§ 3. Пред'явлення обвинувачення. Допит обвинуваченого

Постанова про притягнення як обвинуваченого повинна бути пред'явлена в порядку, що передбачений статтями 133 і 140 КПК. Для пред'явлення обвинуваченому постанови він викликається до слідчого по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка йому вручається під розписку із зазначенням часу вручення.

У разі тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь із дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи.

Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення (ч. З ст. 134 КПК).

У разі неявки без поважних причин обвинувачений підлягає приводу. Згідно з ч, 3 ст. 135 КПК поважними причинами неявки обвинуваченого до слідчого визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого. Привід обвинуваченого здійснюється органами внутрішніх справ за мотивованою постановою слідчого. Привід обвинуваченого, крім виняткових випадків, здійснюється вдень.

Для забезпечення обвинуваченому можливості реалізувати своє право на захист обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в будь-якому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу (ст. 133 КПК). Обвинувачення пред'являється пізніше дводенного строку тоді, коли обвинувачений:

а) не може з'явитися з поважних причин;

б) без поважних причин не з'являється за викликом слідчого. Тоді слідчий застосовує до нього привід (ст. 136 КПК), а якщо місце перебування не встановлено, то оголошує розшук (статті 138 і 139 КПК).

При пред'явленні обвинувачення особі присутність захисника є обов'язковою, крім випадків, якщо особа відмовляється від нього та її відмову буде прийнято.

Сам процес пред'явлення обвинувачення досить чітко регламентовано законом. Слідчий, упевнившись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого (ст. 140 КПК) або надає обвинуваченому можливість самостійно прочитати постанову. Перевага надається останньому варіанту, бо, прочитавши текст постанови, обвинувачений краще засвоює її зміст і у

352

нього не можуть виникнути сумніви, що слідчий оголосив постанову точно¹. Після пред'явлення і роз'яснення суті обвинувачення слідчий вручає обвинуваченому копію постанови про притягнення його як обвинуваченого.

Про пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його суті та вручення копії постанови слідчий складає протокол із зазначенням години і дати пред'явлення обвинувачення, який підписують обвинувачений, слідчий та захисник. На наш погляд, порядок підписування протоколу, вказаний у ч. З ст. 140 КПК, потрібно змінити. Після підпису обвинуваченого доцільніше було б підписувати протокол захисникові, а потім слідчому. У разі відмови обвинуваченого поставити підпис у протоколі, слідчий робить на ньому відмітку про відмову від підпису і зазначає мотиви відмови, про що сповіщає прокурора.

У разі якщо обвинувачений не володіє мовою, на якій ведеться судочинство, зміст постанови перекладається рідною мовою обвинуваченого чи іншою мовою, якою він володіє, перекладачем. Про це робиться відмітка на постанові за підписом слідчого, перекладача та обвинуваченого. Якщо обвинувачений глухий або німий, то при пред'явленні обвинувачення, крім захисника, запрошується також особа, яка розуміє їх знаки.

Обвинувачений може висловити своє ставлення до пред'явленого обвинувачення лише в тому разі, якщо воно йому зрозуміло у всіх деталях, тому закон пов'язує пред'явлення обвинувачення з обов'язком слідчого роз'яснити його сутність. Слідчий повинен у зрозумілих, доступних обвинуваченому висловах пояснити фактичний зміст обвинувачення і його юридичну кваліфікацію. Також корисно ознайомити обвинуваченого з текстом кримінального закону, відповідно до якого пред'явлено обвинувачення, спеціально роз'яснивши його термінологію. Доречно також ознайомити обвинуваченого і з тим, яке покарання може бути призначено йому судом².

Закон (ст. 142 КПК) зобов'язує слідчого при пред'явленні обвинувачення роз'яснити обвинуваченому його процесуальні права на досудовому слідстві, а саме:

¹ Караеева Л. М., Статкує В. Ф. Предъявление обвинения. — М., 1973. — С. 44.

² Карвєева Л. М., Статкус В. Ф. Зазнач, праця. — С. 44. ¹² *-** 353

— знати, в чому його обвинувачують;

— давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

— подавати докази;

— заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, про проведення експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, що мають значення для встановлення істини в справі;

— заявляти відвід слідчому, прокуророві, експертові, спеціалістові та перекладачеві;

— з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;

— знайомитись з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства;

— мати захисника, зокрема, побачення з ним до першого допиту;

— подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.

Якщо при пред'явленні обвинувачення і роз'ясненні обвинуваченому його прав брали участь інші особи (перекладач, захисник, педагог або лікар, законний представник обвинуваченого, прокурор), то й вони повинні поставити свої підписи під постановою (статті 85, 144 і 438 КПК).

Іноді обвинувачений відмовляється підписати пред'явлену постанову, вважаючи, що підписом він підтверджує правильність викладених в постанові фактів. Слідчий повинен пояснити, що підписом лише підтверджується факт ознайомлення з постановою про притягнення як обвинуваченого, пояснення ж з приводу пред'явленого обвинувачення будуть зафіксовані в протоколі допиту.

Допит обвинуваченого, крім випадків, які не терплять зволікання, або за вимогою самого обвинуваченого, має провадитися в денний час (з 6.00 до 22.00). Допит у нічний час заборонений через те, що він може бути використаний як засіб впливу на обвинуваченого з метою отримання від нього визнання своєї вини у вчиненні злочину.

Обвинувачений допитується в місці провадження досудового слідства, а в разі необхідності — і в місці його перебування. При цьому обвинуваченого допитують у відсутності свідків та інших учасників процесу. Обвинувачені по одній і

354

тій самій справі допитуються окремо, а слідчий повинен вжити заходів для того, щоб особи, викликані на допит по одній і тій самій справі, не могли спілкуватися між собою.

При допиті обвинуваченого за його бажанням може бути присутнім захисник, а в тих випадках, якщо участь зе-хисника у справі має обов'язковий характер, його присутність при допиті теж обов'язкова.

Дача обвинуваченим показань є його правом на захист, а не обов'язком, тому він не поперед жується про відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань. Не допустимі випадки, коли фактично обвинувачений, але як такий процесуально не притягнутий, на досудовому слідстві допитується як свідок про його ж власні дії, що підлягають включенню в зміст обвинувачення. Цей фактично обвинувачений, що допитується як свідок, зобов'язаний відповідати на питання, давати показання, будучи попередженим про кримінальну відповідальність¹.

Із обвинувального висновку, затвердженого заступником прокурора Хмельницької області від 18 грудня 2000 р. по обвинуваченню Телеги О. І. і Бабій Д. В. за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 263 старого КК видно, що слідчий до пред'явлення обвинувачення вказаним особам допитувач їх як свідків, попереджав їх про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а через декілька днів пред'явив Телезі О. І. і Бабію Д. В. постанову про їх обвинувачення по вказаним статтям КК. При допиті як свідків вони частково розповіли слідчому про свої зловживання службовим становищем, а при пред'явленні обвинувачення не визнали своєї вини. Однак слідчий в обвинувальному висновку в основу обвинувачення поклав їх показання, дані при допиті як свідків. Апеляційний суд Хмельницької області повернув цю справу на додаткове розслідування².

Практика допиту як свідка особи, підозрюваної у вчиненні злочину, не узгоджується з чинним кримінально-процесуальним законодавством України і суперечить

¹ Строгович М. С Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. — М., 1984. — С. 32.

² Спостереження провадження слідчого управління УВС в Хмельницькій області (кримінальна справа № 19/0825 за 2001 рік).

12*

355

іжнародному пакту про громадянські й політичні пра-і, яким встановлено, що кожен має право не бути понесеним до дачі свідчень про самого себе чи до визнання ;бе винним (п. З ст. 14 пакту).

Обвинувачений допитується по суті пред'явленого йому бвинувачення і про інші відомі йому обставини справи, а акож щодо наявних у справі доказів. Пояснення обвину-іаченого мають важливе доказове значення і підлягають >бов'язковій перевірці й оцінці.

Як слушно зазначає В. Коновалова, свідчення, які одержують під час допиту, зазвичай оцінюють у двох напрямах: щодо їх відповідності об'єктивній дійсності та щодо їх доказового значення, тобто їх цінності, як доказів, що сприяють розслідуванню злочинів. Саме з'ясування ролі цих свідчень у кримінально-процесуальному пізнанні визначає пізнавальну функцію оцінки доказів, яку проводить слідчий. Практична реалізація оцінки, яку одержують у ході допиту інформації, полягає в застосуванні таких методів, як зіставлення отриманих даних із спільністю доказів, зібраних у справі, і збиранні додаткових даних, що використовуються з метою перевірки свідчень. У разі, якщо в доказах, що їх зібрав слідчий, є дані, необхідні для зіставлення з отриманою під час допиту інформацією, слідчий обирає перший метод. Якщо ж дані, отримані під час допиту, є новими або суперечать доказам, зібраним у справі, доцільно застосувати метод додаткового отримання інформації. Таке отримання може відбуватися в процесуальному режимі окремих слідчих дій, характер і послідовність яких визначається тими даними, що отримані під час допиту. Формування внутрішнього переконання слідчого при оцінці, отриманій у ході допиту, істотно полегшує те, що в його розпорядженні є сукупність доказів, що поступово накопичуються. Визначення місця того факту, що оцінюється, у цій сукупності дозволяє дійти правильного висновку¹.

Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та іншими незаконними методами (ч. 3. ст. 22 КПК). За одержання таким шляхом показань винні в цьому особи можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності (ст. 373 КК).

—- ч ляо.следовании преступлений. ЧИ Вїхі,*-----

обвинуваченням. Постановка такого ку допиту виправдовується логікою розвитку процесуальних правовідносин: допит проводиться одразу ж за пред' явленням обвинувачення і здійснюється в зв'язку з пред'явленим обвинуваченням. Відповідь на це запитання має істотне юридичне значення: з визнанням своєї вини закон часто пов'язує можливість припинення справи за нереабі-літуючими підставами; в зв'язку з дійовим каяттям¹, передачею особи на поруки, у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим тощо. Відповідно до відповіді обвинуваченого на це запитання в протоколі повинно бути зазначено, визнає чи не визнає він себе винним, а якщо визнає, то повністю чи частково. Свою відповідь обвинувачений засвідчує підписом у протоколі.

На перший погляд, у цьому запитанні спостерігається невідповідність принципу презумпції невинуватості (ч. 2 ст. 15 КПК) чинним нормам статей КПК, що регулюють пред'явлення особі обвинувачення. Проте це твердження є помилковим. Дійсно, слідчий повинен запитати в обвинуваченого, чи визнає він себе винним, тобто про суб'єктивне розуміння особою, яка обвинувачується у вчиненні злочину, своєї ролі в ньому.

Отже, слідчий не визнає винною особу у вчиненні злочину, а тільки запитує її думку про причетність до злочину, в якому особу обвинувачують, з погляду саме цієї особи².

Після виконання вказаних дій слідчий пропонує обви нуваченому в довільній формі викласти свої показання За необхідності слідчий може ставити йому запитання У процесі допиту обвинувачений може скласти план, схї ми, що пояснюють його показання, зробити малюнки, ш додаються до протоколу допиту (ч. 4 ст. 85 КПК).

Показання обвинуваченого заносяться до протоколу, її складається з додержанням вимог статей 85 і 145 КПК

По закінченні допиту слідчий пред'являє протокол о винуваченому для прочитання. Обвинувачений може в

¹ Тертишвик В. М. Кримінально-процесуальне право України. — 1999. — С 389.

² Николевко М. Деякі питання презумпції невинуватості і пр особи на захист в кримінальному процесі // Право України. — 1999 № 4. — С. 39.

магати доповнення протоколу і внесення до нього поправок, що підлягають обов'язковому занесенню до протоколу.

Протокол підписують слідчий, обвинувачений та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні допиту. Обвинувачений підписує кожну сторінку окремо.

Обвинуваченому на його прохання надається можливість викласти свої показання в протоколі власноруч, про що робиться відмітка в протоколі допиту.