків -- Рипуарська Правда. Алемани мали свою Алеманську Правду, бавари -- Баварську, сакси -- Саксонську, Тюрінгську тощо. Панував при цьому «національний», а не територіальний поділ. Однак у жодній з «варварських правд» (Leges barbarorum) не відбилося так повно давньогерманське право, як у «Салічній правді». Римський вплив відчувається тут мінімально -- у мові судебника, складеного зіпсованою (так званою варварською) латиною, та у використанні римських грошових одиниць (солід, денарій). Що ж до самих принципів законодавства, то в «Салічній правді» вони є суто германськими: тут постає давнє германське право, яке окремими своїми деталями нагадує риси побуту і звичаїв, що існували у германців в епоху, описану Тацитом у «Германії». [64]

Салічна правда регулювала внутрішньо-общинні відносини і в основному містила норми карного та процесуального права. [23] Основний текст «Салічної Правди» являє собою розпорошений і безсистемний запис звичаїв, які складалися в основному ще до утворення Франкської держави, а також тих звичаїв, які виникли в період формування класового суспільства й утворення держави. Тому її зміст відображає той соціальний і правовий лад, який характеризує перехід від первіснообщинного ладу до класового суспільства. Вона розкриває процес розкладу первіснообщинної власності і виникнення приватної власності, ріст майнової нерівності. [4, с. 130]

Одне з головних її завдань - захист приватної власності, яка прийшла на зміну колективній власності.

«Салічна Правда» - це судове керівництво для суддів. Водночас вона не є збірником систематизовано викладених правових норм, які стосуються всіх сторін ранньокласового суспільства. ЇЇ неповнота, фрагментарність, безсистемність - результат тієї правової основи, на якій вона укладалася.

Зафіксувати все розмаїття звичаїв було неможливо. Особливо якщо врахувати, що записувалися вони у формі конкретних юридичних казусів, узятих безпосередньо з життя. [25, с. 178]

Хотів би на завершення, ще раз підмітити найголовніше, що однією з ранніх, і водночас класичних правд, вважається Салічна правда, її найбільш рання частина відноситься до V ст. (486--496 рр.). Затверджена спадкоємцями Хлодвіга редакція тексту складалася з 65 глав-титулів, кожний із яких присвячувався певному юридичному питанню. Пізніше, залишаючись основним зводом власного права франків, Салічна правда неодноразово доповнювалася й розширювалася; так виникли редакції, названі Емендате (VI--VII ст.) і Геральдія (за часів Карла Великого).

Салічна правда найменшою мірою зазнала впливу римського права, зберегла навіть деякі залишки язичницької старовини й родових звичаїв германців. Наприклад, багато судово-правових процедур були нерозривні із символічними діями, позбавленими реального змісту, але важливими для суспільного визнання тих або інших фактів. Так, заява про бажання укласти повторний шлюб супроводжувалася зважуванням монет, передача майна -- особливим розкиданням гілок рослини, звернення до родичів за допомогою в зобовязаннях -- киданням «жмені землі» й перестрибуванням через тин.

Суспільство часів Салічної правди поєднувало в собі два уклади:

· один -- архаїчний, общинно-родовий з установкою на звичну соціальну рівність і родовий колективізм;

· інший -- заданий ранньою державністю, що формувалася, із закріпленою нею нерівністю в залежності від відносин із владою. [2, с. 166]