2.Поняття комерційної таємниці та її ознаки

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Комерційна таємниця — це інформація, яка є корисною і не є загальновідомою суспільству. Вона має дійсну або комерційну цінність, з якої можна отримати прибуток і щодо якої володілець вживає заходів щодо її захисту в усіх сферах життя і діяльності. Фізичні або юридичні особи, які є власниками інформації виробничого та іншого характеру, що одержана на власні кошти і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї і встановлюють її належність до комерційної таємниці або конфіденційної інформації, вживаючи для цього способи їх захисту.Ознаками комерційної таємниці є:технічний, організаційний, комерційний, виробничий та інший характер відомостей; невідомість та недоступність в цілому чи в певній формі чи сукупності складових для осіб, які звичайно мають справу з таким видом інформації; комерційна цінність; збереження в секретності інформації завдяки прийняттю адекватних існуючим обставинам заходів. Кожен суб'єкт господарювання самостійно визначає склад відомостей, що належать до комерційної таємниці.Законодавством України встановлено обмеження, що застосовуються до відомостей, що не можуть становити комерційну таємницю. По-перше, відомостями, що складають комерційну таємницю, не можуть бути відомості, що складають державну таємницю. Правовий режим відомостей, що складають державну таємницю, регулюється Законом України «Про державну таємницю». Перелік відомостей, що не складають комерційну таємницю використовують­ся при здійсненні перевірок контролюючими органами, аудиторами для проведення аудиту, при поданні звітності до різних фондів.

В-19 1.Загальна характеристика суб`єктів суміжних прав

Суміжні суміжні права - це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які охороняються авторським правом. Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення. Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону. Особи, які мають суміжні права, можуть вимагати: відновлення положення, що існувало до порушення прав, і припинення дій, що порушують суміжні права або створюють загрозу його порушення; визнання суміжних прав; відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду; стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок порушення суміжних прав, замість відшкодування збитків; вжиття інших, передбачених законодавчими актами, заходів, пов'язаних із захистом суміжних прав. За письмовими договорами суб'єкти суміжних прав добровільно передають повноваження на управління майновими правами на колективній основі зазначеним організаціям.