55 Підзаконні нормативно-правові акти: поняття та класифікація.

Підзаконний нормативний акт - це документ компетентного органу держави, що прийнятий на основі, у відповідності і на виконання закону.

ОЗНАКИ:

1. Це документ, що приймається державою в рамках повноважень її органів;

2. Це документ, що приймається на основі закону, тобто не може регулювати відносини, які не отримали законодавчого закріплення;

3. Це акт, що приймається у відповідності до закону, тобто не може йому протирічити;

4. Це акт, що приймається на виконання закону, тобто конкретизує його положення;

5. Має спрощений порядок відміни.

В залежності від юридичної сили підзаконні акти поділяють на:

1) Загальні - ті, що приймаються органами загальної компетенції та поширюються на територію всієї держави (Постанови ВР, Постанови ВР Республіки Крим, Укази Президента, Постанови, Рішення та Накази Уряду).

2) Відомчі акти - документи, які приймаються центральної виконавчої влади та регламентують відносини в певній сфері життєдіяльності суспільства (акти міністерств, відомств та державних комітетів).

3) Місцеві акти - документи, які приймаються місцевими органами управління та поширюються на територію адміністративної одиниці (акти державних адміністрацій).

4) Локальні акти - документи, які приймаються адміністрацією підприємств, установ та організацій і регламентують порядок діяльності цих структур (правила внутрішнього розпорядку, статути).

56 Дія нормативно-правових актів у просторі та по колу осіб.

Види законів у дії за колом осіб:

1. Загальні — розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном);

2. Спеціальні — розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші — лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо), їх дія в просторі та за колом осіб не збігається.

Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винятками, їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах (див. ст. 24 Закону України від 1 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» та ін.).

3. Виняткові — роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом -- дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов 'язаних із їх службовою діяльністю.

Так, працівники дипломатичних представництв мають дипломатичні імунітети (виключення із сфери дії юрисдикції країни перебування; незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених національним правом) і дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканними. Вони звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної і будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування щодо службової діяльності. Мають фіскальний (податковий) імунітет, а також право на безмитне провезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна об'явити персоною нон-гра-та, але до них не можуть бути застосовані заходи відповідальності та інші заходи державного примусу.