3.Авторське право та патентне право. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності. Джерела права інтелектуальної власності

В Україні право інтелектуальної власності є підгалуззю цивільного права, яка складається з окремих правових інститутів: авторське право і суміжні права, право промислової власності (патентне право ). До цієї підгалузі відносять і деякі інші інститути, наприклад, право на науково-технічну інформацію, ноу-хау («знаю як зробити»), право на комерційне найменування, право на торговельні марки" (на знаки для товарів і послуг), право на географічні зазначення поход­ження товарів тощо.

Тобто, всі результати творчої діяльності, з точки зору цивільно-правової охорони, поділяють на дві групи:

перша група охороняється авторським правом, друга – патентним. У цивільно-правовому регулюванні відносин, що складаються у зв’язку зі створенням, використанням і охороною зазначених результатів, є багато спільного, але є й відмінності. Варто підкреслити, що всі результати чинним законодавством визнані товаром. Отже, вони можуть бути об’єктом будь-яких цивільних правочинів, а у цивільному праві і в цивільному законодавстві склалося два самостійних правових інститути – авторське право і патентне право або право промислової власності.

Першою спільною істотною ознакою цих двох правових інститутів є те, що об’єктами авторських і патентних прав є саме результати творчої діяльності людини. Тому і в авторському, і в патентному законодавстві підкреслюється, що творцем може бути лише людина. Але при цьому слід мати на увазі, що суб’єктом творчої діяльності може бути справді лише людина або група, колектив людей, але не організацій (юридичних осіб). Водночас суб’єктами авторських і патентних відносин (прав і обов’язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а також держава. Суб’єктом авторських прав може бути, наприклад, кіностудія, телестудія, видавництво та інші юридичні особи. Суб’єктами патентних прав можуть бути роботодавці, підприємства будь-яких форм власності та інші юридичні особи. Творчий характер діяльності означає, що надання будь-якої технічної допомоги автору чи винахіднику – консультації, розрахунки, креслення, оформлення заявок – не має творчого характеру і не підпадає під поняття «творчість», а такого роду допомога не може вважатися творчим співавторством. Не мають творчого характеру і тому не вважаються творчістю запозичення, використання чужого, хай навіть дуже позитивного досвіду, використання результату за ліцензією тощо. Творчий характер діяльності означає передусім певну індивідуальність, тобто, «власний почерк» автора, що вирізняє одну діяльність від іншої.

Другою спільною рисою цих двох видів творчої діяльності є те, що вона має завершитися певним результатом, об’єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим на певний матеріальний носій. Слід мати на увазі, що під правову охорону підпадає будь-який результат творчого пошуку, Результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто в певну матеріальну форму (креслення, зразок, опис тощо), а й в установленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим результатом, на досягнення якого був спрямований творчий пошук. Винахід має бути описаний у заявці чи відображений у кресленнях, має бути кваліфікований відповідним державним органом України саме як винахід. Результати творчої діяльності, що охороняються авторським правом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують. Для одержання правової охорони таких результатів творчої діяльності досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, ноти, інші описи цього результату, завершена скульптура чи рисунок).

Третя спільність, що поєднує зазначені правові інститути, полягає в тому, що простір дії авторських і патентних прав – це територія України. Тобто авторські і патентні права мають територіальний характер, вони діють лише у межах України. Звідси один дуже істотний висновок – патент, виданий патентним відомством України, дійсний тільки у межах України. Для того, щоб захистити патентні права українського винахідника в іншій державі, наприклад, у Франції, треба цей самий винахід запатентувати ще раз, але тепер уже у Франції. Що стосується авторського права, то ст. З Закону України «Про авторське право і суміжні права» проголошує, що дія цього Закону поширюється і на твори, вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом 30 днів оприлюднені на території України. Проте цю норму не слід розуміти так, що авторські права громадянина України захищаються і в тій країні, де твір вперше випущений у світ або перебуває в будь-якій об’єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за якою авторські права громадянина України визнаються на території України і в тих випадках, коли твір випущений у світ вперше на території іноземної держави. Отже, зазначена стаття ні в якій мірі не обмежує і не розширює територіального принципу дії авторського права.

Четверта спільність – творцями можуть бути і повнолітні і неповнолітні особи. Право авторства і право на ім’я, що складає п’яту спільність у регулюванні зазначених відносин, виникає як у автора будь-якого твору літератури, науки і мистецтва, так і в автора винаходу чи будь-якого іншого об’єкта промислової власності незалежно від віку. Кожен творець будь-якого результату творчої діяльності має право вважати себе автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Кожен з них має право випускати твір у світ або під власним іменем, або під псевдонімом, або анонімно. Творець об’єкта промислової власності має право просити, щоб його витвору було присвоєно його ім’я або яка-небудь спеціальна назва. Спільною ознакою для всіх авторів результату творчої діяльності є право на винагороду і підстави її виплати.

Спільним є й те, що суб’єктом авторських і патентних прав може стати у випадках, зазначених законодавством, держава. Так, після закінчення строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі.

Відмінності: Істотною відмінністю в цивільно-правовому регулюванні щодо зазначених відносин є передусім різні об’єкти цих відносин. Об’єктом авторських відносин є продукти творчої гуманітарної діяльності. Зокрема, це – твори в галузі науки, літератури та мистецтва. Іншу групу об’єктів зазначених цивільно-правових відносин становлять об’єкти промислової власності. Ці відносини регулюються патентним законодавством. Відмінність об’єктів зазначених цивільно-правових відносин зумовлює особливості правової охорони цих об’єктів. Чинне законодавство передбачає для надання правової охорони об’єктам промислової власності їх попередню експертизу і наступну їх державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються охоронні документи у формі патентів або свідоцтв. Об’єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подачі спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На результати творчої духовної діяльності охоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об’єктів досить надання їм об’єктивної матеріальної форми.

Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного права. Варто відразу зазначити, що право авторства, право на ім’я, на недоторканність твору не обмежується будь-яким строком. Автор будь-якого твору в галузі науки, літератури і мистецтва чи будь-якого об’єкта промислової власності залишається автором незалежно від того, коли створено твір чи будь-який інший результат науково-технічної творчості

Право на ім’я також ніяким строком не обмежено. Воно діє безстроково, як і право авторства. Різниця полягає лише у тому, що за авторським правом автор може випускати свій твір у світ під власним іменем, під псевдонімом або анонімно Що стосується об’єктів промислової власності, то автор має право лише просити присвоїти своєму витвору своє ім’я чи спеціальну назву. Інші авторські і патентні права обмежені певним строком дії. Так, Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановив у ст. 28, що авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею. Строк дії патентних прав для різних об’єктів промислової власності, встановлений чинним законодавством, різний. від 20 до 35 років від дати подання заявки до Установи (Державного департаменту інтелектуальної власності).

Питання співвідношення права інтелектуальної власності та права власності належить полягає у тому, що з одного боку до інтелектуальної власності не можна застосовувати правовий режим права власності, котрий складається з правомочностей володіння, користування та розпорядження об’єктами матеріального світу Тому до продуктів інтелектуальної творчості повинен застосовуватися режим виключних прав, зміст якого полягає у тому, що тільки творці цих продуктів мають право користуватися та розпоряджатися ними, за винятком випадків прямо передбачених законодавством. З іншого боку, до продуктів інтелектуальної власності можна застосувати правомочність володіння, користування та розпорядження об’єктами виключних прав (інтелектуальної власності). Так, володіння означає перебування матеріалів у володінні суб’єкта інтелектуальної власності (не тільки творця); користування – не експлуатація ма­теріальних носіїв творчості відповідно до їх призначення; розпорядження – це надання власнику можливості визначити юридичну долю об’єкта правовідносин інтелектуальної власності.

У статті 419 ЦК України нормативно закріплюється два положення, що мають суттєве значення: 1) право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного; 2) перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Крім того, законодавець у цій же закріпив принцип: розмежування права інтелектуальної власності – це одна категорія, а право власності на матеріальний об’єкт (виріб), в якому втілений твір, винахід, корисна модель тощо – це зовсім інша категорія. Відповідно, суб’єкти права інтелектуальної власності – це одна категорія, а власники речей – це інша категорія суб’єктів права. Логіка самої статті дає можливість зробити висновок, що саме у цьому контексті слід розглядати співвідношення права інтелектуальної власності і права власності на річ.

Розмежування права власності у загальному цивілістичному розумінні (на річ, майно) і права інтелектуальної власності (на результати інтелектуальної, творчої діяльності) пов’язане із особливостями об’єкта та змісту правовідносин, що виникають у зв’язку з володінням, користуванням і розпорядженням об’єктами права інтелектуальної власності та предметами (речами), які є копією таких об’єктів, або об’єктами права інтелектуальної власності, які не мають властивостей до тиражування, наприклад твори мистецтва, архітектурні форми. Незалежність права інтелектуальної власності та права власності на річ (матеріальний носій об’єкта права інтелектуальної власності – його копія) проявляються через зміст суб’єктивних прав суб’єкта права інтелектуальної власності та власника речі (копії об’єкту інтелектуальної власності), який розкривається через право володіння, користування та розпорядження зазначеними об’єктами права.

Джерела права інтелектуальної власності. Законодавство у сфері інтелектуальної власності включає Конституцію України, ЦК України та інші нормативно-правові акти. Конституцією України закріпила основні засади охорони інтелектуальної власності. Центральне місце серед джерел права інтелектуальної власності посідає ЦК, кн. 4 якого "Право інтелектуальної власності" регулює приватноправові відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. її структура містить загальні та спеціальні положення.

Міжнародні договори є частиною національного законодавства, серед яких Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р., ратифікована Україною у 1993 р., Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р., учасницею якої Україна стала у 1991 р., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р., чинна для України з 1991 р., Договори ВОІВ про авторське право та про виконання і фонограми, прийняті у 1996 р., до яких Україна приєдналася у 2001 р. Крім того, частиною національного законодавства України стали Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961р. (Україна приєдналась у 2001 р.); Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р. (Україна приєдналась у 1999 р.); Гаазький Акт Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків від 28.11.1960 р. (Україна є учасницею з 2002 р.); Договір про патентну кооперацію від 19 червня 1970 р., чинний для України з 1991 р. Джерелами права інтелектуальної власності є і ряд підзаконних актів.

Лекція 2.

Тема: Авторське право та суміжні права

1. Поняття авторського права. Об’єкти, що охороняються авторським правом. Суб’єкти авторського права. Автор. Знак охорони авторського права та його значення.

2.Зміст суб’єктивного авторського права. Особисті немайнові права. Майнові права. Строк охорони авторського права.

3.Визначення суміжних прав та їх об’єкти. Суб’єкти суміжних прав. Суб’єктивні суміжні права. Обмеження суміжних прав та строк їх дії.

1. Захист авторських та суміжних прав.

Мета лекції:

• формування у слухачів наукових знань про авторське право та суміжні права;

• закріплення та розуміння категорій: авторське право; суміжні права; суб’єкти та об’єкти авторського права та суміжних прав; особисті немайнові та майнові права; з

• закріплення знань про зміст суб’єктивного авторського та суміжних прав; порядок та строки охорони авторського та суміжних прав: строк дії авторського та суміжних прав; способи захисту авторського та суміжних прав.

Рекомендована література:

Нормативно-правові акти:

1.Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - № 3. - Ст.141.- 1996 ( в редакції, визначеній рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010р.).

2. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт від 24 липня 1971 р., змінений 2 жовтня 1979 р.) //Закони України /Інститут законодавства при Верховній Раді України. - К., 1998. - Т. 14. - С. 468-492.

3. Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р. //Закони України /Інститут законодавства при Верховній Раді України. -К., 1998.- Т. 14.- С. 239-245.

4. Закон України «Про авторське право і суміжні права» 23 грудня 1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.zakon.rada.gov.ua.

5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : // www.zakon.rada.gov.ua.

Навчально-методична література:

1.Кубах А.І. Право інтелектуальної власності [Текст]: навч. посібник/А.І. Кубах. – Харків: ХНАМГ, 2008. – 149 с.

2.Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України [Текст]: навч. посібник / О.А. Підопригора, О.О. Підопригора. – Київ: Юрінком Інтер, 2004р. – 652с.

3.Цивільне право України [Текст]: підручник у 2-х кн./ О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; за заг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. — Кн. 1. — 722 с.

4.Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності [Текст]: навч. посібник/ П.М. Цибульов. – К.: Інститут інтелектуальної власності і права, 2003.– 172 с.

5.Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні [Текст]: підручник / за заг. ред. О.А Підопригори, О.Д. Святоцького. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін. Юре», 2003. – 235 с.

6.Право інтелектуальної власності [Текст]: підручник / За ред. д.ю.н. О.П. Орлюк, д.ю.н. О.Д.Святоцького. – К.: Видавничій Дім «Ін. Юре». 2007. – 720 с.

5. Кузнєцов Ю.М. Патентознавство та авторське право [Текст]: підручник / за ред. Ю.М. Кузнєцова. – К.: Кондор, 2005. – 428 с.