logo search
КВП у запитаннях та відповідях

4. Відповіді на питання, які виносяться на екзамен з «Кримінально – виконавчого права»

--- Поняття, предмет та система кримінально-виконавчого права. Співвідношення кримінально-виконавчого права з іншими галузями права.

Кримінально-виконавче право являє собою волю українського народу, піднесену до рівня закону і втілену у систему правових норм, яка визначена державою для регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері виконання і відбування кримінальних покарань і застосування заходів виховного впливу до засуджених.

Курс кримінально-виконавчого права поділяється на дві частини — Загальну й Особливу.

Загальна частина включає норми та положення, які мають загальний характер і застосовуються до усіх або більшості правових інститутів галузі. Тут розміщені норми-завдання, норми-принципи, загальні питання організації виконання кримінальних покарань та правового статусу суб’єктів кримінально-виконавчого права.

Особлива частина регулює відносини, пов’язані з порядком і умовами виконання та відбування усіх видів кримінальних покарань, а також відносини, які тісно пов’язані з першими і є похідними від них, такі, як: звільнення засуджених від відбування покарання і контроль за ними.

Кожна частина складається з окремих структурних підрозділів – правових інститутів, хоча, наприклад, у Загальній частині до норм-принципів, норм-завдань такий термін не застосовується. Підкреслимо також ту обставину, що при виділенні інститутів права в тій або іншій галузі враховуються сформовані в цій науці подання і традиції.

Серед інститутів Загальної частини кримінально-виконавчого права варто назвати: інститут правового статусу засуджених; систему органів і установ виконання покарань, нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань, участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених та ін.

Особлива частина містить у собі такі інститути, як: виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (у виді громадських робіт, штрафу, виправних робіт і ін.); виконання покарань у виді позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі; звільнення від відбування покарання, допомога особам, які звільнені від відбування покарання, контроль і нагляд за ними та ін.

Предмет правового регулювання кримінально-вико­навчого права охоплює суспільні відносини, що складаються в процесі виконання і відбування всіх кримінальних покарань, і вла­стивий тільки цій галузі права, оскільки жодна інша не регулює порядку та умов виконання і відбування криміналь­них покарань і застосування до засуджених заходів виховного впливу.

--- Мета і завдання кримінально – виконавчого законодавства України.

Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства, які сформульовані у ст.1 КВК України, згідно з цією статтею кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства, держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Коментуючи завданням кримінально-виконавчого законодавства України, які закріплені в ч.2 ст.1 КВК України, слід виходити з того, що до них законодавець відносить: визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

--- Дія кримінально-виконавчого законодавства у просторі й часі

До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України, яке визначає дію кримінально-виконавчого законодавства України у просторі й часі. Слід вважати, що Кримінально-виконавчий кодекс України діє у відповідній системі просторово-часових координат і поширює свою силу на правовий механізм порядку і умов виконання і відбування покарань. У теорії кримінально-виконавчого права це визначається як принцип чинності кримінально-виконавчого закону в просторі й часі.

Дія кримінально-виконавчого законодавства у часі визначається ч.2 ст.3 КВК, яка встановлює порядок і умови виконання і відбування кримінального покарання Вирок який вступив в законну силу, спрямований на забезпечення виконання відповідного нормативно-правового акта, який діє на час виконання даного вироку і відбування покарання за злочин, вчинений засудженою особою.

Важливо усвідомити, що на відміну від кримінального закону, що допускає зворотну

Дію закону про кримінальну відповідальність у часі, кримінально-виконавчий закон цього не передбачає. Вважається, що первинним є вирок суду, зміна якого повинна пройти певні процедури, але вони суттєво вплинути на дію кримінально-виконавчого закону неспроможні, оскільки він діє відповідно до територіального принципу на час виконання та відбування покарання.

--- Принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань. Об’єкт, суб’єкти кримінально-виконавчого права та їх загальна характеристика.

Стаття 5 КВК закріплює принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань

Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Об’єкт – суспільні відносини, що виникають під час відбування та виконання кримінальних покарань.

Суб’єктами кримінально-виконавчих правовідносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які володіють значним обсягом суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Одним із суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин завжди є засуджений, оскільки саме він є «винуватцем» їх виникнення: стосовно нього виконується вирок суду про покарання. Засуджений як суб’єкт кримінально-виконавчих правовідносин - це фізична осудна особа, яка наділена суб’єктивними правами та має юридичні обов’язки, які встановлені кримінально-виконавчим правом.

Іншим суб’єктом кримінально-виконавчих правовідносин виступають органи і установи виконання покарань в особі їх адміністрацій, які наділені державно-владними повноваженнями щодо засуджених.

--- Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби.

Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Таким чином, виправлена і ресоціалізація – це ключові категорії для застосування великої кількості норм кримінально-виконавчого закону, під якими слід розуміти комплекс державних і недержавних заходів, визначених кримінально-виконавчим законодавством, іншими нормативно-правовими актами у сфері виконання і відбування покарань шляхом колекційного впливу на свідомість осіб, засуджених за вчинення злочинів для досягнення основної мети покарання кари.

--- Основи правового статусу засуджених. Право засуджених на особисту безпеку.

Кримінально - виконавче законодавство України правовий статус засуджених закріплює двома шляхами: 1) встановлення нормативного визначення правового статусу засуджених; 2) регламентація прав, законних інтересів і обов’язків засуджених.

Правовий статус засудженого є досить складним соціально-правовим явищем і виступає як сукупність передбачених різними галузями законодавства України прав і обов’язків засудженого під час виконання і відбування кримінального покарання.

Правовий статус осіб, які відбувають покарання, можна визначити як закріплене нормами різних галузей права і виражене через сукупність прав, законних інтересів і обов’язків становище засуджених під час відбування кримінального покарання того чи іншого виду

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Так, ст. 63 Конституції України закріплює, що засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та цим Кодексом і встановлених вироком суду. Головне, держава не відмовляється від засуджених осіб, не тільки поважає, а ще й охороняє їхні права, свободи та законні інтереси так само, як і законослухняних громадян.

Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. Прогресивною системою покарань вважається призначення тих покарань, які передбачають найменшу кількість обмежень для осію, які вчинили злочин. Це насамперед покарання, не пов’язані із позбавленням волі.

Засуджені особи як громадяни України згідно з чинним законодавством володіють правами і свободами, а також мають право на особисту безпеку в період відбування покарання.

Сутність права на особисту безпеку полягає в тому, що у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У таких випадках відповідна посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.

З метою забезпечення особистої безпеки засудженого адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до його переведення в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

Необхідно враховувати, що засуджені, які відбувають покарання можуть бути будь-якими суб’єктами кримінального процесу (потерпілими, свідками, підозрюваними або обвинуваченими) при розслідуванні кримінальних справ про злочини, вчинені як в установах виконання покарань, так і поза їх межами.

У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. До цих осіб можуть бути застосовані такі заходи: ізольоване тримання; переведення в іншу установу виконання покарань.

Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених цим Кодексом і законодавством України.

--- Основні права засуджених.

Перелік основних прав засуджених чітко врегульований статтею 8 КВК України. Засуджені мають право: на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання; на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості; звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян; давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань; на охорону здоров'я, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров’я, за винятком обмежень, передбачених законом. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань; на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

--- Основні обов’язки засуджених.

Кримінально-виконавчий кодекс України у ст. 9 закріпив основні обов'язки засуджених, мета яких забезпечити той правовий режим відбування покарання, який становить основу для досягнення поставлених перед покаранням цілей, передусім – виправлення і ресоціалізацію засуджених.

Засуджені є суб’єктами як загальних, цивільних, так і спеціальних, властивих лише умовам відбування покарання, відносин. Внаслідок цього виникають спеціальні обов’язки засуджених, до яких слід віднести:

Невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

--- Види органів і установ виконання покарань.

Система органів та установ, які безпосередньо організують та здійснюють виконання покарань в Україні, закріплена у ст. 11 КВК України.

До органів виконання покарань належать: Державна пенітенціарна служба України, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція.

Реалізація державного примусу в його найбільш гострій формі, якою є кримінальне покарання, вимагає постійного контролю держави за виконанням покладених на засуджених каральних обмежень. З цією метою виконання кримінальних покарань визнається виключно прерогативою (функцією) держави, для здійснення якої створюються спеціалізовані установи і органи.

На діяльність органів та установ, що виконують кримінальні покарання, певним чином впливають специфіка та характерні особливості виконання (відбування) того чи іншого виду кримінального покарання. Органи та установи виконання покарань утворюють кримінально-виконавчу систему України, діяльність якої регламентується КВК України, іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів та іншими нормативно-правовими документами.

Державним органом, на який покладається завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, є Державна кримінально-виконавча служба України, правові основи діяльності якої, завдання і повноваження визначаються законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року.

ДКВС України відповідно до закону здійснює право застосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров’я, підприємств виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань ДКВС України.

Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії).

Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі – виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії).

Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.

Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони України.

--- Зміст Закону України про «Державну-кримінально – виконавчу службу»

Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» прийнятий 23 червня 2005 року. На Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює

правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

До персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України. Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

--- Правовий та соціальний захист персоналу ДКВСУ.

В інтересах забезпечення особистої безпеки осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та членів їхніх сімей не допускається розголошення в засобах масової інформації відомостей про місце проживання цих осіб.

Відомості про проходження служби особами рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби надаються з дозволу начальників органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів.

Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань забезпечує осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби зброєю і спеціальними засобами індивідуального захисту для постійного носіння і зберігання в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування

Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист"

Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.

Пенсійне забезпечення та соціальний захист працівників кримінально-виконавчої служби здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, державну службу, соціальний захист.

Персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України гарантується безоплатне медичне забезпечення, яке здійснюється в закладах охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України.

---- Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань.

В демократичному суспільстві найбільшу підтримку знаходить точка зору, згідно з якою процес формування політики, в тому числі і пенітенціарної, повинен відбуватись за участю інститутів громадського суспільства.

Законність — один з головних принципів діяльності держави (ст. З Конституції України). Для її забезпечення в процесі виконання кримі­нальних покарань здійснюється:

1) прокурорський нагляд;

2) відомчий контроль та перевірка виконання планових заходів;

3) контроль органів державної влади;

4) громадський контроль.

Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.

За діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Відомчий контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань – це система спостереження та перевірки відповідності діяльності установ та органів виконання покарань вимогам кримінально-виконавчого законодавства та інших нормативних актів з метою виявлення та усунення наявних порушень та запобігання їм у майбутньому.

Реалізуючи свої владні повноваження у сфері виконання кримінальних покарань, органи і установи ДКВС України повинні вживати вичерпних заходів для забезпечення законності та дотримання прав і свобод людини та громадянина, які проголошені основними принципами діяльності ДКВС України.

З метою забезпечення відомчого контролю за діяльністю підпорядкованих органів і установ виконання покарань на ДПтС України, поряд з іншими завданнями покладаються і такі:

- забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі, вчинення в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;

- керівництво органами і установами виконання покарань, організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи;

- правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей.

Результати комплексного інспектування органів і установ виконання покарань обговорюються на оперативних нарадах та засіданнях колегій ДПтС України та його територіальних органів, за висновками яких вживаються заходи реагування на виявлені недоліки та порушення. Для усунення виявлених недоліків складаються та затверджуються відповідні плани організаційно-практичних заходів, хід виконання яких контролюється ДПтС України або керівництвом регіонального управління (відділу). З метою перевірки ефективності та якості усунення недоліків, виявлених під час інспектування, протягом року після проведення комплексної перевірки (як правило) проводяться контрольні перевірки, результати яких також обговорюються на нарадах та засіданнях відповідних колегій.

Стаття 24 КВК України визначає повноваження посадових осіб держави та інших осіб, відвідувати установи виконання покарань і здійснювати контроль за їх діяльністю. Зокрема, дана стаття встановлює певний перелік посадових осіб органів і установ виконання покарань та мають право без спеціального дозволу відвідувати установи виконання покарань.

Згідно з чинним законодавством без спеціального дозволу відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю мають право:

Представники засобів масової інформації та інші особи можуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазначеними установами.

--- Участь громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених.

Участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань є одним із принципів виконання і відбування покарання, закріплений у ст.. 5 КВК України. Вичерпного переліку форм участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених КВК України не встановлює. В окремих нормах КВК України конкретизовані лише питання участі у цьому процесі релігійних організацій та закріплені основні форми участі громадськості у виправленні і ресоціалізації неповнолітніх засуджених. Однією із форм залучення громадськості до процесу виправлення та ресоціалізації засуджених є здійснення представниками релігійних організацій богослужінь та релігійних обрядів. Відповідно до ст.. 128 КВК України, у колонії можуть допускатися лише представники тих релігійних організацій, які зареєстровані у встановленому порядку.

Участь громадськості у діяльності виховних колоній, виправленні і ресоціалізації засуджених неповнолітніх може здійснюватися через піклувальні ради, які створюються при виховних колоніях з представників органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій.

З метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених і надання допомоги адміністрації виховної колонії при відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватися батьківські комітети, діяльність яких визначається положенням, яке затверджує начальник колонії.

Новими інституціями, покликаними здійснювати громадський контроль та забезпечувати участь громадськості у діяльності органів та установ виконання покарань, стали Громадська рада при ДПтС України та громадські ради при територіальних органах управління ДПтС України.

Оскільки участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань, а також у виправленні та ресоціалізації засуджених тісно пов’язана із функцією здійснення громадського контролю, необхідно розглянути ва важливих напрями діяльності.

Частиною 2 ст. 25 КВК України передбачено, що для здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань створюються спостережні комісії.

Спостережні комісії діють на підставі КВК України та Положення про спостережні комісії, яке затверджено постановою кабінету Міністрів України від 01.04.2004 року № 429. Вони утворюються виконавчими комітетами міських (за винятком міст районного значення) рад, місцевими держадміністраціями. До складу спостережних комісій входять представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадяни. Представники громадських організацій становлять, як правило, не менш як половину складу комісії. Не можуть входити до спостережних комісій судді, представники органів прокуратури, юстиції, органів внутрішніх справ, служби безпеки, кримінально-виконавчої системи, адвокати, а також особи, які мають не погашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість.

Хоча у ч.2 ст. 25 КВК України закріплено лише спостережні комісії як основний суб’єкт здійснення громадського контролю, аналіз норм, закріплених у ч. 2 ст. 24, статтях 147-148 КВК України, дає підстави вважати, що громадський контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань може здійснюватися й іншими інституціями та окремими особами. Зокрема, оскільки ч.2 ст.24 КВК України передбачає, що представники засобів масової інформації та інші особи можуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління установами, можна дійти висновку, що здійснювати громадський контроль можуть і представники засобів масової інформації, а також і окремі громадяни, в тому числі й представники правозахисних організацій.

Процесом ресоціалізації робиться спроба прищепити засудженому втрачені ним, чи в більшості випадків і не набуті, корисні суспільні якості і позбавити негативних.

Така діяльність не можлива без участі того середовища, до умов існування якого необхідно привчити засудженого.

--- Правова регламентація виконання запобіжного заходу у