21. Гарантии прав и свобод.

В конституційно-правовій літературі під гарантіями основних прав і свобод громадянина розуміють систему норм, принципів, умов і вимог, які забезпечують у своїй сукупності дотримання прав, свобод і законних інтересів людини.

Залежно від змісту та механізму дії розрізняють соціальні, економічні, політичні та правові гарантії. Соціальні гарантії – це ті суспільні підвалини, традиції, що сприяють реалізації прав людини, які утворюють атмосферу свободи, поваги до особи (наприклад, ідея особистої свободи та готовність її захищати – у американців, німецька традиція законопослушання та схильності до порядку, англійська традиція щодо збереження "стародавніх вільностей та привілеїв тощо). До економічних гарантій відно­сяться матеріальний стан держави, система відносин власності. Здійсненість соціально-економічних і культурних прав, наприклад, прямо залежить від розмірів національного багатства. Політичні гарантії – це політичне середовище, яку утворюють багато­партійність, розподіл влади, розвинуте місцеве самоврядування, також сприяють реалізації прав людини, участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, захистові особистих і колективних інтересів.

Але права і свободи людини – це, насамперед явище юридичне. Вони не можуть бути забезпечені в ізоляції від усієї системи правового регулювання. Юридичні гарантії безпосередньо створюють умови і засоби для їх реалізації та захисту. В літературі усі юридичні гарантії прийнято ділити на нормативні та інституційні.

Права і свободи людини гарантуються в значній мірі наявністю в конституційному законодавстві матеріальних і процесуальних норм, які обмежують діяльність державних органів, поліції, чиновників. Так, ст. 5 Основного закону ФРН з метою забезпечення свободи друку встановлює, що "цензури не існує"; ст. 16 Конституції Японії забороняє переслідування осіб, які здійснюють право петиції, а ст. 18 – забороняє примусову працю.

Основною юридичною гарантією прав і свобод людини є судовий захист. Сказане можна проілюструвати таким красномовним фактом із практики США. Тільки у 1981 р. американці зверталися до судів штатів або брали участь у них при розгляді 120 мільйонів (!) справ і в більшості випадків користувалися послугами адвокатів. Цей приклад засвідчує однозначно про те, що традиційним і найбільш значущим правозахисним інститутом є правосуддя. Кращого інституту захисту прав і свобод людство ще не винайшло.

Помітну роль у захисті прав людини відіграє інститут омбудсмана – парламентського уповноваженого з прав людини. Омбудсман – незалежна від уряду посадова особа, яка призначається парламентом. Омбудсман контролює дотримання прав людини в діяльності чиновників, державних органів, доводить до відома законодавців інформацію про стан прав людини в країні, звертається з ініціативою про перевірку конституційності законів та інших актів, ініціює прийняття нових актів з питань громадянських свобод.

До інституційних гарантій також відносяться установи, які здійснюють контроль за дотриманням прав неповнолітніх, підопічних осіб, ув’язнених. Можна назвати і міжнародні та регіональні правозахисні організації (Комітет з прав людини ООН, Європейська Комісія з прав людини і Європейський суд з прав людини).

Закінчуючи розгляд цього питання, підкреслимо, що деякі новітні конституції містять навіть спеціальні розділи, присвячені конституційним гарантіям прав і свобод людини (наприклад, у Конституції Македонії цьому питанню присвячений розділ 3 "Гарантії основних прав та свобод", який складається з 5 статей). А в розділі V Конституції Перу 1993 р. названі шість видів таких гарантій: процес "хабеас корпус", процес "ампара", процес із вимогами "надати відомості", процес про неконституційність правових актів, т.зв. "народна дія"" та "виконавчий процес".