2.1 Рабовласницька держава

Першим типом держави в теорії формаційного підходу є рабовласницька держава. Це один з типів експлуататорської держави, що є знаряддям класу рабовласників, і призначення якого полягає у захисті їхніх інтересів і прав.

Держави рабовласницького типу виникли пізніше ранньосхідних держав у результаті появи приватної власності, майнового розшарування, розколу суспільства на класи. Найбільш класичні рабовласницькі держави були створені в Греції (VIII-VI ст. До н.е.) і в Римі (VI ст. До н.е.).

Економічний базис рабовласницькі держави становила власність рабовласників не тільки на знаряддя і засоби виробництва, але і на працівників - рабів. Головні творці матеріальних благ - раби не мали статуск суб'єктів права, а були, як будь-які речі, об'єктом права та експлуатації. Вони були зобов'язані працювати, не маючи права на життя. Їхня праця забезпечувався головним чином позаекономічних примусом.

Основні класи рабовласницького суспільства - рабовласники і раби. Крім них існували соціальні прошарки - ремісники, дрібні землероби. Вони вважалися вільними, але незаможними і експлуатувалися рабовласниками. Між рабами і рабовласниками виникали гострі соціальні протиріччя. Раби вели боротьбу то у вигляді прихованого, пасивного вибухобезпечного опору, то у формі відкритих виступів - повстань (повстання рабів у Сицилії у II ст. до н.е.., Повстання Спартака в 1 в. До н.е., ін ).

За марксистської теорії право держави визначається його соціальним призначенням і класової сутністю. Право рабовласницької держави захищає інтереси виключно класу рабовласників і їх приватній власності.

Рабовласницьке держава була класовою, була за своєю сутністю знаряддям диктатури рабовласників. Класова сутність держави виражалася в його функціях.

До внутрішніх функцій відносяться:

1) охорона приватної власності рабовласників і створення умов для експлуатації рабів і незаможних вільних;

2) придушення опору рабів і незаможних вільних методами жорстокого насильства, нерідко просто для залякування і профілактики;

3) ідеологічну дію з метою підтримання порядку.

Загальносоціальні функції держава здійснювала в тій мірі, в котрій вони відповідали інтересам пануючого класу.[13;150]

У зовнішній сфері рабовласницьке держава виконувала функції оборони своєї території і мирних зв'язків з іншими державами, функцію захоплення чужих територій і функцію управління завойованими територіями. Всі ці функції були прерогативою порівняно простого державного апарату, найважливішу роль у якому відігравала армія. Вона приймала участь у здійсненні і зовнішніх, і внутрішніх функцій. Частинами державного апарату також виступали поліція, суди, адміністративно-чиновницькі органи.

Формою організації рабовласницької державної влади були унітарні монархії і республіки. Монархія, наприклад, існувала в Стародавньому Римі. Рабовласницька республіканська форма правління була двох видів. Перший - демократична республіка (Афіни), де у виборах вищих органів держави брало участь все вільне населення. Другий вид - аристократична республіка (Спарта і ін). Тут у виборах вищих органів державної влади брали участь представники великої військово-земельної аристократії.

Пройшовши період становлення і розвитку, рабовласницька держава вступила в смугу занепаду і зживала себе. Їй на зміну прийшла феодальне держава.