6.5. Застава

Поняття застави

Згідно зі ст. 572 ЦК України (ст. 1 Закону України "Про заставу") в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, за­безпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок застав­леного майна переважно перед Іншими кредиторами цього борж­ника, якщо інше не встановлено законом (право застави) .

Застава, як і більшість заходів забезпечення виконання зо­бов'язань, має похідний характер від забезпеченого нею зо­бов'язання. Нею може бути забезпечена лише дійсна вимога, зокрема така, що випливає з кредитного договору, договорів купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

За ст. 574 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Термінологією Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" заста­ва рухомого майна, що виникає на підставі договору, є прива­тним обтяженням; публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду (ст. 4).

В силу закону виникає, зокрема, податкова застава, яка п. 1.17 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зо­бов'язань платників податків перед бюджетами та державними Цільовими фондами" визначається як спосіб забезпечення по­даткового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк, у силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податко­вого зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, вста­новленому законом.

Характеристика застави

1. Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержа-телем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава (ст. 11 Закону України "Про заставу"). При цьому заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій нале­жить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (ч. 2 ст. 583 ЦК України). Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону по­трібна згода власника.

Державне підприємство, за яким майно закріплено на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу під­приємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній влас­ності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства у порядку, передбаченому для державних підприємств.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна дер­жавного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації, що нада­ється за Порядком погодження органами приватизації умов договорів застави майна підприємств, затв. наказом Фонду дер­жавного майна України від 6 лютого 2001 р. № 163.

Механізм застосування податкової застави органами держав­ної податкової служби закріплюється відповідним Порядком, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації Ук­раїни від 28 серпня 2001 р. № 338.

2. Згідно зі ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Ним може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Залежно від предмета застави визначається законодавство, яке застосовується до відповідних відносин. Зокрема, якщо пре­дметом застави є рухоме майно, на відповідні відносини, окрім загальних положень Закону України "Про заставу" та ЦК Ук­раїни, поширюється Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; якщо нерухоме — Закон України "Про іпотеку".

Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власнос­ті і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини, вимоги, які мають особис­тий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом. Наприклад, не може бути заставлено право на отриман­ня пенсії чи заробітної плати, на аліменти, на відшкодування шкоди, завданої життю чи здоров'ю. Не можуть бути предметом застави речі, які неможливо відчужити: паспорт, посвідчення особи, інші документи.

Якщо право не передається, його не може бути заставлено. Не можуть бути предметом застави особисті немайнові права, наприклад, право громадянина вибирати місце проживання, пра­во громадянина бути автором картини чи іншого художнього твору, право на ім'я. Ці права не можуть бути відчужені, а отже — і передані.

Застава окремих видів майна може бути заборонена або об­межена законом. Так, предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підпри­ємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. Статтею 15 Закону України від 9 квітня 1999 р. № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" заборонено місцевим державним адміністраціям використовувати об'єкти державної власності, власності територіальних громад, що пе­ребувають в їх управлінні, як заставу.

Майно та кошти благодійної організації також не можуть бути предметом застави (ст. 19 Закону України від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР "Про благодійництво та благодійні орга­нізації").

3. Заставодержатель має право одержати задоволення з вар­тості майна, що заставляється. "Задоволення з вартості майна" є юридичною природою застави. Тому в разі невиконання умов основного договору до заставодержателя не може автоматично перейти майно, передане заставодавцем.

Згідно зі ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язан­ня, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. При цьому за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактич­ного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, від­шкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, не­обхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

4. За змістом ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Тлумачення поняття "звернення стягнення" міститься в ст. 50 Закону Укра­їни від 21 квітня 1999 p. № 606-XIV "Про виконавче проваджен­ня", за якою звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (описі), вилученні та примусовій реалізації.

Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби — в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожно­му конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

ЦК України передбачає випадки, коли право звернення стяг­нення на предмет застави настає достроково, зокрема, у разі ліквідації юридичної особи-заставодавця, в разі виникнення загрози загибелі, пошкодження чи зменшення вартості пред­мета закладу не з вини заставодержателя, якщо заставодавець відмовляється замінити предмет закладу (ч. 2 ст. 46 Закону України "Про заставу").

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом, за вимогами По­ложення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1448.

Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заста­водавця переданий у власність заставодержателя за початко­вою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 ЦК України.

Сторони договору застави можуть передбачити інші шляхи реалізації заставленого майна. Такими шляхами можуть стати конкурс, тендер, реалізація на біржі та інші види реалізації. Хоча на практиці сторони не обумовлюють спеціально в дого­ворі інший порядок реалізації, покладаючись на встановлену законом можливість реалізації заставленого майна з аукціону (публічних торгів).

5. Стаття 584 ЦК України (ст. 12 Закону України "Про заставу") встановлює орієнтовний перелік істотних умов дого­вору застави. Так, у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, пода­ється опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Договір застави підлягає укладенню у письмовій формі (ст. 13 Закону України "Про заставу"). Якщо предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майна (іпотека) підлягає дер­жавній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених ст. 4 Закону України "Про іпотеку". Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заста­водавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (див. Порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затв. постановою Кабінету Мініст­рів України від 5 липня 2004 р. № 830).

Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше (ст. 588 ЦК України).