36. Державний моніторинг довкілля.
Державний моніторинг довкілля (екологічний моніторинг)є однією з функцій державного управління у відповідній сфері суспільних відносин. Його сутність полягає в організації системи спостережень за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення, якісними та кількісними характеристиками природних ресурсів з метою забезпечення збору, оброблення, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень.
Екологічний моніторинг.
З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні діє система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється:
1) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціально уповноваженими державними органами,
2) підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища.
Зазначені підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно передавати відповідним державним органам аналітичні матеріали своїх спостережень.
Порядок здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України (Положення про державну систему моніторингу довкілля,затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня1998 р.)
Державний моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) є однією з функцій державного екологічного управління. За своєю суттю екологічний моніторинг пов'язаний з екологічним програмування та прогнозуванням, а також екологічним контролем.
Правові засади екологічного моніторингу в Україні закріплені Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 22), Земельним кодексом України (статті 191 — 192), Водним кодексом України (ст. 21), Лісовим кодексом України (ст. 55), законами України «Про охорону атмосферного повітря» (ст. 32), «Про рослинний світ» (ст. 39), «Про природно-заповідний фонд України» (статті 9, 17), «Про курорти» (ст. 35), «Про тваринний світ» (ст. 55), «Про відходи» (ст. 29), «Про питну воду та питне водопостачання» (ст. 39), «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (статті 13, 17, 21), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (ст. 17) та в деяких інших законодавчих актах.
Порядок проведення державного екологічного моніторингу регулюється Положенням про державну систему моніторингу довкілля,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня1998 р. (з наступними змінами), а також нормативно-правовими актами, що регулюють порядок здійснення моніторингу окремих природних ресурсів і певних типів об'єктів. Це, зокрема, Положення про моніторинг земель, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. (з наступними змінами), Положення про моніторинг грунтів на землях сільськогосподарського призначення, затверджене наказом Міністерства аграрної політики України від 26лютого 2004 р., Порядок здійснення державного моніторингу вод,затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. (з наступними змінами). Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. (з наступними змінами), Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів, затверджене наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 26 грудня 2003 року.
Розрізняють різні типи, види, рівні екологічного моніторингу, стадії його здійснення.
Залежно від функціонального призначення розрізняють 3 основні типи моніторингу:
1) загальний (стандартний), що здійснюється систематично застандартними параметрами на базовій мережі спостережень з метою виявлення фактичного екологічного стану, вироблення та прийняття ефективних управлінських рішень на всіх рівнях;
2) оперативний (кризовий), тобто система додаткових спостережень у зонах підвищеного ризику, що здійснюється як через державну мережу пунктів спостережень, так і через тимчасову мережу, під час виникнення несанкціонованих чи аварійних забруднень і стихійного лиха, з метою оповіщення та розроблення оперативних заходів щодоліквідації їх наслідків та захисту населення, екосистем і власності;
3) фоновий (науковий), тобто система спостережень за природними ресурсами, природними об'єктами та природними системами, які не зазнають прямого антропогенного впливу, з метою одержання інформації для оцінок і прогнозування змін стану природних об'єктів внаслідок господарської діяльності (здійснюються через мережу біосферних і природних заповідників, спеціальних наукових станцій).
Моніторинг навколишнього природного середовища охоплює рядпослідовних стадій (етапів): збирання інформації, її обробку, передавання, збереження, аналіз, прогнозування майбутніх змін та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.
Залежно від об'єкта моніторингу розрізняється: комплексниймоніторинг навколишнього природного середовища (довкілля); моніторинг земель (і їх складової — ґрунтів), моніторинг поверхневих та підземних вод, моніторинг лісів, моніторинг рослинного світу, моніторинг дикої фауни, моніторинг атмосферного повітря, моніторинг місць видалення відходів, моніторинг фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо), моніторинг територій та об'єктів природно-заповідного фонду, моніторинг курортів та деякі інші.
За рівнем узагальнення отриманої моніторингової інформації розрізняють локальний моніторинг (тобто такий, який здійснюється на території окремих об'єктів (підприємств, населених пунктів, ділянок ландшафтів); регіональний (у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних та природних регіонів; загальнодержавний (на території країни в цілому). Нарешті, 4-й рівень системи спостережень за станом навколишнього природного середовища — глобальний, його складовою є фоновий моніторинг, що здійснюється в Україні.
- 1. Форми взаємодії суспільства і природи.
- 2. Поняття еп. Предмет і об’єкти.
- 3.Методи еп.
- 4. Система еп.
- 5. Норми еп: поняття, класифікація.
- 2) За змістом екологічного припису:
- 6. Екологічні правовідносини: поняття, підстави виникнення і припинення, зміст, суб’єкти і об’єкти екологічних правовідносин, класифікація екологічних правовідносин.
- 7. Співвідношення еп з іншими галузями права.
- 8. Принципи еп.
- 9. Поняття і особливості джерел еп.
- 10. Конституція України в системі джерел еп.
- 11. Закон як джерело еп.
- 12. Нормативні акти пу, кму, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади як джерела еп.
- 13. Природні об’єкти в якості об’єків еп.
- 14. Природні ресурси як об’єкти еп.
- 15. Поняття права природокористування, види та принципи природокористування.
- 17. Право загального та спеціального природокористування.
- 18. Суб’єкти та об’єкти права природокористування.
- 19. Поняття та зміст права власності на природні ресурси.
- 20. Форми власності на природні ресурси, методи забезпечення права власності на природні ресурси.
- 21. Об’єкти і суб’єкти права власності на природні ресурси.
- 22. Загальна характеристика, гарантії реалізації та захист екологічних прав громадян.
- 23. Обов’язки громадян у галузі онпс.
- 24. Поняття та ознаки екологічної безпеки.
- 25. Правові засади забезпечення екологічної безпеки.
- 26. Правове забезпечення екологічної безпеки при поводженні з небезпечними хімічними речовинами.
- 27. Правове забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки.
- 28, 29, 30, 31 –Там же.
- 32. Поняття державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.
- 4) Повноваження Міністерства екології та природних ресурсів України визначені у відповідному Положенні, яке було затверджене Указом пу від 13.04.11.
- 33. Органи державного управління загальної компетенції.
- 34. Органи державного управління спеціальної компетенції.
- 35. Екологічне програмування та прогнозування.
- 1) Зу «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»
- 2) Зу «Про державні цільові програми»
- 3) Зу «Про охорону нпс»:
- 36. Державний моніторинг довкілля.
- 37. Державний облік у галузі природокористування й охорони нпс, екологічна паспортизація та державна реєстрація.
- 38. Ведення державних кадастрів природних ресурсів.
- 39. Стандартизація та нормування в галузі онпс.
- 40. Екологічне ліцензування, види ліцензій.
- 41. Інформування в галузі онп.
- 42. Поняття, форми, види, система екологічного контролю.
- 43. Повноваження органів екологічного контролю.
- 44. --- Обмеження, тимчасова заборона, зупинення (припинення) діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про онпс.
- 45. Екологічна експертиза: поняття, принципи, суб’єкти, об’єкти.
- 1) Правовими підставами організації та здійснення екологічної експертизи в Україні є:
- 2) Поняття екологічної експертизи:
- 3) Мета екологічної експертизи:
- 4) Об’єкти екологічної експертизи: (ст.27 зу «Про охорону нпс»)
- 5) Форми екологічної експертизи:
- 6) Суб'єкти екологічної експертизи
- 7) Принципи
- 46. Еколого-експертний процес.
- 47. Поняття, сутність і функції відповідальності за екологічні правопорушення.
- 48. Екологічне правопорушення як підстава відповідальності.
- 49. Класифікація та причини екологічних правопорушень.
- 50. --- Основні напрямки онпс в промисловості, на транспорті.
- 51. -- Екологічні вимоги при розміщенні, проектуванні і будівництві промислових об’єктів.
- 52. -- Основні напрямки і особливості онпс у сільському господарстві на сучасному етапі його розвитку.
- 53. Земля як об’єкт правового регулювання , використання і охорони.
- 54. Землі сільськогосподарського призначення , землі житлової та громадської забудови.
- 55. Землі лісового та водного фонду.
- 56. Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Землі оздоровчого, рекреаційного , історико культурного призначення.
- 57. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
- 58. Право власності на землю
- 59. Право користування землею.
- 60. Правові засади набуття і реалізації права на землю.
- 61. Підстави і порядок припинення права власності і права користування землею.
- 62. Управління у галузі використання земель.
- 63. Правова охорона земель.
- 64. Відповідальність за порушення земельного законодавства.
- 65. Надра як об’єкт правового регулювання, використання і охорони.
- 66. Право користування надрами та його види.
- 67. Управління в галузі охорони використання надр.
- 68. Правова охорона надр.
- 69. Відповідальність за порушення законодавства про надра.