39. Стандартизація та нормування в галузі онпс.
Стандартизація та нормування є функцією державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 31 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
Стандартизацією відповідно до ст. 1 Закону України від 17 травня 2001 р. «Про стандартизацію» є діяльність, що полягає в установленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.
Стандартами цей Закон визнає документи, розроблені на основі консенсусу та затверджені уповноваженим органом, що встановлюють призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги.
Ці загальні для всіх сфер управління ознаки стандартів конкретизуються ст. 32 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», яка визначає державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища як обов'язкові для виконання документи, що визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів.Зміст цієї статті дещо вужчий за її назву «Екологічні стандарти», до яких слід відносити не лише державні стандарти, а й інші типи нормативно-технічних документів, що підпадають під категорію «екологічні стандарти».
На сьогодні система екологічної стандартизації містить такі види стандартів:
ГОСТи — колишні державні стандарти СРСР, які визнано чинними на території України як міждержавні стандарти із збереженням абревіатури «ГОСТ» (Угода СНД про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації від 13 березня 1992 р. з Протоколами до неї від 3 листопада 1995 р. та 20 червня 2000 р.).
2. Державні сшандарти України — ДСТУ. Система таких стандартів, у тому числі у сфері охорони довкілля, почала розвиватись в Україні з1992 року.
Відповідно до Державного класифікатора України «Українськийкласифікатор нормативних документів ДК 004-2008», прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26.08.2008 р., встановлено трирівневу класифікацію ДСТУ: двозначний цифровий код класу стандартів, тризначний код групи і двозначний код підгрупи (кожен код відокремлюється крапкою).
Відповідно до цієї класифікації охорони довкілля стосуються, зокрема, такі групи і підгрупи стандартів:
01.040.13 Довкілля. Захист довкілля та здоров'я людини. Безпека (Словники).
Клас 13 охоплює проблематику «Довкілля. Захист довкілля та здоров'я людини. Безпека».
За загальним правилом з набуттям чинності державного стандартуУкраїни (ДСТУ) міждержавний стандарт (ГОСТ), що регулював відповідні відносини у сфері охорони довкілля, втрачає чинність в Україні.
3. Міжнародні стандарти, в першу чергу стандарти міжнародної організації з питань стандартизації (ISO). Протягом 90-х років XXсторіччя в Україні адаптовано (тобто надано юридичної сили державного стандарту України) групі стандартів ISO, якими регулюються питання екологічного менеджменту, екологічного аудиту, а також екологічного маркування.
4. Галузеві стандарти/технічні умови — стандарти, дія яких поширюється на підприємства (установи, організації), підпорядковані певному міністерству чи іншому центральному органу виконавчої влади, яким і затверджуються відповідні стандарти. Якщо дія стандартів поширюється на підприємства, що підпорядковані двом (кільком) центральним органам виконавчої влади, вони підлягають затвердженню всіма цими органами і набувають юридичної сили міжгалузевих стандартів.
5. Стандарти підприємства — нормативно-технічні документи,затверджені наказом керівника (органу управління) конкретногопідприємства, на яке і поширюється їх дія. Інколи дія таких екологічнихстандартів може бути поширена на групу аналогічних підприємств галузі (в цьому випадку необхідно затвердження стандарту вищим(и) органом(ами) управління, він втрачає юридичну силу стандартупідприємства, набуваючи сили галузевого/міжгалузевого стандарту).
Розроблення, затвердження, перегляд, скасування стандартів перших трьох груп, організація їх виконання та контроль за дотриманнямпокладається в Україні на Міністерство економічного розвитку і торгівлі та Державну інспекцію України з питань захисту прав своживачів. Участь у відповідній діяльності на різних стадіях беруть також інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (в першу чергу Мінприроди та МОЗ України).
Екологічне нормування — це діяльність спеціально уповноважених державних органів у галузі охорони навколишнього природного середовища, інших центральних органів виконавчої влади щодо розроблення та затвердження меж допустимого впливу на довкілля хімічного забруднення, фізичних, біологічних та інших шкідливих факторів, що походять від стаціонарних та пересувних джерел, а також меж використання природних ресурсів та дозволених природо-перетворюючих заходів.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону навколишньогоприродного середовища» до екологічних нормативів у першу чергуналежать:
нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) у атмосферне повітря
нормативи гранично допустимих скидів (ГДС) у воду та ґрунти забруднюючих хімічних речовин
нормативи гранично допустимих рівнів (ГДР) фізичних факторів, зокрема шуму, вібрації, іонізуючого випромінювання (радіації), електромагнітних факторів, а також шкідливих біологічних факторів, тобто будь-яких чинників біотичного походження (віруси, бактерії, грибки, токсини, чинники біохімічної дії, генетично модифіковані організми тощо), що здатні спричиняти масові захворювання людей, тварин, рослин, можуть призвести до погіршення стану довкілля, заподіяння значних економічних збитків, погіршення умов життєдіяльності населення. Ці нормативи є індивідуальними і встановлюються розрахунковим шляхом для кожного стаціонарного джерела можливих викидів, скидів чи інших негативних впливів на довкілля, а також для типів устаткування чи пересувних джерел.
Крім нормативів ГДВ/ГДС/ГДР, до екологічних нормативів ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносить також нормативи використання природних ресурсів та нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі. Нормативи використання природних ресурсів (законодавство називає їх «лімітами») встановлюються, зокрема, щодо таких видів природокористування:
—ліміти використання води — граничні обсяги використання води, які встановлюються дозволом на спеціальне водокористування;
—ліміти забору води — граничні обсяги забирання води з воднихоб'єктів, які встановлюються в дозволі на спеціальневодокористування;
—ліміти використання мисливських тварин — дозволені обсягивилучення (добування шляхом відстрілу або відлову) мисливськихтварин певного виду, які перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь;
—ліміти використання рибних ресурсів — дозволені обсяги вилучення риби з природного середовища;
—ліміт заготівлі деревини в порядку рубок головного користування —затверджена в установленому порядку розрахункова лісосіка;
—ліміт лісосічного фонду — максимально допустимий обсяг деревини, яку дозволяється заготовити у лісовому фонді при здійсненні рубок головного користування і лісовідновних рубок у черговому плановому році;
—ліміти спеціального використання природних рослинних ресурсівзагальнодержавного значення;
—ліміт на розміщення відходів — обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінприроди на місцях;
—ліміт на утворення відходів — максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території; та деякі інші.
Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та іншими уповноваженими на те державними органами, насамперед МОЗ України, відповідно до законодавства України. Ці ж органи контролюють дотримання відповідних нормативів.
Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України.
У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.
- 1. Форми взаємодії суспільства і природи.
- 2. Поняття еп. Предмет і об’єкти.
- 3.Методи еп.
- 4. Система еп.
- 5. Норми еп: поняття, класифікація.
- 2) За змістом екологічного припису:
- 6. Екологічні правовідносини: поняття, підстави виникнення і припинення, зміст, суб’єкти і об’єкти екологічних правовідносин, класифікація екологічних правовідносин.
- 7. Співвідношення еп з іншими галузями права.
- 8. Принципи еп.
- 9. Поняття і особливості джерел еп.
- 10. Конституція України в системі джерел еп.
- 11. Закон як джерело еп.
- 12. Нормативні акти пу, кму, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади як джерела еп.
- 13. Природні об’єкти в якості об’єків еп.
- 14. Природні ресурси як об’єкти еп.
- 15. Поняття права природокористування, види та принципи природокористування.
- 17. Право загального та спеціального природокористування.
- 18. Суб’єкти та об’єкти права природокористування.
- 19. Поняття та зміст права власності на природні ресурси.
- 20. Форми власності на природні ресурси, методи забезпечення права власності на природні ресурси.
- 21. Об’єкти і суб’єкти права власності на природні ресурси.
- 22. Загальна характеристика, гарантії реалізації та захист екологічних прав громадян.
- 23. Обов’язки громадян у галузі онпс.
- 24. Поняття та ознаки екологічної безпеки.
- 25. Правові засади забезпечення екологічної безпеки.
- 26. Правове забезпечення екологічної безпеки при поводженні з небезпечними хімічними речовинами.
- 27. Правове забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки.
- 28, 29, 30, 31 –Там же.
- 32. Поняття державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.
- 4) Повноваження Міністерства екології та природних ресурсів України визначені у відповідному Положенні, яке було затверджене Указом пу від 13.04.11.
- 33. Органи державного управління загальної компетенції.
- 34. Органи державного управління спеціальної компетенції.
- 35. Екологічне програмування та прогнозування.
- 1) Зу «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»
- 2) Зу «Про державні цільові програми»
- 3) Зу «Про охорону нпс»:
- 36. Державний моніторинг довкілля.
- 37. Державний облік у галузі природокористування й охорони нпс, екологічна паспортизація та державна реєстрація.
- 38. Ведення державних кадастрів природних ресурсів.
- 39. Стандартизація та нормування в галузі онпс.
- 40. Екологічне ліцензування, види ліцензій.
- 41. Інформування в галузі онп.
- 42. Поняття, форми, види, система екологічного контролю.
- 43. Повноваження органів екологічного контролю.
- 44. --- Обмеження, тимчасова заборона, зупинення (припинення) діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про онпс.
- 45. Екологічна експертиза: поняття, принципи, суб’єкти, об’єкти.
- 1) Правовими підставами організації та здійснення екологічної експертизи в Україні є:
- 2) Поняття екологічної експертизи:
- 3) Мета екологічної експертизи:
- 4) Об’єкти екологічної експертизи: (ст.27 зу «Про охорону нпс»)
- 5) Форми екологічної експертизи:
- 6) Суб'єкти екологічної експертизи
- 7) Принципи
- 46. Еколого-експертний процес.
- 47. Поняття, сутність і функції відповідальності за екологічні правопорушення.
- 48. Екологічне правопорушення як підстава відповідальності.
- 49. Класифікація та причини екологічних правопорушень.
- 50. --- Основні напрямки онпс в промисловості, на транспорті.
- 51. -- Екологічні вимоги при розміщенні, проектуванні і будівництві промислових об’єктів.
- 52. -- Основні напрямки і особливості онпс у сільському господарстві на сучасному етапі його розвитку.
- 53. Земля як об’єкт правового регулювання , використання і охорони.
- 54. Землі сільськогосподарського призначення , землі житлової та громадської забудови.
- 55. Землі лісового та водного фонду.
- 56. Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Землі оздоровчого, рекреаційного , історико культурного призначення.
- 57. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
- 58. Право власності на землю
- 59. Право користування землею.
- 60. Правові засади набуття і реалізації права на землю.
- 61. Підстави і порядок припинення права власності і права користування землею.
- 62. Управління у галузі використання земель.
- 63. Правова охорона земель.
- 64. Відповідальність за порушення земельного законодавства.
- 65. Надра як об’єкт правового регулювання, використання і охорони.
- 66. Право користування надрами та його види.
- 67. Управління в галузі охорони використання надр.
- 68. Правова охорона надр.
- 69. Відповідальність за порушення законодавства про надра.