Формування громадянського суспільства як важлива передумова побудови правової держави

Держава виникає на певному етапі розвитку суспільства. У процесі історичного розвитку і держава, і суспільство постійно ускладнюються та збагачуються новими структурними елементами і зв'язками, завдяки чому вони удосконалюються і досягають нових вершин. На певному етапі становлення цивілізованого суспільства зароджується громадянське суспільство, яке є основою формування правової держави. Відтак за відсутності громадянського суспільства правову державу створити неможливо.

Громадянське суспільство - це комплексний конституційно-правовий інститут, який є структурованим об'єднанням населення певної країни з розвиненими економічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв'язками, що взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії і права1. Право власності є основою формування будь-якого громадянського суспільства. Це опосередковує беззаперечне визнання і гарантію інституту права власності з боку держави. Крім того, індивіди, громадяни зобов'язані поважати право власності кожного. Ознаки громадянського суспільства:

1) має відносну автономію, не є частиною держави, проте взаємодіє з нею;

2) ціннісним ідеалам громадянського суспільства (свобода, гуманізм, законність та ін.) повинна бути підпорядкована правова держава;

3) право виступає не засобом покарання, а мірилом свободи, рівності і справедливості в суспільстві;

4) реальний вплив громадян на законотворчий процес у державі через референдуми, мітинги та ін.;

5) рівність усіх форм власності;

6) свобода підприємницької діяльності;

7) розвинуте самоуправління, зокрема визнання місцевого самоврядування;

8) забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина;

9) право на отримання вчасної, достовірної, вичерпної, різноджерельної інформації;

10) ідеологічний плюралізм;

11) можливість будь-якого індивіда, громадянина реалізувати власну ініціативність з метою задоволення особистих чи суспільних інтересів без шкоди для соціуму;

12) економічна і політична багатоманітність;

13) законодавчо регламентовані механізми здійснення контролю громадянським суспільством над державою;

14) відсутність антисуспільних способів збагачення, наприклад, високих кредитних відсотків у банку, продажу наркотиків та ін.;

15) розвинуті соціальні структури суспільства, зокрема громадські об'єднання, політичні партії, які мають реальний вплив на державне управління;

16) наявність сформованого середнього класу, який становить соціально-економічну основу правової держави.

Таким чином, аналіз як конституційного законодавства, так і багатогранних сфер суспільного життя дає підстави стверджувати, що в Україні визначено основні напрями формування громадянського суспільства. Проте найбільш проблемними є такі:

1) не спрацьовує механізм взаємної відповідальності особи і держави, особливо останньої;

2) низький рівень довіри громадян до правосуддя, органів державної влади і місцевого самоврядування;

3) високий рівень корупції, зокрема в органах державної влади, що не ставить Україну в один ряд з розвинутими країнами;

4) відсутність сформованого середнього класу, значна поляризація громадян держави на багатих і бідних;

5) з утвердженням пропорційної виборчої системи пріоритетним чинником зайняття державної посади є не професіоналізм і ділові якості особи, а партійна належність.

17. Призначення держави реалізується через її основні функції. Те­рмін "функція", у перекладі з латинської, означає здійснити, викона­ти. Функції держави виражають соціальну природу держави і конкре­тизують її суть. Вони тісно пов'язані з завданнями, цілями і суттю держави, але не зводяться до них. Завдання — це те, що необхідно зробити, а функція — це діяльність, процес вирішення завдання. Цілі держави у тій чи іншій мірі визначають систему її функцій, проте це не означає їх тотожність.

Функції держави — це основні напрямки діяльності держави, в яких відображаються та конкретизуються її завдання і цілі, вияв­ляється сутність та соціальне призначення держави у суспільстві.

Функції держави реалізуються передусім в процесі її впливу на суспільні відносини і їх не слід ототожнювати з функціями окремих гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової) та функція­ми окремих державних органів. Хоча законодавчі, управлінські, судові функції і наближаються до функцій держави, але вони є меншими за обсягом і не є їм тотожними. Аналогічно більш вузькій, локальний характер, порівняно з функціями держави, мають і функції окремих державних органів.

В основу формування функцій держави покладені суспільні по­треби й інтереси. Функції держави відображають реалізацію загальносоціальних або "спільних справ", що забезпечують об'єктивне існу­вання людей. Функції держави постійно розвиваються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Одні функції виникають, інші змі­нюються, треті зникають. Такими факторами можуть бути соціальні зміни в суспільстві; зміни типу, форми держави; міжнародна обстано­вка тощо.

Держава виконує надзвичайно багато функцій, які вивчаються різними галузями наук. Теорія держави аналізує лише основні функції держави, які можна класифікувати за такими критеріями: 1) за соціальним значенням державної діяльності:

основні функції — найважливіші напрямки діяльності держа­ви, які мають пріоритетне значення у визначений історичний період розвитку суспільства (захист прав і свобод людини, економічна, соціальна тощо);

неосновні (додаткові) функції — напрямки діяльності держа­ви по здійсненню конкретних завдань, які мають супроводжу­вальний, допоміжний або обслуговуючий характер (управлін­ня персоналом, оподаткування, фінансовий контроль тощо);

2) за часом їх дії:

постійні функції — напрямки діяльності держави, що здійс­нюються впродовж тривалого часу і притаманні їй на всіх або більшості етапах її існування, розвитку та функціонування (по­літична, соціальна, організація оборони країни тощо);

тимчасові функції — напрямки діяльності держави, які спря­мовані на вирішення деяких невідкладних завдань і здійсню­ються протягом певного періоду її існування (боротьба з сти­хійним лихом, введення надзвичайного стану тощо);

3) за сферою суспільного життя:

гуманітарні функції — напрямки діяльності держави та її ор­ганів із забезпечення кожній людині належних умов життя;

економічні функції — напрямки діяльності держави та її ор­ганів щодо регулювання сфери економічних відносин на рин­кових засадах і добросовісної конкуренції, створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності;

політичні функції — напрямки діяльності держави та її орга­нів зі створення умов для формування і функціонування дер­жавної влади на засадах демократії, регулювання сфери полі­тичних відносин, забезпечення народовладдя;

4) за територіальною спрямованістю:

внутрішні функції — напрямки діяльності держави, що здій­снюються в межах її території і в яких конкретизується її вну­трішня політика відносно економічних, ідеологічних, культур­них та інших сторін життя суспільства;

зовнішні функції — напрямки діяльності держави, що здійс­нюються за межами її території у взаємовідносинах з іншими державами та міжнародними організаціями, в яких виявляєть­ся її зовнішня політика.

Як внутрішні, так і зовнішні функції не можуть бути однакови­ми для всіх держав. Певні відмінності залежать від типу держави і ха­рактеру політичного режиму, від етапів її розвитку, міжнародної об­становки, характеру взаємовідносин співіснуючих між собою держав. Між внутрішніми і зовнішніми функціями існує тісний зв'язок. Кожна держава заради найефективнішого вирішення своїх внутрішніх за­вдань вступає у відносини з іншими країнами у сфері економіки, полі­тики, культури тощо. З їх допомогою держава може швидше і ефекти­вніше вирішувати свої внутрішні проблеми, особливо тоді, коли для цього у неї немає необхідних сировинних та інших матеріальних ре­сурсів. Це призводить до того, що значна частина зовнішніх функцій стає, по суті, продовженням внутрішніх, особливо у державах з одно­типною соціальною базою.

Внутрішні і зовнішні функції держав соціальнодемократичної орієнтації можна класифікувати залежно від сфери впливу: в гумані­тарній, економічній і політичній сферах.

Види внутрішніх функцій Української держави:

1) у гуманітарній сфері:

гуманітарна функція — забезпечення, охорона та захист прав і свобод людини і громадянина;

екологічна функція — забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги, охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природ­них ресурсів;

соціальна функція — забезпечення соціального захисту осо­би, охорона здоров'я, соціальне забезпечення нормальних умов існування людини;

культурновиховна функція — організація освіти, вихован­ня особи, підтримка і розвиток науки, культури;

2) в економічній сфері:

господарськостимулююча функція — створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності;

господарськоорганізаційна функція — організація і про­грамування виробництва на державних підприємствах, роз­порядження об'єктами державної власності, забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність;

науковоорганізаторська функція — організація і стиму­лювання наукових досліджень у господарській сфері;

3) у політичній сфері:

функція демократизації суспільного життя — створення умов для розвитку демократичних форм і інститутів, які вра­ховували б інтереси різних соціальних груп суспільства, створення умов для існування легальної опозиції, для діяль­ності всіх політичних партій та інших громадських об'єд­нань, які діють в межах Конституції та законів України;

національнозабезпечувальна функція — створення умов для збереження і розвитку національної самобутності корін­ної та всіх інших націй;

охоронна функція — охорона і захист конституційного ладу, законності та правопорядку, забезпечення громадського миру, прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.

Зовнішні функції Української держави:

1) у гуманітарній сфері:

участь у міжнародному забезпеченні та захисту прав людини;

допомога населенню інших країн у разі стихійного лиха та кризових ситуацій;

участь у захисті природного середовища;

участь у міжнародному культурному співробітництві;

2) в економічній сфері:

участь у міжнародному економічному співробітництві, інтег­рація до світової економіки;

участь у розв'язуванні глобальних економічних і наукових проблем енергетики, космічного простору, використання мо­рів і океанів тощо;

3) у політичній сфері:

організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародно­го права;

захист державного суверенітету, оборона країни від зовніш­нього нападу, анексії;

участь у забезпеченні ненасильницького миру в усіх регіонах світу;

участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопоряд­ку, в тому числі з використанням військових засобів.

Отже, групування функцій держави на різні види залежить від багатьох факторів і може здійснюватися за різноманітними напрямка­ми діяльності держави.

Держава виконує свої функції у притаманних їй формах.

Форми здійснення функцій держави — це специфічні одно­рідні напрямки діяльності держави, за допомогою яких реалізу­ються її функції.

За наявності правових наслідків, названі форми поділяються на правові та організаційні. Правові форми завжди є організаційними, проте не всі організаційні форми є правовими. Серед форм діяльності держави пріоритетне місце посідають правові форми. Саме в них ві­дображається зв'язок держави і права, обов'язок держави при здійс­ненні своїх функцій діяти на основі права і в межах закону.

Правові форми здійснення функцій держави — це визначена чинним законодавством діяльність державних органів та їх поса­дових осіб, пов'язана з виданням та застосуванням юридичних актів, які спрямовані на здійснення функцій держави.

Правовими формами здійснення функцій держави є такі:

1) правотворча діяльність — це діяльність компетентних держа­вних органів та їх посадових осіб щодо розробки, прийняття, зміни, скасуванні та систематизації нормативноправових актів, які регламентують процес реалізації функцій держави;

2) правозастосовна діяльність — це діяльність компетентних дер­жавних органів та їх посадових осіб щодо застосування право­вих норм і винесення обов'язкових для виконання індивідуаль­ноправових приписів;

3) правоохоронна діяльність — це діяльність спеціально створених державних органів та їх посадових осіб щодо нагляду і контролю за дотриманням норм права, їх охорони від правопорушень, захи­сту наданих громадянам суб'єктивних прав і забезпеченню вико­нання покладених на них юридичних обов'язків, а також віднов­лення правового стану у разі нанесення шкоди інтересам суспільства, правопорядку.

Організаційні форми здійснення функцій держави — це дія­льність державних органів, яка спрямована на сприяння реалізації функцій держави, і не пов'язана з виданням юридичних фактів. Виділяють наступні організаційні форми:

1) організаційнорегламентуюча діяльність держави — це по­точна організаційна робота щодо вирішення конкретнополі­тичних завдань та технікоорганізаційного забезпечення функ­ціонування різних ланок державного механізму (підбір та розстановка кадрів, підготовка документів, організація прове­дення виборів тощо);

2) організаційногосподарська діяльність держави — це пото­чна господарська робота щодо матеріального забезпечення ви­конання різних державних функцій (бухгалтерський облік, статистика, організація постачання, збуту тощо);

3) організаційноідеологічна діяльність держави — це повсяк­денна роз'яснювальна, виховна робота, пов'язана із забезпе­ченням та виконання різних функцій держави (роз'яснення змісту виданих законів та інших нормативноправових актів, формування суспільної думки, робота засобів масової інфор­мації тощо).

При здійсненні своїх функцій держава, поряд з певними форма­ми, використовує також різноманітні методи, а саме:

1) метод переконання — реалізується шляхом правового вихован­ня населення, проведенням різних профілактичних заходів;

2) метод заохочення — реалізується шляхом пропаганди позитив­ного досвіду та надання різних матеріальних чи моральних зао­хочень колективам, особам, які не допускають правопорушень і беруть активну участь у боротьбі з правопорушниками;

3) метод примусу — реалізація шляхом застосування до суб'єктів, які скоїли правопорушення відповідних заходів впливу, переви­ховання та спонукання до діяльності спрямованої на усунення шкоди, що заподіяна такою поведінкою іншим суб'єктам. Отже, функції держави являють собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у певній сфері державної діяль­ності.