Основні терміни дисципліни

Антиклерикалізм – ідейний та соціально-політичний рух, спрямований проти церкви як соціального інституту, на визволення політичного й духовного життя, культури та освіти від впливу церкви.

Бог – за уявленням віруючих дух, особа, субʼєктивний образ, що наділяється надприродними властивостями і є головним обʼєктом вшанування, поклоніння в переважній більшості давніх і сучасних релігій.

Богословʼя – система тлумачення, обґрунтування і захисту релігійного віровчення та обрядовості.

Деномінація– перехідний тип релігійної організації, яка у залежності від характеру виникнення та спрямованості еволюції має ознаки церкви та секти.

Есхатологія – релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу.

Єресь – слово, яке використовується церковниками щодо поглядів і вчень, що відступають від прийнятої церквою доктрини в питаннях догматики і культу.

Заповіді – релігійно-моральні настанови в іудейській релігії та християнстві, які згідно віровчення відкрив Бог Мойсею на горі Сінай.

Канонізація – прилучення церквою до лику святих і введення культу нового святого.

Катехізис – церковний посібник для елементарного навчання християнської віри.

Міфологія– історичний тип світогляду, для якого характерними є віра в існування надприродних сил, анімізм (одухотворення всього сущого), антропоморфізм (наділення предметів і явищ людськими рисами), тотемізм (усвідомлення роду як колективної особи із спільним предком – тотемом), фетишизм (наділення певних предметів надприродними властивостями) та інші риси.

Неохристиянські течії– релігійні утворення, які сформовані в лоні традиційного християнства, але критикують його за відхід від первісних традицій, спираючись на текст Біблії, відрізняються відмінностями в тлумаченні Трійці, особи Ісуса Христа, сутності Святого Духа, проголошують власну церкву відроджувальним рухом євангельського християнства.

Неоязичництво– сукупність течій та рухів, які зʼявились унаслідок намагань відродити дохристиянські вірування та обрядовість.

Окультизм(від лат. "occultus" – "прихований, таємний") – містичне вчення, яке визнає можливість безпосереднього спілкування з надприродними силами за допомогою таємних ритуалів, магічних обрядів.

Орієнталістські релігії– група неорелігій східного походження, які використовують у віровченні та культі елементи традиційних східних релігій – індуїзму, буддизму тощо.

Релігія – форма суспільної свідомості, яка базується на вірі людини в надприродне начало – джерело буття всього існуючого, система відповідних стандартів поведінки, відносин та організацій.

Ритуал – сукупність і порядок обрядових дій, церемоній релігійного культу, які передбачають безумовне виконання певних правил здійснення молитви віруючими та інші елементи.

Синтетичні релігії– віровчення, які у своїх догматах поєднують елементи різних традиційних релігій, претендують на статус надрелігій, створюють системи обрядових дійств, запозичуючи окремі фрагменти культу інших релігійних течій.

Свобода совісті – право громадян сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи або дотримуватися атеїстичного світогляду.

Священик – у християнстві сан служителя культу, який має право здійснювати богослужіння і таїнства (крім священства).

Секта – це відносно закрите обʼєднання одновірців, яке виникає внаслідок розколу церкви і є опозиційною щодо неї течією, характеризується уявленням про винятковість власної ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей.

Синагога – молитовний дім в іудейській релігії, а також громада віруючих.

Синод – вищий орган управління в Руській православній церкві, заснований у 1721 р. Петром І замість ліквідованого патріархату.

Хадж – паломництво мусульман у Мекку до храму Кааби або в Медину до гробу Мухаммеда, яке вважається подвигом благочестя.

Шаріат – звід законів, складених на основі Корану і Суни в період феодалізму в країнах поширення ісламу. Містить норми спадкового, кримінального, шлюбно-сімейного права, настанови про хадж і газават, регламентує молитву, піст тощо.