15.1. Поняття та засоби захисту права власності
Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно.
Це та інші положення Основного Закону щодо охорони права власності знайшли свій розвиток і втілення в різних галузях українського законодавства — в кримінальному, адміністративному, земельному, фінансовому, цивільному праві. Серед галузей права, які захищають право власності, особливу роль відіграють норми цивільного права. Саме вони забезпечують правове регулювання і охорону відносин власності в тих випадках, коли правомочності власника не порушуються.
Захист права власності — це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а по-друге — застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, заподіяних власнику.
Якщо мета кримінального чи адміністративного захисту права власності полягає насамперед в покаранні порушника за вчинене протиправне діяння, то головна мета цивільно-правового захисту — відновлення порушеного права, попереднього майнового стану особи, права якої були порушені.
Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за позовами:
про визнання права власності на майно;
про витребування майна з чужого незаконного володіння;
про відшкодування його вартості;
про поділ спільного майна або виділ з нього частки;
про визначення порядку володіння, користування та роз порядження майном, що є спільною власністю;
про визнання недійсними правочинів про відчуження майна;
про визнання незаконними актів державних органів, орга нів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у
125
здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном;
про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової влас ності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника цієї спільної власності на привілеєву купівлю;
про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню, та ін.;
про визнання недійсними правочинів про відчуження квартир з громадського житлового фонду з порушенням, наприк лад, права наймача на придбання цього приміщення у влас ність або переведення на нього прав та обов'язків набувача за цією угодою;
про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника (включаючи і неодержані доходи);
про виключення майна з опису тощо.
Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виокремлюють речові та зобов'язально-правові засоби захисту.
Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речових позовів належать:
вимоги неволодіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов);
вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов);
• вимоги власника про визнання права власності. Зобов'язально-правові позови базуються, як правило, на дого ворах, але можуть грунтуватися і на недоговірних зобов'язаннях.
До зобов'язально-правових належать позови про:
відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;
повернення речей, які були надані у володіння (за договором зберігання, застави, перевезення);
визнання правочинів недійсними;
захист права власності в деліктних зобов'язаннях;
повернення безпідставно набутого чи збереженого майна та ін.
Положення про захист права власності поширюється не тільки на власника, а й на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві оперативного управління, повного
господарського відання чи на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (застава, оренда, зберігання).
Чинне законодавство захищає також право на володіння майном правомочною особою — комісійним магазином, підрядником, перевізником.
15.2. Віндикаційний позов як засіб захисту права власності
Віндикаційний позов є найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності. В юридичній літературі під віндикаційним позовом традиційно розуміють вимогу неволодіючого власника до незаконного володільця про витребування свого майна в натурі. Цей позов був відомий ще римському цивільному праву {vindico — вимагати, actio sei vindicatio — віндикаційний позов).
У ст. 387 ЦК віндикаційний позов визначено такою формулою: "Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним".
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, а й вже фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Тобто змістом віндикаційного позову є витребування саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника.
Слід звернути увагу на такі ознаки віндикаційного позову:
віндикаційний позов може бути пред'явлений лише сто совно індивідуально визначених речей (загублена парасолька, вкрадений автомобіль тощо). Тобто, як правило, за таким позовом неможливо витребувати з чужого незаконного воло діння річ, яка визначається лише родовими ознаками (100 л бензину, 50 т пшениці тощо). Проте немає ніяких підстав для недопущення в певних випадках віндикації речей, які визнача ються родовими ознаками, але за умови що цю спірну річ можна було б так чи інакше індивідуалізувати чи ідентифіку вати. Якщо в конкретному випадку є можливість виділити річ з родовими ознаками з маси однорідних речей (наприклад, вкра дена картопля ще залишилася в мішках, цегла з вантажівки ще не розвантажена тощо), то можлива і її віндикація;
цей позов може бути пред'явлений щодо речі, власником якої є позивач і яка перебуває у володінні відповідача. Так, якщо хтось придбав вкрадену чи загублену власником річ, а
126
127
потім заставив її, то відповідачем за віндикаційним позовом виступатиме заставодержатель як фактичний володілець речі, а заставодавець буде притягнутий до справи як третя особа;
3) власник може вимагати повернення свого майна за цим позовом лише в тому випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно, наприклад, громадянин знайшов чужу річ і відмовляється її повернути. Якщо ж володілець володіє чужим майном на законних підставах, то власник не може витребувати свою річ з такого володіння шляхом пред'явлення віндикацій- ного позову. Водночас якщо підстава володіння змінюється, то це цілком можливо.
Цікавою у зв'язку з цим є справа, розглянута Печерським районним судом м.Києва. Органами міліції був затриманий власник автомобіля БМВ-316 rp-н К. Як з'ясувалося, номер кузова автомобіля було перебито, а сам автомобіль значився як вкрадений в республіці Польща. В порушенні кримінальної справи проти К. було відмовлено, а автомобіль поставлений на штрафний майданчик. Через півроку потому К. звернувся з позовом до Печерського РВВС м.Києва про витребування свого майна з чужого незаконного володіння, мотивуючи свою вимогу тим, що він став власником автомобіля на підставі належно укладеного договору купівлі-прода-жу, за півроку до нього з позовом про вилучення автомобіля ніхто не звернувся, і як добросовісний набувач він вимагає повернення йому автомобіля. Позов було задоволено;
4) захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має можливість лише в тому випадку, коли майно збереглося в натурі. За своїм змістом віндикаційний позов ста новить собою вимогу про поновлення у власника права воло діння річчю, яка йому має належати, тому не допускається заміна цієї речі іншою. Тобто якщо втрачена власником річ спожита, перероблена в процесі виробництва, виготовлення, будівництва тощо, то вимога власника про захист права влас ності за своєю суттю вже не буде віндикаційним позовом, а розглядатиметься як позов зобов'язального характеру про на дання власникові іншої речі і відшкодування збитків.
Незаконний володілець може бути як добросовісним, так і недобросовісним. У недобросовісного володільця, тобто у набувача, який самовільно заволодів чужим майном, вкрав або присвоїв річ, або, набуваючи річ, знав про неправомірність її придбання, власник має право в усіх випадках витребувати своє майно.
Вирішуючи питання про добросовісність чи недобросовісність набувача, суд повинен врахувати всі обставини, за яких відбувалося укладання угоди: місце, час, предмет, ціна та інші
128
умови. Так, якщо відповідач придбав у незнайомої особи вночі на вокзалі за півціни годинника, то, звичайно, в нього була можливість передбачити, що годинник може виявитися вкраденим.
Колективне сільськогосподарське підприємство уклало бартерну угоду, за якою обміняло 10 т цукру на вантажний автомобіль одного з малих підприємств. Як було встановлено, мале підприємство отримало автомобіль у заставу від одного з кооперативів без належного оформлення документів. У свою чергу КСП перефарбувало вантажівку, поставило на неї номери, які були зняті з аварійного автомобіля, і користувалося нею. Звичайно, що і в цьому випадку (порушено встановлений порядок відчуження транспортних засобів та їх реєстрації) про добросовісність відповідача також йтися не може.
Незаконним добросовісним володільцем є особа, яка не знала і не повинна була знати про те, що особа, у якої придбано майно, не мала права його відчужувати, тобто володілець був упевнений, що він володіє своєю річчю, а не чужою. Скажімо, особа законно придбала річ у комісійному магазині.
У добросовісного володільця власник не завжди має право вимагати повернення свого майна. Так, у випадках, коли річ вибула з володіння власника з його волі внаслідок незаконних дій особи, яка є стороною за договором найму, оренди, зберігання, і оплатно опинилася у володінні добросовісного володільця, то власник речі позбавлений права вимагати повернення цієї речі.
Якщо ж майно набуте добросовісним володільцем безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його в усіх випадках.
Від добросовісного набувача не можуть бути витребувані гроші і цінні папери на пред'явника (навіть якщо власник записав номери грошових купюр, акцій, облігацій тощо).
У добросовісного володільця, який придбав річ оплатно, власник має право витребувати своє майно лише в тому випадку, коли воно вибуло з його володіння не з його волі (викрадене, загублене). Так само вирішується питання про витребування майна, яке вибуло з володіння особи, якій власник передав річ за договором. Тобто якщо така річ вибула з володіння зазначеної особи проти її волі, вона також повертається власникові.
Чому задоволення віндикаційного позову законодавець поставив в залежність від того, вибуло майно з володіння власника з його волі чи ні?
129
Якщо майно опинилося у добросовісного набувача, то не може не виникнути колізії між його інтересами та інтересами власника майна.
Передаючи за договором майно у тимчасове володіння іншій особі, власник несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, яка б заслуговувала довіри, то він позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не виправдала його довіру за договором.
Цим і пояснюється позиція законодавця, який, захищаючи інтереси добросовісного набувача, позбавляє власника права віндикації, водночас надаючи йому можливість вимагати відшкодування збитків від недобросовісного контрагента в порядку зобов'язально-правового позову.
Віндикаційний позов може мати наступний вигляд.
В Автозаводський районний суд М.Кременчука Позивач: Плюшкін Степан Іванович, прож. М.Кременчук, вул.Георгіївська, 7 Відповідач: Собакевич Михайло Семенович, прож. М.Кременчук, вуя.Локомотивна 2 Позовна заява про витребування майна з чужого незаконного володіння
В травні 1967р. мною було куплене на ярмарку відро оцинковане, десятилітрове, яким я користувався для господарським потреб. Підтвердити це можуть моя куховарка Настя та ключниця Марфа. В минулому році у відрі з'явилася дірка і лудильник Кузьма його примітно запаяв.
На святі іменини відбув до дочки своєї Олександри погостювати в Потоки, а повернувшись 20 числа, з жалем виявив відро своє на подвір 7у сусіда свого Собакевича М.С., який повернути його категорично відмовляється, посилаючи на те, що придбав його третього дня у циган нетутешніх.
Мої мирні наміри у відповідача розуміння не знайшли. Узв 'язку з відсутністю у господарстві речі такої необхідної потерпаю я в злиднях і несу збитки щодня нечисленні.
Відповідно до cm. 387 ЦК України прошу зобов 'язати відповідача повернути належне мені відро.
Підпис: Плюшкін С І.
Майно власника за час перебування у іншої особи могло приносити незаконному володільцю певні доходи. Як же вирішується питання щодо доходу, який був отриманий чи міг бути отриманим від майна за час його перебування в чужому незаконному володінні?
130
Відповідь на це запитання залежить від того, був володілець добросовісним чи недобросовісним.
Недобросовісний володілець зобов'язаний повернути всі доходи, які він отримав чи повинен був отримати за час незаконного володіння. Якщо ж плоди чи доходи неможливо повернути в натурі, незаконний володілець відшкодовує власникові їх вартість.
Добросовісний володілець повинен повернути лише ті доходи, які він отримав або повинен був отримати з того часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння або коли він отримав повістку за позовом власника про повернення майна. До цього моменту всі отримані доходи належать володільцю, і він не зобов'язаний відшкодовувати власникові вартість отриманих, відчужених чи спожитих доходів.
Володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний) у свою чергу має право вимагати від власника відшкодування понесених ним витрат на майно з того часу, з якого власникові належать доходи від майна.
Необхідними вважаються витрати на утримання речі і підтримання її в нормальному стані (витрати на поточний і капітальний ремонт, техобслуговування тощо).
Оскільки від добросовісного набувача доходи можуть бути витребувані лише з того часу, коли він дізнався чи повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння, то необхідні витрати до цього моменту повинні покриватися за рахунок отриманого доходу.
За час володіння і добросовісний, і недобросовісний володілець можуть вийти за межі необхідних витрат і поліпшити стан речі, підвищити її вартість, покращити якість. Добросовісний володілець має право залишити за собою зроблені ним поліпшення, якщо їх можна відділити від речі без її пошкодження. Якщо ж це зробити неможливо (наприклад, гараж обкладено цеглою), то добросовісний набувач має право вимагати відшкодування таких витрат, але за умови, що їх розмір не перевищує вартості самої речі.
15.3. Негаторний позов і позов про визнання права власності як засоби захисту права власності
При негаторному позові власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні. Права та інтереси власника можуть бути порушені і в тих випадках, коли майно
131
не вибуває з його володіння, але треті особи створюють перешкоди в користуванні чи розпорядженні майном. У таких випадках власник може захистити своє право власності від порушень (не пов'язаних з позбавленням права володіння) позовом, який у науці цивільного права називають негаторним (actio negatoria).
Відповідно до Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" формула негаторного позову має такий вигляд: "Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків" (ч. 2 ст. 48).
Тобто негаторний позов це позов володіючого власника до будь-якої особи про усунення перешкод, які вона створює у користуванні чи розпорядженні майном.
Негаторний позов характеризується такими ознаками:
1) на відміну від віндикаційного позову, власник, який звер тається за захистом, зберігає майно у своєму володінні. Пору шення права власності полягає найчастіше в тому, що треті особи створюють власникові певні перешкоди в користуванні належним йому майном (будинком, автомобілем, земельною ділянкою тощо), або внаслідок певних обставин власник не може фактично розпоряджатися належним йому за законом майном, маючи це майно у своєму володінні.
З негаторним позовом може звертатися як власник, так і титульний володілець, причому останній — як проти третіх осіб, так і проти власника. Наприклад, після укладення договору суборенди нежитлового приміщення власник не дозволяє суборендареві ним користуватися (вимкнув опалення, світло та ін.).
Так, судовій практиці відомі численні випадки, коли після передачі земельних ділянок у власність чи в оренду колишні землекористувачі не дозволяли новим власникам (орендарям) користуватися земельними ділянками відповідно до їх призначення, створювали штучні перешкоди в землекористуванні;
2) суттю вимог за негаторним позовом є усунення пору шення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Тому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо строків позовної давності, оскільки з негаторним позовом можна звер нутися в будь-який час, поки існує правопорушення. Якщо ж перешкоди в користуванні чи розпорядженні майном усунуті, то відповідно, відсутні підстави і для звернення з негаторним позовом.
132
Так, Н., позивач у справі, придбав у С. квартиру, а коли вирішив її заселити, з'ясувалося, що в квартиру самовільно вселився і проживає Д., її колишній власник, який свого часу уклав кредитний договір з банком, заставивши свою квартиру. Після того, як Д. кредит не повернув, його виселили з квартири, а останню в рахунок боргу продали С, який в свою чергу продав її Н. У цьому випадку позивач, власник квартири, незважаючи на наявну можливість розпоряджатися належним йому майном (продати, подарувати), був позбавлений можливості безпосередньо користуватися ним, оскільки треті особи перешкоджали йому в цьому. Позов Н. про усунення порушень прав власника був задоволений, а відповідач зобов'язаний звільнити приміщення;
3) власник має право вимагати усунення порушення його прав, якщо дії третіх осіб мають неправомірний характер. Так, власник може вимагати від сусіда прибрати будівельні матеріали, якщо вони заважають користуватися автомобілем (неможливо виїхати з гаража). Проте якщо сусідський будинок зведено згідно із затвердженим проектом, з додержанням будівельних норм та правил забудови, то навіть якщо цей будинок затінює земельну ділянку і вікна будинку сусіда, останній як власник не може посилатися на порушення його права користування земельною ділянкою чи будинком.
Негаторний позов не може бути пред'явлено, якщо дії відповідача ґрунтуються на відповідному чинному законі чи на договорі. З вимогами про усунення порушень у користуванні майном у більшості випадків звертаються громадяни. Це пояснюється тим, що, як правило, перешкоди, які створюють треті особи, підпадають під категорію адміністративних чи кримінальних діянь (самоуправство, самовільне будівництво, зловживання владою чи посадовим становищем).
У більшості випадків власник звертається з негаторним позовом, щоб усунути перешкоди в користуванні належним йому майном. Але негаторний позов може бути і засобом захисту права розпорядження власністю.
Різновидом негаторного позову є позов про виключення майна з опису.
Серед вчених немає єдності щодо того, до якої категорії належить цей позов. Одні класифікують його як негаторний, другі — як різновид віндикаційного, треті — як самостійний речово-правовий позов.
З вимогою про виключення майна з опису може звернутися як безпосередній власник майна, так і особа, яка володіла ним на підставі закону чи договору (наприклад, отримала в заставу, на зберігання тощо).
133
Негаторний позов як засіб захисту права власності застосовується, якщо сторони не перебувають у договірних відносинах. За наявності договору порушення права власності захищається нормами зобов'язального права.
Так, при самовільному заселенні житлового приміщення, що належить конкретному власнику, останній звертається до особи, яка самовільно зайняла житлове приміщення, з негаторним позовом. Якщо ж після закінчення договору найму житлового приміщення наймач відмовляється виселитися з житлового приміщення, то позивач повинен посилатися на норми зобов'язального права, оскільки відповідач порушує умови укладеного договору найму житлового приміщення.
Негаторний позов може бути пред'явлений поряд з іншими засобами захисту: так, вимога про виселення з самовільно зайнятого приміщення може бути поєднана з вимогою про відшкодування збитків тощо.
До речових позовів про захист прав власності належить позов про визнання права власності. Таким позовом власник захищається, якщо інша особа порушує чи оспорює права власника, а правовстановлювальні документи не мають безспірного характеру, втрачені чи відсутні.
Так, громадянин П. звернувся з позовом про визнання за ним права власності на коня. Відповідач С, посилаючись на укладений між ними договір про відгодівлю коня, відмовився повернути худобу. Оскільки у справі були відсутні докази договірних відносин, а позивач навів докази належності йому спірної худоби, суд визнав за позивачем право власності на коня і повернув йому худобу.
15.4. Інші цивільно-правові засоби захисту права власності
Порушене право власності власник не завжди може захистити речово-правовими позовами. Але це не означає, що порушене право не підлягає захисту взагалі.
Серед цивільно-правових засобів захисту права власності важливе місце посідають зобов'язання, що випливають з порушення договору, та зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.
Законодавець зобов'язує особу, яка порушила договір чи завдала шкоди, відшкодувати шкоду в повному обсязі. Порушені зобов'язання повинні бути виконані в натурі, тому при заподіянні шкоди особа, яка відповідає за вчинену шкоду, зобов'язана відшкодувати її в натурі (тобто надати річ такого ж роду, такої ж якості, виправити недоліки речі тощо), або у випадку, коли це зробити неможливо, повністю відшкодувати збитки.
134
Особа може укласти ряд цивільно-правових договорів, за якими в її власність (оперативне управління, повне господарське відання) може переходити майно — купівля-продаж, міна, бартер, контрактація, поставка тощо.
Так, у разі невиконання продавцем свого обов'язку надати якісну річ покупець відповідно до ст. 14 Закону України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 15 грудня 1993 р.) має право вимагати від продавця або виготівника:
а) безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;
б) заміни на аналогічний товар належної якості;
в) відповідного зменшення його купівельної ціни;
г) заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;
д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.
Після прийняття Закону України від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного житлового фонду" в судовій практиці стали поширеними позови про порушення прав покупців за договорами купівлі-продажу квартир. Досить типовою є справа, розглянута Мінським районним судом м.Києва за позовом Н. до П. про усунення недоліків у користуванні власністю. На підставі договору купівлі-продажу Н. став власником квартири, але її колишній хазяїн з квартири не виписався, внаслідок чого позивач не лише ніс додаткові витрати, пов'язані з оплатою комунальних послуг, а й повною мірою не міг реалізувати своє право на зазначену квартиру, оскільки П. вважався її наймачем. Суд задовольнив вимоги Н. і поклав на паспортний відділ обов'язок виписати відповідача з квартири. Хоча у наведеному прикладі позивач акцентував увагу в своїй заяві на усуненні перешкод в користуванні майном, проте це був не негаторний позов, а зобов'язально-правовий, оскільки відповідач неналежним чином виконав свої обов'язки як продавець. За договором поставки продукції у разі поставки продукції, яка не відповідає стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) чи умовам договору, замовник за договором може стягнути з постачальника штраф у розмірі 20% від суми неякісної продукції, а також має право вимагати заміни продукції чи відмовитися від її прийняття і оплати, а якщо вона оплачена — вимагати повернення сплачених сум.
За договором застави заставодержатель зобов'язаний вживати заходів, необхідних для збереження предмета закладу, і відповідає перед заставодавцем за втрату чи недостачу предмета закладу у розмірі втраченого майна.
135
Отже, застосування цивільно-правових засобів захисту прав власника у вигляді зобов'язальних позовів залежить як від предмета договору, порушеного договірного зобов'язання, так і від конкретного виду договору.
Цивільне право забезпечує захист права власності насамперед шляхом витребування власності з чужого незаконного володіння в натурі, а якщо це неможливо, то заміною його майном, рівноцінним і такого ж роду. З цією метою, як вже вказувалося, застосовуються як речові, так і зобов'язальні позови (речові — про повернення майна власнику з чужого незаконного володіння, договірні — про повернення індивідуально визначеного майна, договірні і недоговірні — про поновлення речового складу майна).
Тільки в тих випадках, коли у відповідача відсутнє майно або його неможливо витребувати, або у встановленому судовому порядку майно недоцільно повернути чи замінити майном такого ж роду, вступає в дію зобов'язально-правовий інститут відшкодування збитків, пов'язаних із неправомірним знищенням, використанням або відчуженням майна.
Наприклад, якщо трикотажна фабрика (відповідач) отримала помилково адресовану їй тканину і виготовила з неї відповідні товари, то може йтися лише про відшкодування збитків, пов'язаних з неправомірним використанням чужого майна у зв'язку з неможливістю повернення його в натурі.
За своїм фактичним і правовим результатом віндикація і надання власникові такої само речі з родовими ознаками дуже схожі. Різниця полягає в тому, що при віндикації повертається та сама річ, а не подібна. Можливе також поєднання речових і зобов'язальних позовів: власникові повертається річ і водночас боржник зобов'язаний відремонтувати її і відшкодувати збитки, пов'язані з несвоєчасним поверненням.
136
РОЗДІЛ III
АВТОРСЬКЕ ПРАВО
ТА ПРАВО ПРОМИСЛОВОЇ
ВЛАСНОСТІ
- Глава 1 Загальні положення
- 1.1. Поняття цивільного права
- 1.2. Предмет цивільного права
- 1.3. Метод правового регулювання
- 1.4. Принципи цивільного права
- 1.5. Система цивільного права
- 1.6. Цивільне законодавство
- 1.8. Дія цивільних законів
- 1.9. Аналогія закону і аналогія права
- 1.10. Значення судової практики
- Глава 2 Наука цивільного права
- 2.1. Поняття науки цивільного права
- 2.2. Класична література з цивільного права
- 2.3. Радянська навчальна література з цивільного права
- 2.4. Вітчизняна цивілістика
- 3.1. Поняття цивільних правовідносин
- 3.2. Суб'єкти цивільних правовідносин
- 3.3. Об'єкти цивільних правовідносин
- 3.4. Зміст цивільного правовідношення
- 3.5. Види цивільних правовідносин
- 3.6. Підстави виникнення цивільних правовідносин
- Глава 4 Фізичні особи
- 4.1. Поняття та ознаки цивільної правоздатності
- 4.2. Цивільна дієздатність
- 4.3. Обмеження цивільної дієздатності
- 4.4. Визнання фізичної особи недієздатною
- 4.5. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою
- 4.6. Оголошення фізичної особи померлою
- 4.7. Опіка та піклування
- Глава 5 Юридичні особи
- 5.1. Поняття та ознаки юридичної особи
- 5.2. Створення юридичної особи
- 5.3. Припинення юридичної особи
- 5.4. Види юридичних осіб
- 5.5. Господарські товариства 5.5.1. Поняття господарського товариства
- 5.5.2. Повне товариство
- 5.5.3. Командитне товариство
- 5.5.4. Товариство з обмеженою відповідальністю
- 5.5.5. Товариство з додатковою відповідальністю
- 5.5.6. Акціонерне товариство
- 5.5.7. Виробничий кооператив
- Глава 6
- Глава 7 Об'єкти цивільних прав
- 7.1. Поняття об'єкта цивільного права
- 7.4. Гроші
- 7.5. Цінні папери
- 7.6. Види цінних паперів
- Глава 8 Особисті немайнові права
- 8.1. Поняття та ознаки особистих немайнових прав
- 8.2. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи
- 8.3. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
- Глава 9 Правочини
- 9.1. Поняття та види правочинів
- 9.2. Класифікація правочинів
- 9.3. Умови дійсності правочину
- 9.4. Форма правочину
- 9.5. Правові наслідки порушення форми правочину
- 9.6. Нікчемні правочини
- 9.7. Оспорювані правочини
- Глава 10 Представництво
- 10.2. Довіреність та її види
- Глава 11 Строки
- 11.1. Поняття та види строків у цивільному праві
- 11.2. Поняття та види строків позовної давності
- 11.4. Зупинення,переривання та поновлення перебігу позовної давності
- Глава 12 Відповідальність в цивільному праві
- 12.1. Поняття цивільно-правової відповідальності
- 12.2. Форми і види цивільно-правової відповідальності
- Глава 13 Право власності. Речові права
- 13.1. Поняття та зміст права власності
- 13.2. Підстави набуття права власності
- 13.3. Момент виникнення права власності за договором
- 13.5. Право спільної власності
- 13.6. Переважне право купівлі
- 13.7. Поняття та види речових прав
- 13.8. Сервітути. Емфітевзис. Суперфіцій
- Глава 14 Спадкове право
- 14.1. Поняття спадкування. Спадщина
- 14.2. Час і місце відкриття спадщини
- 14.3. Спадкування за заповітом
- 14.4. Заповідальний відказ. Заповідальне покладання
- 14.5. Форма заповіту
- 14.7. Секретний заповіт
- 14.8. Обов'язкова частка у спадщині
- 14.9. Спадковий договір
- 14.10. Спадкування за законом
- 14.11. Усунення від спадщини
- 14.12.2. Охорона спадкового майна
- 14.12.3. Оформлення права на спадщину
- Глава 15 Захист права власності
- 15.1. Поняття та засоби захисту права власності
- Глава 16 Право інтелектуальної власності
- 16.1. Поняття та суб'єкти права інтелектуальної власності
- 16.2. Об'єкти права інтелектуальної власності
- 16.3. Поняття авторського права
- 16.4. Об'єкти авторського права
- 16.5. Суб'єкти авторського права
- 16.6. Права автора
- 16.7. Види авторських договорів
- 16.8. Суміжні права
- 16.9. Захист авторських та суміжних прав
- 16.10. Право промислової власності
- 16.11. Захист прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок
- Глава 17 Загальні положення про зобов'язання
- 17.1. Поняття та види цивільно-правових зобов'язань
- 17.2. Підстави виникнення зобов'язань
- 17.3. Сторони в зобов'язанні
- 17.4. Виконання зобов'язання
- 17.6. Підстави припинення зобов'язань
- 17.6.1. Поняття та види припинення зобов'язань
- 17.6.2. Припинення зобов'язань за волею сторін
- 17.6.3. Припинення зобов'язань за обставин, що не залежать від волі сторін
- Глава 18
- 18.1. Поняття видів забезпечення виконання зобов'язань
- 18.2. Неустойка та її види
- 18.3. Порука та гарантія
- 18.4. Завдаток
- 18.5. Застава
- 18.6. Притримання
- Глава 19 Загальні положення про договори
- 19.2. Класифікація договорів
- 19.3. Порядок укладення договорів
- 19.4. Зміна та розірвання договору
- Глава 20 Договір купівлі-продажу
- 20.2. Обов'язки сторін за договором купівлі-продажу
- 20.3. Відповідальність сторін за неналежне виконання договору купівлі-продажу
- 20.4. Роздрібна купівля-продаж
- 20.5. Права покупця при купівлі товарів належної якості
- 20.6. Купівля-продаж житлових будинків (квартир)
- Глава 21 Договір поставки
- Глава 22
- Глава 23 Договір постачання енергетичними
- Глава 24
- Глава 25 Договір майнового найму (оренди)
- 25.2. Права та обов'язки сторін
- 25.3. Припинення договору найму. Доля поліпшень
- 25.4. Договір лізингу
- Глава 26 Договір найму житлового приміщення
- 26.1. Загальна характеристика договору найму житлового приміщення
- 26.2. Права наймача житлового приміщення
- 26.3. Обов'язки сторін
- 26.3.1. Обов'язки наймодавця
- 26.3.2. Обов'язки наймача
- 26.4. Припинення договору
- Глава 27 Договір позички
- Глава 28 Договір підряду
- 28.1. Загальна характеристика
- 28.2. Обов'язки сторін
- 28.3. Договір побутового підряду
- 28.4. Договір будівельного підряду
- 28.5. Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт
- Глава 29 Транспортні договори
- 29.1. Транспортне законодавство
- 29.2. Поняття та види транспортних договорів
- 29.3. Поняття та види перевезень
- 29.4. Договір перевезення вантажу
- 29.6. Комерційний акт. Акти загальної форми
- 29.7. Підстави звільнення перевізника від відповідальності за недостачу, пошкодження та псування вантажу
- 29.8. Договір перевезення пасажира та багажу
- 30.1. Загальні положення
- 30.1.1. Поняття страхування
- 30.1.2. Суб'єкти страхових правовідносин
- 30.1.3. Види страхування
- 30.1.4. Страховий випадок. Страховий ризик
- 30.2. Договір страхування
- 30.3.2. Обов'язки страховика
- 30.3.3. Обов'язки страхувальника
- 30.4. Підстави звільнення страховика від виплати страхової суми чи відшкодування
- Глава 31 Договір зберігання
- 31.1. Загальна характеристика
- 31.3. Спеціальні види зберігання
- Глава 32 Договір охорони
- 32.1. Загальні положення
- 32.2. Договір охорони об'єктів
- 32.3. Договір охорони квартири
- Глава 33 Договір доручення. Договір комісії
- 33.2. Загальна характеристика договору комісії
- 33.4. Договір управління майном
- Глава 34 Кредитно-розрахункові відносини
- 34.1. Договір позики
- 34.2. Кредитний договір
- 34.3. Договір факторингу
- 34.4. Ліцензійний договір
- 34.5. Договір комерційної концесії
- Глава 35 Зобов'язання із односторонніх дій
- 35.1. Публічна обіцянка винагороди
- 35.2. Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу
- 35.5. Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи
- Глава 36 Деліктні зобов'язання
- 36.1. Поняття зобов'язань із заподіяння шкоди
- 36.2. Система деліктів
- 36.4. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду
- 36.5. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки
- 36.6. Відповідальність за шкоду, завдану особами з пороками волі
- 36.7. Відшкодування шкоди, завданої в стані крайньої необхідності
- 36.8. Відшкодування моральної шкоди
- 36.9. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
- Глава 37
- Рекомендована література:
- Глава 15. Захист права власності
- Глава 16. Право інтелектуальної власності
- Глава 37. Набуття, збереження майна
- Глава 35. Зобов'язання із односторонніх дій
- 04136, Київ-136, вул. Маршала Гречка, 13.