37. Федеративное устройство (федерализм). Основные признаки федеративного устройства.

Федеративное государство — это союзное государство, состоящее из нескольких государствен­ных образований, имеющих особый политико-правовой статус.

Федерація (від лат. foederatio – союз, об’єднання) – це форма територіально-політичної організації держави. У конституційному (державному праві зарубіжних країн федеративна держава визначається як єдина союзна держава, що складається з державних утворень, які володіють юридично певною політичною самостійністю.

Щодо конституційно-правового поняття федеративної держави, то вона, як слушно зауважує проф. К.Хессе, – охоплює загальні ознаки, які притаманні іншим федеративним державним утворенням; воно означає комплекс багатьох державних організацій і правопорядків "держав-членів" і "держави у цілому", що знаходяться у взаємній залежності.

Характерні ознаки федеративної форми територіально-політичної організації держави:

1. Законодавче закріплення принципу федералізму та його практична реалізація як передумова і основа вільного об’єднання різних, в основному рівноправних, як правило, раціональних політичних спільнот, які так повинні бути об’єднані для спільної діяльності.

Наприклад, текст Основного закону ФРН містить чітку констатацію про дію у цій державі принципу федеративної держави (ст. 20 абз. 1). Відповідно до загальноприйнятої у ФРН думки в юридичній науці та судовій практиці, принцип федералізму відноситься до основоположних засад Конституції ФРН. Федеративний конституційний суд ФРН в одному зі своїх рішень також назвав принцип федералізму однієї із засад конституції. Пізніше він згадав про нього як про "принцип федеративної держави, на якому спирається конституційний лад ФРН".

Відповідні положення є в конституціях Аргентини, Росії, Пакистану та інших федеративних держав. Територій.

2. Наявність єдиної території , що складається зі сукупності територій її суб’єктів, на які розповсюджується суверенітет, федерації. Конституція Швейцарії практично в такий же спосіб регулює це питання, закріплюючи у ст. 1, що "об’єднані даним союзом народи двадцяти трьох суверенних кантонів Швейцарії… у сукупності утворюють Швейцарську Федерацію". Але незалежно від способу визначення і конституційного закріплення складу території федеративних держав, усі вони мають за мету закласти наріжний камінь у забезпеченні цілісності держави.

3. Наявність конституційних гарантій статусу і кордонів суб’єктів федерації. Одним із основних питань, які мають визначальне значення для забезпечення територіальної єдності федерації, є конституційне закріплення за федеральними представницькими органами виключного права на прийнятті рішень з питань, які стосуються територіальної організації держави.

Наприклад, згідно з Конституцією Мексики Конгрес уповноважений: утворювати при наявності певних умов у межах уже існуючих штатів нові штати; визначати остаточно кордони штатів, розв’язуючи спори, які виникають між ними щодо розмежування відповідних територій…; законодавствувати з усіх питань, які відносяться до Федерального округу (ч. ІІІ, ІV, VІ, ст. 73). Конституція Індії наділяє парламент ще більшими правами і встановлює для нього можливість за допомогою закону прийняти до союзу або утворити нові штати на тих умовах, які він вважатиме потрібними (п. 213).

Не менш важливе значення має і те, що федеральні конституції зосереджують вирішення усіх питань, які стосуються захисту цілісності держави від зовнішніх і внутрішніх посягань на її територію, виключно у руках федеральних органів. Так, розділ 8 ст. 1 Конституції США формувати й утримувати армію; створювати і забезпечити флот; видавати правила щодо управління сухопутними і морськими силами та їх організації.

Суттєве значення для збереження територіальної цілісності федерації має віднесення питань зовнішньополітичної діяльності до виключної компетенції федеральних органів. Приміром, Конституція Австрії (п. 2 ст. 10) до відання федерації відносить зовнішні зносини, включаючи політичне і господарське представництво за кордоном, зокрема укладання усіх державних договорів, встановлення кордонів, товарообіг і торгівля тваринами із зарубіжними країнами. Подібні повноваження за федеральними органами закріплюють конституції Індії (п. 10, 11, 12, 13, 14 Переліку 1 Додатку 7), Мексики (п. ХХ ст. 73), Основний закон ФРН (ст. 73, абз. 1) та ін.

Конституції більшості зарубіжних федеративних держав відносять до виключної компетенції федерації також і такі питання, як: федеральні фінанси і податки; банківську діяльність; грошовий і валютний обіг і монетну монополію; митна справа; державна статистика; діяльність пошти, телеграфа, телефона; транспорт; паспортна справа; іміграція; національна система права, федеральна система правоохоронних і судових органів тощо.

4. Конституційне або конституційно-договірне розмежування предметів відання і повноважень між федерацією та її суб’єктами. Складові частини федерації – її суб’єкти (штати – в Австралії, Бразилії, Індії, Мексиці, США; землі – в Австрії та ФРН; провінції – в Канаді; кантони – у Швейцарії; емірати – в Об’єднаних Арабських Еміратах тощо) мають статус із власним адміністративно-територіальним устроєм, власною організацією влади та власною компетенцією. У цілому у будь-якій державі конституційно-правовий статус федерації та її суб’єктів, характер федеративних відносин багато в чому зумовлюється способами розподілу влади – предметів відання і повноважень – по вертикалі.

5. Наявність єдиного громадянства (Швейцарія), а в ряді випадків двох рівнів громадянства однієї держави (США). Наприклад, згідно з Конституцією США "усі особи, які народилися або натуралізовані у Сполучених Штатах… є громадянами Сполучених Штатів і того штату, де вони проживають" (розд. 1 поправки ХІV до Конституції США).

6. Заснування та конституювання загального для всієї федерації механізму державної влади (глава держави, парламент, уряд, органи судової влади). Наявність двопалатної структури парламенту (у більшості федерацій існує інститут бікамералізму: нижня палата розглядається як орган загальносоюзного представництва, а верхня палата представляє інтереси суб’єктів федерації).

7. Наявність федеральної правової системи, яка забезпечує єдиний правовий простір, верховенство федеральної конституції та пріоритет законів федерації. В Австрії, Канаді, Росії, США, ФРН, Швейцарії та деяких інших державах поряд із загальнофедеральною конституцією та загальнофедеральними законами діють конституції та закони суб’єктів федерації. При цьому забезпечується верховенство федеральної конституції та федеральних законів. Так, п. 5 ст. 76 Конституції Російської Федерації встановлює, що: "Закони та інші нормативні правові акти суб’єктів Російської Федерації не можуть суперечити федеральним законам… У ряді суперечності між федеральним законом та іншим актам, виданим у Російській Федерації, діє федеральний закон".

8. Встановлення державної (них) мови (мов). Без мовної єдності федеративна держава не може існувати як єдина, цілісна держава. Конституції зарубіжних федеративних держав розв’язують це питання по-різному в залежності від конкретних мовних умов, які мають місце у кожній з них. Наприклад, Конституції США і ФРН не містять ніяких приписів із цього питання, оскільки у їх громадян не виникає ніякого сумніву, що мовою їх спілкування є англійська у США і німецька – у ФРН. У конституціях інших держав відповідні норми існують. Так, у Конституції Австрії сказано, що німецька мова є державною мовою республіки, але цей факт не повинен ущемляти права мовних меншин, наданих їм федеральним законодавством (ст. 8). Конституція Індії у ст. 343 проголошує в якості офіційних мов хінді та англійську. В Конституції Швейцарії німецька, французька, італійська та ретророманська проголошуються національними мовами Швейцарії, офіційними та мовами Швейцарського Союзу є німецька, французька, італійська (ст. 116).

9. Створення основних елементів державності, і у першу чергу органів законодавчої, виконавчої та судової влади у суб’єктах федерації. Порядок їх організації та компетенцію визначають, як правило, конституції суб’єктів федерації. З іншого боку, федеральна виконавча влада у ряді федерацій має право "федеральної інтервенції", тобто втручання, якщо суб’єкт федерації незадовільно виконує свої обов’язки стосовно федерації (Аргентина, Індія, ФРН).

10. Конституційне закріплення принципу субординації у взаємовідносинах між федеральними органами та органами суб’єктів федерації. Аналіз текстів конституцій зарубіжних федеративних держав і відповідної практики дозволяє зробити висновок, що це досягається: по-перше, шляхом контролю, який здійснюється федеральними судовими органами за правотворчою діяльністю органів суб’єктів федерації, і, по-друге, шляхом видання розпоряджень федеральних органів управління, що стосуються діяльності органів управління суб’єктів федерації.

Контроль за правотворчою діяльністю органів суб’єктів федерації – це судовий контроль за відповідністю конституцій суб’єктів федерації федеральній конституції, а також контроль за актами, які приймаються органами суб’єктів федерації, з точки зору відповідності федеральним законам. У разі констатації невідповідності, конституція чи інші акти можуть бути повністю або частково скасовані. Щодо повноважень федеральних органів управління стосовно органів управління суб’єктів федерації, то доцільно звернути увагу на ряд приписів у конституціях зарубіжних федеративних держав. Наприклад, п. 13 ст. 102 Конституції Швейцарії встановлює за Союзною Радою (уряд Швейцарії) право спостерігати за тими галузями кантонального управління, які підпорядковані його контролю. Конституція Індії (п. 1 ст. 257) встановлює, що виконавча влада федерації володіє правом давати розпорядження будь-якому штату, які уряд Індії вважати необхідними. Отже, конституції зарубіжних федеративних держав передбачають дійові гарантії, що забезпечують субординацію діяльності федеральних органів та органів суб’єктів федерації.