2.4. Джерела (форми права)

Джерела права -це акти компетентних органів держави, які встановлюють і санкціонують норми права, зовнішні форми вираження правотворчої діяльності держави, за допомогою яких воля законодавця стає обов'язковою для виконання.

Джерела права поділяються на окремі види (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Основні джерела права

Основне джерело права України -нормативно-правовий акт.

Нормативно-правовий акт має свою певну форму: закони, укази, постанови, інструкції та ін. Нормативно-правовий акт є результатом правотворчості, яка складається з кількох етапів:

1. Підготовчий - здійснюється підготовка проекту нормативно-правового акту:

• прийняття рішення про необхідність розробки проекту;

• визначення проектантів;

• підготовка проекту;

• обговорення тексту проекту;

• узгодження проекту із заінтересованими організаціями і посадовими особами;

• доопрацювання проекту.

2. Прийняття нормативно-правового акту:

• внесення проекту посадовій особі або в правотворчий орган для обговорення;

• обговорення проекту;

• прийняття нормативно-правового акту і процедура його підписання;

• можливість права відкладного вето для законів;

3. Введення нормативно-правового акту в дію:

• опублікування;

• доведення до виконавців іншим способом.

Закон

Закон - це нормативно-правовий акт, який містить правові норми і прийнятий вищим представницьким органом державної влади. Закон має найвищу юридичну силу.

Види законів

І. За значенням і місцем у системі законодавства (за юридичною силою)

Конституційні (основні) закониприймаються з найважливіших питань суспільних відносин, які безпосередньо регулюються Конституцією; для їх прийняття вимагається 2/3 голосів.

Звичайніприймаються з інших питань державного життя, не віднесених до конституційних, для їх прийняття вимагається більшість голосів.

Надзвичайнізакони приймаються у певних, передбачених Конституцією, ситуаціях.

ІІ. За суб'єктами видання:

- закони України (приймаються Верховною Радою);

- закони колишнього СРСР, які регулюють відносини, ще нерегламентовані законами України, і не суперечать Конституції і законам України.

Закони в Україні приймаються шляхом загальнонародного референдуму, або прийняття Верховною Радою України. Закони повинні бути бездоганними: точними і логічними; чітко юридично регламентувати відносини. Повага до законів забезпечується: примусовими методами державних органів; рівнем суспільної свідомості.

Всі закони мають певні юридичні властивості, а саме:

• є нормативно-правовими актами органів законодавчої влади або самого народу;

• встановлюються і приймаються для регулювання (для вирішення) найважливіших питань суспільного і державного життя;

• всі інші нормативно-правові акти мають видаватися відповідно до законів;

• мають найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів;

• встановлюється особливий порядок їх прийняття і введення в дію (внесення змін і доповнень), а також скасування.

Етапи законодавчого процесу в Україні:

1. Законодавча ініціатива.Право внесення законопроекту у Верховну Раду України мають:

• народні депутати;

• комітети Верховної Ради України;

• Президент України;

• Кабінет Міністрів України;

• Національний банк України.

2. Розробка проекту закону.Може здійснюватися за власною ініціативою суб’єктів законодавчої ініціативи або в ініціативному порядку громадянами і юридичними особами, за дорученням Верховної Ради України.

3. Попередній розгляд законопроектуу відповідних комітетах Верховної Ради України. Дається висновок про доцільність прийняття законопроекту і включення до порядку денної сесії.

4. Розгляд законопроектуна сесійному засіданні Верховної Ради України.

5. Прийняття закону.Верховна Рада України приймає закони більшістю голосів депутатів від її конституційного складу (450 депутатів), а конституційні закони (внесення змін до Конституції) приймаються кваліфікованою більшістю голосів, тобто 2/3 голосів загальної кількості депутатів.

Якщо закон приймається шляхом референдуму, то він вважається прийнятим, коли за нього проголосувала більшість громадян, що взяли участь у референдумі. Тексти законів, прийнятих Верховною Радою України, оформляються Секретаріатом Верховної Ради і в 5-ти денний термін підписуються Головою Верховної Ради України, після чого передаються на підпис Президенту.

Закон, переданий Президенту України, повинен бути підписаним протягом 10-ти днів від дня отримання. Президент має право накласти на закон вето і повернути в Секретаріат Верховної Ради України із своїми зауваженнями для повторного розгляду Верховною Радою. Якщо Верховна Рада прийме повторно закон двома третинами голосів від конституційного складу, то Президент України зобов'язаний його підписати і направити в Президію Верховної Ради України для реєстрації і опублікування.

6. Опублікування. Закон публікується державною мовою Президією Верховної Ради України у "Відомостях Верховної Ради України" впродовж 30 днів, а також у газеті "Голос України" протягом 5-и днів. Для того, щоб закон діяв, його треба довести до відома всіх учасників суспільного життя.

7. Набрання законом чинності. Закон починає регулювати суспільні відносини лише після набрання чинності. За загальним правилом, закон вступає в юридичну силу після закінчення десятиденного терміну з часу його опублікування, якщо інше не вказано у самому законі.

Якщо ж закон приймається референдумом, то він вводиться в дію з моменту його опублікування, якщо в самому законі не визначено інше.

Підзаконний нормативно-правовий акт

Підзаконний нормативно-правовий акт – це нормативний акт правотворчих органів, що видається на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання. Поділяються на:

• загальні, що розповсюджуються на всю територію і населення (Укази і розпорядження Президента; Постанови, розпорядження Кабінету Міністрів, Постанови ВР);

• відомчі - розповсюджуються на певну сферу суспільних відносин. (Накази, інструкції та розпорядження міністерств і відомств, державних комітетів, інших центральних органів державної виконавчої влади);

• місцеві - мають владу на території певної адміністративної одиниці. (Нормативні акти місцевої державної адміністрації; рішення органів місцевого та регіонального самоврядування);

• локальні акти регламентують діяльність конкретних підприємств, установ і організацій. (Нормативні накази, розпорядження та інструкції адміністрації державних підприємств, установ, організацій).

Закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.