Класифікація доказів

Загальновизнаним є поділ доказів стосовно предмета обвинувачення на обвинувальні та виправдувальні;

за джерелом формування — на первісні та похідні;

залежно від відношення до предмета доказування — на прямі та непрямі;

за механізмом їх формування — на особисті та речові. Частина 2 ст. 65 КПК України містить класифікацію до-казів за їх процесуальною формою.

Підставою для відмежовування первісних від похідних доказів є наявність проміжного носія доказової інформації одного і того ж виду. Так, похідними доказами є копії документів, виготовлені на місці події відбитки слідів та ін. Принцип безпосередності кримінального процесу зобов’язує слідчі та судові органи користуватися первісними доказами, оскільки зміна носія доказової інформації може мати своїми наслідками перекручення (незбереження у первісному вигляді) відомостей про подію злочину. Це, однак, не означає, що у кримінальному процесі відкидаються похідні докази. Коли використати первісний доказ з тих чи інших причин неможливо, то похідний доказ у таких випадках може замінити собою первісний. Докази поділяються на обвинувальні та виправдувальні щодо того обвинувачення, яке становить предмет розслідування та розгляду в певній справі. Обвинувальними є докази, що обґрунтовують, підтверджують обвинувачення, тобто встановлюють наявність злочину і вчинення його обвинуваченим, а також обставини, які обтяжують його відповідальність. До виправдувальних доказів належать ті докази, що спростовують або пом’якшують обвинувачення, — заперечують наявність події злочину та винуватість обвинуваченого, а також встановлюють обставини, що пом’якшують його відповідальність.

Можливість безпосередньо чи опосередковано встановлювати обставини, що входять до предмета доказування, надає фактичним даним значення прямого чи непрямого доказу. Непрямі докази на відміну від прямих дозволяють встановити проміжні факти, на підставі яких встановлюються різні елементи головного факту. Головний факт — це поняття збірне. Воно включає такі елементи предмета доказування, як подія злочину та вчинення його обвинуваченим. Залежно від того, які обставини встановлює той чи інший доказ, він може бути прямим в одному випадку і непрямим у другому.

Процедура формування кожного окремого доказу дозволяє класифікувати їх на показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи.Такі класифікації дають широку можливість для всебічного аналізу, визначення ролі та значення доказів, вибору оптимальних тактичних і методичних прийомів їх збирання, перевірки, дають змогу враховувати особливості кожного виду доказів при їх оцінці та обґрунтуванні процесуальних рішень.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Вітчизняний кримінально-процесуальний закон містить легальне визначення доказів у кримінальній справі.

2. Невід'ємними ознаками кримінально-процесуальних доказівє їх допустимість, належність, достовірність та достатність.

3. Докази класифікують на особисті та речові; первинні й похідні;обвинувальні та виправдувальні; прямі й побічні.