logo
KPU_401-403_FOIPT / Підручники / 21_konst_pravo_Kra / konst_pravo_Kravchenko

5. Акти Верховної Ради України

Закони; постанови; заяви та звернення; декларації.

Стаття 91 Конституції України передбачає, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти.

Закон - це, зазвичай, нормативно-правовий акт1, що приймається органом законодавчої влади (Верховною Радою України) чи безпосередньо народом України (на всеукраїнському референдумі) з дотриманням вимог законодавчої процедури, який має вищу (стосовно до всіх інших нормативно-правових актів) юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини переважно загального характеру.

В юридичній літературі2виділяють такі формальні ознаки закону:

1)рівень прийняття (загальнодержавний);

2)орган прийняття (приймається Верховною Радою України або народом України на референдумі);

3)особливий порядок прийняття (прийняття закону включає обов'язкові стадії законодавчого процесу, передбачені Конституцією Верховної Ради України та Регламентом Верховної Ради України);

4)непідконтрольність із боку будь-якого органу державної влади (закони можуть бути змінені або скасовані лише Верховною Радою України. Конституційний Суд України може визнати закон неконституційним повністю або в окремій частині, внаслідок чого він або його окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність, але це не означає скасування або зміни самого закону).

Закон має певну структуру, основними елементами якої є: реквізити закону (його назва; найменування органу, який прийняв закон; дата прийняття; підпис особи, уповноваженої підписувати закони); преамбула; статті й рубрики (глави, розділи тощо) закону.

В юридичній літературі використовуються також і різні способи класифікації законів (див. таблицю 5).

У парламентській практиці трапляються й ненормативні закони. Див., наприклад: Хропанюк В. Н. Теория государства и права.- М., 1998,-С. 243.

263

Таблиця 5

Класифікація законів

№ п/п

Критерій класифікації

Види законів

1

Характер норм, що містяться в законах, і процедура їх прийняття

1)Основний закон (конституція) -має найвищу юридичну силу;

2)  конституційні закони (акти конституційного змісту, які формально не входять до структури єдиної конституції) - в деяких, країнах мають проміжну (між конституцією та звичайними законами) юридичну силу;

3)органічні1(додаткові) закони (закони, що приймаються на виконання бланкетних норм Основного закону і визначають статус органів державної влади, процедуру народного голосування) -в деяких країнах мають підвищену юридичну силу;

4)  звичайні закони (акти чинного законодавства) - закони, які видаються в порядку звичайної процедури

2

Суб'єкт прийняття

1)референдарні закони2(закони, прийняті референдумом);

2) закони, прийняті парламентом

3

ФОРМА ЗАКОНУ

1)кодекси (закони, які містять упорядковану систему норм, що регулюють певну, стійку систему суспільних відносин);

2) інші закони3

4

Галузева ознака

1)галузеві закони (містять норми однієї галузі права);

2)комплексні закони (містять норми кількох галузей права)

5

Механізм правового регулювання

міститься посилання на механізм власної реалізації);

2)закони непрямої дії (закони, які для власної реалізації потребують прийняття додаткових актів);

6

Предмет правового регулювання

1)публічні закони (закони, які доповнюють або змінюють національне законодавство);

2)  приватні закони1(закони, які визначають правовий статус окремих осіб або організацій);

3)  гібридні закони (публічні закони, які певним чином зачіпають приватні інтереси)

1  Назва «органічні закони» пов'язана з тим, що подібні акти, прийняття яких прямо вимагає Основний закон, мають органічну єдність з Основним законом, стають його зовнішнім «органом» або становлять продовження його «організму».

2 Термін використано М. О. Кругловим у праці: Конституционньїй совет Франции.-М., 1993.

3  Із законодавчої практики інших країн відомі, наприклад, такі форми закону: основи законодавства, модельні (хребетні) закони тощо.

Постанова - ненормативний акт, за допомогою якого Верховна Рада України оформлює свої дії щодо самоорганізації (обрання керівних посадових осіб Верховної Ради, утворення комітетів та обрання їхніх голів), обрання, призначення, затвердження відповідних посадових осіб тощо.

*  * *

Із практики Верховної Ради України відомі також такі акти, як заяви, звернення та декларації.

Заяви та звернення - акти ненормативного характеру, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів інших країн здійснити певні дії (або утриматися від здійснення певних дій) з метою підтримання миру, подальшого розвитку дво- та багатосторонніх відносин, усунення джерел ускладнення міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин. Наприклад, у прийнятій 14 жовтня 2003 р. Заяві Верховної Ради України «З приводу подій у Керченській протоці» дається оцінка ситуації, що склалася через будівництво російською стороною гідротехнічної споруди в напрямку українського острова Тузла, розпочатого без попереднього повідомлення та узгодження з відповідними державними органами України.

У цій Заяві Верховної Ради України були також сформульовані пропозиції до Федеральних Зборів Російської Федерації втрутитися в ситуацію з метою негайного припинення будь-яких односторонніх дій, які суперечать принципам добросусідства і духу стратегічного партнерства між Україною та Росією і можуть бути спрямовані на порушення державного суверенітету України, її територіальної недоторканності.

Заклик об'єднати зусилля в реалізації Плану дій та Иоганнес-бурзької декларації зі сталого розвитку, узгоджуючи її взаємопов'язані завдання - економічний та соціальний розвиток і захист довкілля - на локальному, національному, регіональному і глобальному рівнях із наданням пріоритету боротьбі з бідністю міститься, наприклад, у Зверненні Верховної Ради України до парламентів, урядів та громадськості держав Європи, схваленому постановою Верховної Ради України 22 травня 2003 р.

Із практики Верховної Ради України відомі також і звернення, що мають не міжнародний, а внутрішній характер, наприклад,

1 Є характерними для країн англосаксонської системи права

265

Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 р. щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років.

* * *

Декларація - акт, який у загальній, принциповій формі передає основні властивості конституційно-правового регулювання, виражає наміри та зобов'язання учасників правових відносин. Декларації, прийняті Верховною Радою (зокрема Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 p.), мають нормативний характер, але безпосереднє їх застосування, через загальний характер норм декларацій, ускладнено. Декларативні положення реалізуються, здебільшого, за допомогою конкретніших приписів.