13. Структура Конституции.

Структура конституции. Юридическая конституция может пред­ставлять собой один документ (это консолидированная, или кодифициро­ванная, конституция). Таково подавляющее большинство конституций стран мира (Китая 1982 г., Папуа — Новой Гвинеи 1975 г., Бразилии 1988 г., Украины 1996 г. и др.). Однако иногда поправки к конституции в ее текст не вносятся, а прилагаются к ней в определенной нумерации (например, в США). Законодательный акт, составляющий консолидиро­ванную конституцию, чаще всего так и называется: «конституция». Но в некоторых случаях применяется другая терминология: «политическая конституция» (Колумбия), «союзный конституционный закон» (в Ав­стрии — один из актов), «основной закон» (Германия).

В ряде стран конституция представляет собой совокупность законов, принятых в разное время (неконсолидированная, или некодифициро­ванная, конституция). Название каждому из них обычно дается в со­ответствии с предметом регулирования: «Форма правления», «Акт о риксдаге», «Акт о престолонаследии» — в Швеции, законы о кнессете (парламенте), о земле,,о судоустройстве — в Израиле, Сеймовый устав — в Финляндии и т.д.

В отдельных странах конституция включает не только собственно конституцию, но и некоторые другие основополагающие документы. Так, во Франции это конституция 1958 г., преамбула отмененной конститу­ции 1946 г. и Декларация прав человека и гражданина 1789 г.

В редких случаях под конституцией понимается совокупность зако­нов, судебных прецедентов и неписаных конституционных обычаев (Ве­ликобритания, Новая Зеландия). Законы, считающиеся частью такой конституции (а в Великобритании их более 300), принимаются не в осо­бом порядке (квалифицированным большинством), а обычным способом.

В странах, где конституций нет (султанат Оман и др.), их роль выпол­няет священная книга мусульман — Коран. В некоторых странах Коран является частью «конституционного блока», будучи поставлен над кон­ституцией и остальными его частями (Иран, Саудовская Аравия и др.).

Роль составной части конституции могут выполнять политические декларации о целях и перспективах развития страны, принимаемые путем общегосударственного голосования граждан (например, Нацио­нальная хартия Алжира 1976 г., Хартия малагасийской социалистичес­кой революции 1975 г. и др.). Значение конституционных документов может быть придано прокламациям военных и революционных советов, советов национального спасения и других органов, приходящих к власти в результате военного переворота. Таковы институционные акты, прини­мавшиеся в Бразилии после переворота 1964 г., прокламации Временно­го военного административного совета в Эфиопии в 1974—1987 гг. и др.

Конституции обычно состоят из преамбулы (введения), глав (разде­лов, частей), статей, которые в свою очередь могут делиться на пункты, обозначенные цифровой или буквенной нумерацией. В редких случаях (например, в Венгрии) вместо статей имеются параграфы. Завершается конституция переходными и заключительными постановлениями, кото­рые предусматривают преемственность государственной власти, поря­док создания новых органов. Во многих конституциях есть приложения, содержащие схемы, образцы, различные перечни (например, полномо­чий федерации и субъектов), текст клятвы президента и др. Неотъемле­мой частью конституции являются в некоторых странах (США и др.) поправки к ней, они не вносятся в текст, а прилагаются к конституции.

Структура конституції — це її внутрішній поділ на певні частини: розділи, параграфи і т.ін. Як правило, конституції мають стандартну структуру: преамбулу (вступну частину), основну частину, прикінцеві та перехідні положення, а в ряді випадків і додатки.

Питання про структуру конституції в теорії розглядається не з точки зору юридичної техніки, а в правовому і політичному аспектах. Як і де регулюється те чи інше питання, в якому розділі і в якому параграфі – часто-густо має конкретне політичне значення, політичний зміст або підтекст.

Преамбула (фр. рréambule — передмова) з точки зору конституційної доктрини – необхідний складовий елемент конституції, та є чимало конституцій без неї (наприклад, Греції, Італії). В ній знаходять відображання такі важливі питання, як: цілі конституції; історичні умови, які передували її прийняттю; ставлення до прав і свобод людини; загальні засади державної політики; іноді вказується приналежність держави до світової спільноти. І хоча положення преамбули не є правовими нормами, але вони мають нормативне значення для тлумачення та застосування решти положень конституції. Виняток — Конституція Франції. В ній перша стаття тексту Основного закону вміщена прямо в преамбулі (це своєрідна "стисла конституція"). З іншого боку, частиною Конституції 1958 р. є й інша преамбула — до Конституції 1946 р., що регулює деякі права людини.

Основна частина – власне сам текст Конституції. Звичайно він поділений на розділи, статті, параграфи, які мають нумерацію. Кожний розділ регулює певну сферу суспільних відноси, а статті містять конкретні норми.

Побудова основної частини має також свою внутрішню логіку: автори (розробники) конституції застосовують принцип важливості (значущості) інститутів. У сучасних конституціях на першому місці, як правило, ставлять розділ “загальні засади (основні принципи)”, далі — права і свободи людини та громадянина, і тільки після них — устрій держави і систему державних органів. Прийнято вважати, що вперше такий порядок побудови тексту Основного закону застосували італійці в своїй Конституції 1947 р.

Прикінцеві положення — це, з одного боку, частина основного закону тексту, а з іншого, як правило, норми процесуального характеру. Тут звичайно встановлюється порядок набуття чинності конституції. Інколи, якщо це не врегульовано в останній частині, тут вміщують норми про порядок зміни конституції або про державну символіку.

Перехідні положення мають своїм головним призначенням забезпечення спадкоємності між минулою та нині діючою конституціями. Вони, зазвичай, визначають строки набрання чинності окремих конституційних норм, які не можуть бути реалізовані відразу, порядок і строки заміни старих конституційних інститутів новими. Наприклад, органи, призначені (обрані) безстроково (для прикладу, суди), у демократичних державах не розпускаються і не замінюються іншими в зв’язку з прийняттям нової конституції.

Додатки до конституції іноді мають важливе юридичне значення. Наприклад, у деяких додатках до Конституції Індії міститься розподіл компетенції між Союзом і штатами. Декілька додатків містить і Конституція Канади. З-поміж них додаток із 30 пунктів "Про актуалізацію Конституції", додаток "Робота і публічна власність провінцій, які є власністю Канади", "Присяга на вірність" та ін.