17.6.1. Поняття та види припинення зобов'язань

Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кре­дитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати. Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання.

За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різними: односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть борж­ника чи кредитора). Ці підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укла­деного договору.

Такі підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.

Залежно від підстав припинення зобов'язання можна поді­лити на дві основні групи:

1. зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, зарахування, надання відступ­ ного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);

2. зобов'язання, які припиняються незалежно від волі учас­ ників (неможливість виконання, поєднання в одній особі борж­ ника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).

Незалежно від підстави припинення зобов'язання повинно бути належним чином оформлено. Якщо боржник отримав в борг певну суму, надавши кредитору розписку, то кредитор після повернення боргу зобов'язаний повернути розписку, а в разі неможливості в свою чергу надати боржнику письмовий документ, який би свідчив, що борг повернуто.