logo
А процес

18. Допустимість та належність доказів.

Належними є докази, які містять інфо. щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Допистимість доказів проявляється в тому,що:

1. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

2. Обставини, які за законом повинні бути підтверд. певними засобами доказування, не можуть підтвердж. ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 2ст. 70 КАСУ сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердж. їхніх вимог або заперечень. Це означає, що на практиці на осіб покладається об. обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. З ст. 70 КАСУ докази,одержані з порушенням закону, судом під час вирішення справи не беруться до уваги. Це означає, що в цій частині статті йдеться про те, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. У розрізі зазначеного під час аналізу цього положення закону виникає ряд запитань, які слід прокоментувати, оскільки це питання є досить важливим і від правильного його розуміння та сприйняття судом залежатиме право особи щодо подання доказів та їх прийняття судом. Як вже зазначалося, що в законі закріплено положення про те, що якщо доказ одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, то суд не повинен брати його до уваги.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спір.

Отже, допустимість доказів характеризує форму доказів і означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Така допустимість доказів може мати загальний і спеціальний характер. Загальний характер допустимості означає, що у всіх справах повинна дотримуватися вимога про отримання інформації із визначених законом джерел і засобів доказування з дотриманням порядку збирання, представлення і дослідження доказів (дотримання процесуальної форми доказування). Порушення цих вимог призводить до недопустимості доказів. Натомість спеціальний характер допустимості - це правила, які приписують використання певних доказів для встановлення обставин справи або забороняючи використання певних доказів (негативна допустимість). Позитивна допустимість може бути передбачена на тих випадках, коли закон зобов'язує провести судово-психіатричну експертизу, тощо.