§ 2. Строки провадження слідчих і процесуальних дій та порядок їх обчислення

У багатьох країнах світу кримінально-процесуальний закон не завжди детально регламентує строки виконання слідчим, суддею, прокурором кожної процесуальної дії, зазначаючи, що вони повинні виконуватися в розумні строки. Закон розраховує на високу моральність і порядність суб'єктів судочинства, застерігає від бюрократизму і формалізму. Слідчий у такому разі не може пояснювати потерпілому свою бездіяльність в абсолютно простій справі тим, що у нього ще є передбачений законом строк, а повинен діяти швидко, щоб виправдати довіру закону як до розумної та порядної особи.

Кримінально-процесуальне законодавство України повинно максимально орієнтувати дізнавачів, слідчих, прокурорів і суддів на аналогічну поведінку при здійсненні правосуддя по кримінальних справах.

Розглянемо, чи додержуються в Україні строки, передбачені КПК, при розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ, чи є ці строки реальними для забезпечення прав і свобод людини. Відповідно до законів України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. (ст. 6) і «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. (ст. 2) при здійсненні правосуддя необхідно додержуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з додержанням встановлених законом строків. На необхідність своєчасного та якісного розгляду судових справ звернув увагу суддів Пленум Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. У своїй постанові «Про строки розгляду судами України криимінальних і цивільних справ». У пункті 1 постанови відкреслено, що навмисне порушення процесуального закону чи несумлінність, що спричинили несвоєчасний розгляд і тяганину при розгляді справ та істотно обмежили права і законні інтереси громадян, слід розглядати з урахуванням конкретних обставин як неналежне виконання професійних обов'язків судді¹.

Як передбачає ст. 2 КПК, завданням кримінального судочинства є швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Кримінально-процесуальне законодавство регламентує строки розгляду заяв і повідомлень про злочини, провадження дізнання, розслідування справ, тримання обвинуваченого під вартою, судовий розгляд, ознайомлення з протоколом судового засідання, призначення справ до розгляду в апеляційній інстанції та проведення ряду інших дій.

Зокрема, відповідно до вимог ч. 2 ст. 97 КПК прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлю-вані злочини і не пізніше триденного строку винести відповідне рішення. Якщо необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, таку перевірку здійснюють орган дізнання, слідчий або прокурор у строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК).

На перший погляд указаних строків достатньо для розв'язання питань, пов'язаних з порушенням кримінальної справи. Але це тільки на перший погляд. Ця норма закону не враховує реалій життя. В багатьох випадках заяви про злочини, особливо господарчі, фінансові, вимагають обгрунтованих ревізій, аналізу господарчої діяльності. Для їх проведення потрібні місяці. Іноді документи, необхідні для розв'язання питання про підставність чи безпідставність заяви про злочин, потрібно витребувати з інших регіонів, інших країн. Все це вимагає збільшення часу для вирішення питань про порушення кримінальної справи.

Згідно зі ст. 108 КПК у справі про злочин, що не є тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Причому цей строк є остаточним і не може бути продовженим. У вказаний час органи дізнання зобов'язані вжити необхідних слідчих і оперативно-розшукових заходів з метою виявлення всіх ознак злочину і всіх осіб, що його вчинили: виявлення свідків і потерпілих осіб, причетних до вчинення злочину, встановлення місць зберігання предметів і документів, важливих для слідства і суду, затримати підозрюваного у вчиненні злочину, провести його допит, а оскільки підозрюваний має право на захисника, то забезпечити виконання закону в цій частині. Через те, що строки для розгляду заяв і повідомлень про злочини та проведення дізнання дуже стислі, на практиці вони часто порушуються. Більш того, іноді затримують осіб, не причетних до вчинення злочину, поміщають в ізолятори тимчасового тримання, чим незаконно позбавляють волі. Всупереч вимогам ст. 106 КПК протоколи про затримання таких осіб не завжди складаються. Все це призводить до порупіення прав і свобод людини та громадянина.

Згідно зч. 1 ст. 120 КПК досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. У цей строк включається час з моменту порушення кримінальної справи до направлення її прокурору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі.

Строки, встановлені КПК, обчислюються годинами, добами (днями) і місяцями. При обчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається строк. При обчисленні строку добами, строк закінчується о 24 годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в органах дізнання, досудового слідства або в суді, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.

При обчисленні строків місяцями строк закінчується У відповідне число останнього місяця.

194

Переважна більшість встановлених у кримінально-про-уальному законі строків обчислюється добами, особлива стадіях порушення кримінальної справи та досудо-слідства. Наприклад, при порушенні кримінальної правя орган дізнання і слідчий зобов'язані не пізніше яоби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження або про відмову в порушенні такої справи (п. 2 ст. 100 КПК).

у деяких випадках закон встановлює негайний і погодинний строк для вчинення певної процесуальної дії. Такий строк, наприклад, встановлений для розшуку обвинуваченої особи, яку розшукували і щодо якої обрано як запобіжний захід тримання під вартою. При затриманні такого обвинуваченого орган розшуку негайно доповідає про це прокуророві за місцем затримання. Прокурор зобов'язаний в таких випадках протягом двадцяти чотирьох годин перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яка розшукується, і, впевнившись у наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства (ч. З ст. 139 КПК). В такому самому порядку проводиться допит підозрюваного, якщо до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, а при неможливості негайного допиту — не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання (ч. 2 ст. 107 КПК).

Стаття 89 КПК, яка встановлює взагалі порядок обчислення строків при провадженні по кримінальній справі, містить вказівку щодо обчислення строків, закінчення яких припадає на неробочий день — останнім днем строку вважається наступний робочий день. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Необхідно додати, що строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту, а для осіб, що тримаються під вартою, — якщо скаргу або інший документ здано адміністрації місця досудового ув'язнення.

У кримінально-процесуальних нормах, які встановлюють ^строк для виконання певної дії, часто вказується певний момент, який необхідно враховувати при обчисленні строків.

> 195

Наприклад, якщо проводити допит обвинуваченого негайно немає можливості, то він повинен бути допитаний не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення (ч. 1 ст. 143 КПК). При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлено, запобіжний захід скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК).

Обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого і в будь-якому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу (ст. 133 КПК).

Визначення в подібних випадках моменту для обчислення строку обмежує та не усуває дію загального порядку обчислення строків. Навпаки, цей момент є необхідним похідним положенням для правильного обчислення даного конкретного строку, оскільки він дає можливість чітко й точно визначити час чи добу, з якої необхідно обчислювати строк¹.

Наприклад, при обчисленні строку допиту підозрюваного не враховується той час, під час якого проведено затримання, при обчисленні строку пред'явлення обвинувачення враховуються ті доби, під час яких винесено постанову щодо притягнення як обвинуваченого тощо. В першому випадку обчислення строку починається з поточного часу, в другому — з наступної доби².