2. Правове становище людини та громадянина

Правове становище громадянина в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обов'язків, якими він наділяється як суб'єкт правовідносин. Кожна з галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.

Правова система взаємовідносин держави і особи включає:

1. Норми Конституції України, пов'язані з визначенням приналежності до громадянства і регулюванням відносин з приводу громадянства;

2. Норми Конституції, що закріплюють загальні принципи статусу особи (рівність громадян, обов'язок Держави щодо особи, пріоритет норм міжнародного права над національними тощо);

3. Юридичне закріплені в усіх без винятку галузях права України права, свободи та обов'язки. [7 , c.28-30]

У визначенні правового статусу людини і громадянина важливе значення має не лише загальний обсяг прав та свобод особи, а й ті основні ідеї, які перетворюють сукупність прав і свобод особи у систему.

Мова йде про принцип правового статусу людини і громадянина. Принципи правового статусу - це основні ідеї, що характеризують положення людини і громадянина в сучасному суспільстві.

Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є:

1. Закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права;

Україна, як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права й свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству. у Конституції України відображено положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини, Міжнародного пакту про громадянські й політичні права людини, які вступили в силу у 1996 р. До цих документів треба додати і Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод людини і громадянина, ратифіковану 17 липня 1997 р. Верховною Радою України.

Права та свободи людини і громадянина, оголошені у згаданих документах і закріплені в Конституції України, перебувають, таким чином, під міжнародно-правовим захистом;

2. Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (ст. 21 Конституції України).

Цей принцип означає, що всі люди визнаються вільними, що вони володіють правами і свободами від народження;

3. Принцип рівноправності прав і свобод осіб (ст. 24 Конституції України).

Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини і громадянина не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Він проголошує рівність усіх перед законом і судом (ч. З ст. 8 Конституції України).

Права й свободи людини та громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії тощо ч. 3 ст. 24 Конституції України).

Рівність прав та свобод людини і громадянина проголошується Конституцією України безпосередньо діючою, ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає за свою діяльність (ч. 2 ст. З Конституції України):

4. Принцип єдності прав та обов'язків людини і громадянина (ст. 23 Конституції України) полягає у тому, що не повинно бути прав без обов'язків, як не повинно бути і обов'язків без прав. Лише в процесі реалізації обов'язків здійснюються і права, які їм відповідають. У свою чергу, здійснення прав породжує ті чи інші обов'язки. Так. згідно зі ст. 51 Конституції України, кожен із подружжя має рівні права й обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Стаття 13 Конституції України проголошує, що кожний громадянин має право відповідно до закону користуватися об'єктами права власності народу, а ст. 66 Основного Закону передбачає, що кожний зобов'язаний не завдавати шкоди природі.

5. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що, по-перше, конституційні права і свободи гарантуються державою й не можуть бути скасовані, і, по-друге, при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. [9 , c.111]

Поділ прав та обов'язків на права й обов'язки людини і права та обов'язки громадянина пов'язаний з тим, що для сучасного суспільного ладу характерним є дуалізм громадянського і політичного суспільства. Як член громадянського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, а як член політичного суспільства вона рівноправна лише з тими, хто, як і вона, належить до даної держави.

Права людини і права громадянина є тісно взаємозалежними, однак не тотожними поняттями. Громадянин - людина, яка законом визнається юридичне належною даній державі. Якщо права людини закріплені в міжнародно-правових актах, то права громадянина — у конституції певної держави.

Права людини і громадянина - близькі поняття і в ідеалі, як зазначає д. ю. н. О. Ф. Скакун, повинні збігатися, оскільки:

- здійснення прав людини визначається, головним чином, забезпеченістю з боку держави;

- громадянство - основна підстава, через яку відбувається здійснення прав людини. [6 , c.30]

Взаємозв'язок прав людини і прав громадянина підкреслюється й тим, що вони у низці випадків закріплюються в одному нормативно-правовому акті - в розділі ІІ "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України від 28 червня 1996 р.

Отже, під конституційним правовим статусом особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов'язки людини й громадянина, а також гаранти їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів.

У системі цінностей демократичного суспільства на першому місці стоїть людина. В сучасних умовах у зв'язку зі здійсненням кардинальних демократичних перетворень, утвердженням соціальної, правової держави проблема особи набуває надзвичайно важливого значення.

Ускладнюються взаємозв'язки суспільства й особи, громадянина та держави, індивіда і колективу, більш взаємозалежними стають їхні інтереси й проблеми, підвищується їхня взаємна відповідальність. Усі ці явища та процеси потребують глибокого осмислення, узагальнення і відображення в законодавстві. При цьому особливо важливе місце посідає проблема конституційних прав та свобод людини і громадянина.

В основі конституційного статусу особи лежить її фактичний соціальний статус, який визначається всією сукупністю економічних, політичних, духовних, моральних та інших умов життя суспільства. Соціальна природа суспільного ладу, його мета, завдання, принципи, ідеали - головні фактори, які зумовлюють справжню цінність, місце і роль людини в ньому.

Конституція закріплює історично зумовлене місце індивіда в суспільстві, фіксує досягнутий рівень розвитку, справляючи при цьому, безумовно, зворотний вплив на соціальний поступ. Конституція визначає межі, міру юридичної свободи особи, необхідний комплекс прав і обов'язків, гарантій їх здійснення, засоби захисту, громадянство, а також принципи взаємовідносин з державою і суспільством.

Конституційний статус громадянина - поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному члену суспільства, і "залишає" за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб. Тому в конституційний статус громадянина входять лише загальні для всіх суб'єктивні права й обов'язки, які постійно у суб'єктів виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин.

Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх.

У науці конституційного права загальновизнано, що до структури правового статусу особи і громадянина входять такі основні елементи, як громадянство, правосуб'єктність, принципи правового статусу, конституційні права, свободи й обов'язки громадян, гарантії реалізації прав і свобод, відповідні правові норми.

Зазначені елементи об'єднує те, що утворюючі їх норми регулюють зв'язки та відносини між державою в цілому і її громадянами. Проте кожний елемент виконує власну роль в юридичному оформленні статусу громадян у суспільстві та державі. Важливим елементом конституційного правового статусу людини і громадянина є конституційна правосуб'єктність особи, тобто здатність людини бути учасником конституційно-правових відносин. Конституційна правосуб'єктність включає в себе конституційну правоздатність, конституційну дієздатність і конституційну деліктоздатність.

Конституційна правоздатність громадянина - це здатність бути суб'єктом конституційних правовідносин, тобто здатність володіти правами і нести обов'язки, передбачені конституційним правом. Конституційна дієздатність - це здатність громадян своїми діями самостійно реалізовувати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки.

Конституційна деліктоздатність - це здатність суб'єктів конституційних правовідносин нести юридичну відповідальність за вчинення правопорушення - конституційних деліктів. А головним елементом правового статусу є основні права й обов'язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. [8 , c.98-101]

Вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволення її інтересів та потреб. Усі інші елементи правового статусу громадян мають "допоміжний" характер, - тобто "працюють" на цю мету.