Гарантії прав народних засідателів.

Стаття 62. Гарантії прав народних засідателів

1. Народним засідателям за час виконання ними обов'язків у суді виплачується винагорода в розмірі їх середньомісячного заробітку чи пенсії, але не менше прожиткового мінімуму для працездатної особи. Їм відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються територіальними управліннями Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України.

2. За народними засідателями і присяжними на час виконання ними обов'язків у суді за місцем основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги, передбачені законом. Час виконання народним засідателем чи присяжним обов'язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу. Звільнення народного засідателя з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов'язків у суді не допускається.

3. На народних засідателів поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов'язків зі здійснення правосуддя. За обґрунтованим клопотанням народного засідателя заходи безпеки щодо нього можуть вживатися і після закінчення виконання цих обов'язків.

82. Статус суддів, народних засідателів та присяжних в зарубіжних країнах.

Статусу суддів у конституціях зарубіжних країн приділяється велика увага. Крім того їх статус регулюють також і спеціальні закони. До суддів як правило ставляться високі вимоги як професійного плану (наявність вищої юридичної освіти, певний таж роботи на юридичних посадах), так і моральні вимоги (відсутність судимості, бездоганна незаплямована репутація), а також вимоги щодо певного життєвого досвіду (підвищений вік для обіймання посади судді). У конституціях як правило сформульовані загальні принципи правового статусу суддів, до яких належать: - призначення суддів (це принцип покликаний забезпечити професіоналізм судової діяльності, оскільки під час обрання суддів діє політичний чинник, так як виборці як правило керуються не професійними та особистими якостями кандидатів, а їх політичними переконаннями; найбільш прийнятним є таке призначення, яке не є прерогативою однієї гілки влади); - незмінність суддів (призначення суддів на певний строк зустрічається досить рідко – 10 років у Японії, спочатку на певний строк, а згодом безстроково – у Молдові, незмінність поєднується з таким поняттям як безстроковість та пожиттєвість; наприклад, у Великобританії суддя займає свою посаду до досягнення 72 років, у Японії – 65 років. Кар’єра судді може закінчитися у зв’язку із фізичним станом, скоєнням злочину, недостойною поведінкою і т.д.); - незалежність суддів (судді – незалежні і підкоряються лише закону, економічною гарантією незалежності є високий рівень заробітної плати; судовий імунітет – одна з гарантій незалежності суддів, суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за свої рішення у конкретних справах, за винятком випадків, передбачених законом); - суддівська несумісність (заборона одночасно займати інші державні та громадські посади, а також займатися іншою оплачуваною (крім викладацької та наукової) діяльністю; у судових установах виключаються родинні зв’язки). У більшості країн суддівський корпус формується шляхом призначення (хоча й існують винятки, наприклад, виборність суддів у деяких штатах США; в країнах тоталітарного соціалізму судді нижчих судів обираються громадянами або представницькими органами, як правило на термін переобрання 5 років). В Іспанії і Франції судді призначаються на конкурсній основі органами суддівського самоврядування. У Польщі судді призначаються Президентом за поданням Всепольської Судової Ради. У Великобританії - лордом-канцлером, але без конкурсу та за порадою комісії, яка знаходиться при ньому (склад комісії не розголошується). У США федеральні судді, а також голова Верховного суду призначаються Президентом за згодою Сенату. У Мексиці судді штатів призначаються законодавчими органами штатів. Суддівське самоврядування одним із своїх завдань має представництво та захист інтересів суддів, вирішення кадрових питань та питань дисциплінарної відповідальності. Такі органи можуть здійснювати інспектування суддів, пропонувати кандидатури для призначення на суддівські посади чи навіть самі призначати суддів (Іспанія).

83.