2.2 Основні риси феодального права

Феодальне право, виступаючи як засіб регулювання феодальних відносин, представляє крок вперед за своїм внутрішнім змістом , але по своїй зовнішній формі, юридичній техніці, розробленості інститутів значно поступається вищим зразкам права стародавнього світу. Для нього характерний уповільнений характер розвитку як результат консервації правових звичаїв, багато в чому випливають з варварської епохи, правовий формалізм і примітивність юридичних процедур.

Тісно повязане з відносинами власності, феодальне право завжди виступало як правопривілегія для стану феодалів, а для феодально-залежного населення було засобом примусу (тобто носило становий характер і виступало як кулачне право).

Наступна риса - тісний звязок і вплив релігії. Релігія як практично єдина форма світогляду і панівна ідеологія не може не впливати на право, це з одного боку. З іншого - в рамках самої релігії виникає система релігійного права: канонічне. Інша риса - партикуляризм , роздробленість феодального права не тільки в межах Європи , а й в окремих регіонах, місцевостях однієї держави. Причина - панування правових звичаїв як провідних джерел права. Навіть законодавство королів не могло сприяти (за рідкісним винятком) становленню єдиної національної правової системи.

Наступна риса - рецепція римського права - пристосування до феодального суспільства. Причина, відсутність норм, що регулюють належною мірою розвиток товарно - грошових відносин. Звичайне право і навіть законодавство королів було орієнтоване на майнові відносини, повязані з феодальною власністю, і не займалося регулюванням торгівлі, кредиту, морських перевезень і тим більше нових форм власності, що виникають у містах.

В умовах ранньофеодальної монархії діяло звичаєве право, яке фіксувалося в так званих " варварських правдах ". Такими є Салічна, Рипуарська Правди держави Франків, Правда Іне феодальної Англії та подібні судебники . Найбільш рання і типова з них Салічна правда (судебник), на характеристиці якої ми і зупинимося. [35, с. 68]