4.1. Операції банків з векселями
Банки проводять різноманітні операції з векселями: врахування векселів, їх купівлю-продаж, авалювання, заставу векселів тощо. При здійснені цих операцій банки повинні дотримуватись вимог Женевської конвенції 1930 року, якою було введено в дію «Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» (Uniform law for bills of exchange and promissory notes), а також положень Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05 квітня 2001 р. № 2374-III. Судову практику розгляду вексельних спорів було узагальнено пленумом ВСУ шляхом прийняття постанови «Про деякі питання розгляду спорів, пов’язаних з обігом векселів» від 8 червня 2007 р. № 5.
У теперішній час в Україні векселі використовуються юридичними особами та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності і лише для оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.
Вексель, з точки зору його функцій, може розглядатись як інструмент розрахунків, кредитний інструмент, просто як товар в договорах з його купівлі-продажу чи міни. За своєю юридичною природою вексель є абстрактним, безумовним, суворо формальним зобов'язанням чи наказом сплатити певну суму коштів. Це означає, що:
а) векселедержатель при зверненні за платежем чи в іншій ситуації не зобов’язаний доводити кому б то не було товарну чи нетоварну природу векселя (це положення вексельного права не узгоджується із чинним законодавством України);
б) всі застереження на векселі щодо неплатежу є недійсними, окрім тих, виключний перелік яких передбачений вексельним законодавством;
в) недодержання вимог стосовно форми спричинює відсутність у векселя його вексельної сили, тобто вексель у такій ситуації існує як звичайна боргова розписка.
У законодавстві розрізняються два види векселів в залежності від особливостей правового регулювання їх складання та обігу:
1) переказний вексель (трата) - це документ, складений в відповідності з законом, містить в собі нічим не обумовлену пропозицію (так званий вексельний наказ) однієї особи (векселедавця, трасанта) іншій особі (платнику, трасату) сплатити на вимогу чи в певний час у майбутньому вказану в векселі суму грошей третій особі (першому векселедержателю або ремітенту);
2) простий вексель - це документ, складений у відповідності з вимогами закону й містить нічим не обумовлене зобов'язання однієї особи (векселедавця) сплатити на вимогу чи в певний час в майбутньому вказану в векселі суму іншій особі (векселедержателю).
Перелік реквізитів, які повинні містити векселі, приведено у «Положенні про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків», що затверджене рішенням ДКЦПФР від 22 листопада 2001 р. № 338. Відповідно до рішення ДКЦПФР «Про внесення змін до Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків» від 23 листопада 2005 р. № 666 з 1 вересня 2007 р. в обіг введено вексельні бланки нового зразка (з голографічним захисним елементом).
Вексель може бути переданий за допомогою передавального напису (індосаменту), який здійснюється векселедержателем (індосантом) на зворотній стороні векселя чи на додатковому аркуші паперу (алонж до векселя), якщо не залишилось місця на векселі.
Операції банків з векселями в національній валюті на території України регулюються «Положенням про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України», затвердженим постановою Правління НБУ від 16 грудня 2002 р. № 508 (далі по тексту – Положення № 508).
Як зазначається у Положенні № 508 платіж за векселем банки здійснюють тільки в безготівковій формі. Банкам забороняється використовувати векселі як внесок до статутного капіталу.
Бути суб'єктами вексельного права, тобто брати на себе всі права й обов'язки, що випливають із змісту векселя, мають право банки зі статусом юридичної особи. Банки (тобто філії банків), які не мають статусу юридичної особи, можуть отримати від головного банку - юридичної особи повноваження на здійснення всіх або окремих операцій з векселями в порядку, установленому чинним законодавством.
Банк має забезпечувати документальне оформлення руху векселів, з якими він здійснює будь-які операції, а саме складання і належне оформлення контрагентами за операціями з векселями (клієнт банку і банк) первинних документів (реєстрів, розписок, повідомлень, доручень, заявок, актів тощо), складання регістрів аналітичного обліку (журналів, відомостей, карток тощо), які можна вести в паперовій або в електронній формі.
Юридичні або фізичні особи, які здійснюють видачу і передавання векселів, мають за вимогою банку оформляти і подавати йому відповідні супровідні первинні документи, доручення на інкасування, доручення на зберігання, заявки на купівлю (продаж) тощо.
Форма зазначених документів установлюється банком самостійно.
Банк може вимагати подання йому оригіналів або копій векселів для проведення їх експертизи. У разі подання копій відмітка про це проставляється в первинному документі або пред'явнику копій видається відповідна розписка.
З метою захисту прав за векселями, що перебувають у власності або в заставі банку, прав клієнтів за векселями, що є у володінні (користуванні, розпорядженні) банку у зв'язку із здійсненням відповідних операцій, банк має контролювати дотримання всіх процедурних строків, а саме: строків пред'явлення до акцепту, платежу, протесту тощо.
Відповідно до п. 3.1 Положення № 508 банки можуть здійснювати з векселями кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові та комісійні операції. Звернемося до них детальніше.
- Тема 9. Правове регулювання операцій банків з цінними паперами
- 1. Правове становище банку як професійного учасника фондового ринку
- 1. Правове становище банку як професійного учасника фондового ринку
- 1.1. Поняття професійної діяльності на фондовому ринку
- 1.2. Банк як професійний учасник фондового ринку
- 1.2.1. Особливості компетенції банків як професійних учасників фондового ринку
- 1.2.2. Види професійної діяльності на фондовому ринку, які може вести банк
- 1.2.3. Особливості ліцензування операцій банків з цінними паперами
- 1.2.4. Специфічні обмеження для банків стосовно прямих інвестицій та операцій з цінними паперами.
- 1.2.5. Особливі вимоги до структурного підрозділу банку, що здійснює окремий вид професійної діяльності на ринку цінних паперів
- 2. Правила ведення банками професійної діяльності з торгівлі цінними паперами
- 2.1. Правове становище торговця цінними паперами
- 2.2. Види операцій з торгівлі цінними паперами.
- 2.4. Ліцензійні умови на провадження банками професійної діяльності з торгівлі цінними паперами
- 3. Особливості правового регулювання депозитарної діяльності банків
- 3.1. Функції банків у Національній депозитарній системі
- 3.2. Форми існування цінних паперів
- 3.3. Здійснення банками депозитарної діяльності зберігача
- 3.3.1. Поняття зберігача
- 3.3.2. Операції зберігачів
- 3.4. Здійснення банками депозитарної діяльності реєстратора
- 3.4.1. Поняття діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів та функції реєстратора
- 3.4.2. Система реєстру
- 3.5. Поняття розрахункового банку
- 4. Операції банків з окремими видами цінних паперів
- 4.1. Операції банків з векселями
- 4.1.1. Кредитні операції банків з векселями
- 4.1.2. Торгівля векселями
- 4.1.3. Гарантійні операції
- 4.1.4. Розрахункові операції з векселями
- 4.1.5. Комісійні операції (інкасування векселів, оплата векселів, у яких банк виступає особливим платником (доміциліатом), зберігання векселів)
- 4.1.6. Здійснення банками функцій розрахункових палат
- 4.1.7. Протест векселя
- 4.1.8. Розрахунки банків-резидентів за векселями, вираженими в іноземній валюті
- 4.2. Операції банків з облігаціями
- 4.2.1. Операції банків з облігаціями внутрішньої державної позики
- 4.2.2. Операції банків з облігаціями підприємств
- 4.3. Операції банків з ощадними (депозитними) сертифікатами