logo
pravoznavstvo_nazarchuk_lektsiyi

2.5. Система права та система законодавства

Поняття системи права.

Система права- історично створена, об'єктивно зумовлена внутрішня структура права, що полягає в єдності та узгодженості юридичних норм, зосереджених у відносно самостійних їхніх комплексах - галузях, підгалузях та інститутах. Іншими словами, система права - це система всіх діючих юридичних норм певної конкретної держави.

Основні ознаки системи права:

Поділ права на галузі

Структурними елементами системи права є: галузь права, інститут права, норма права.

Галузь права- це сукупність норм права, які властивими їм методами регулюють певну однорідну сферу суспільних відносин (майнових, трудових, сімейних тощо).

Кожна галузь права має свій предмет регулювання, тобто конкретний вид суспільних відносин, що врегульовуються саме цією галуззю права. За місцем, яке галузі права займають у правовій системі, їх поділяють на:

Основні:

Комплексні: екологічне, господарське право.

Традиційно в Україні галузі права розрізняють за предметом правового регулювання. Сучасне право України складається з таких основних галузей: державне (конституційне) право; адміністративне право; цивільне право; фінансове право; земельне право; трудове право; сімейне право; кримінальне право; цивільно-процесуальне право; кримінальне-процесуальне право.

Інститут права - це сукупність відносно відокремлених правових норм, які регулюють певний однорідний вид суспільних відносин усередині галузі права (наприклад, інститут працевлаштування в трудовому праві, інститут усиновлення в сімейному праві).

Серед інститутів розрізняють:

галузеві- утворюються нормами однієї галузі права (наприклад інститут громадянства в конституційному праві);

міжгалузеві– об’єднують норми, які належать до різних галузей права (наприклад, інститут відповідальності за екологічні правопорушення).

Норми права, їх структура

Норми права - це загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, які встановлюються і оберігаються державою, вони надають особам юридичні права і покладають на них юридичні обов'язки. Класифікації видів норм права:

1. За роллю і метою, предметом дії в регулюванні суспільних відносин правові норми можна розділити на такі види:

1) Регулятивні нормивизначають порядок взаємовідносин між їх учасниками шляхом встановлення прав і обов'язків цих учасників.

Їх поділяють на такі види:

Зобов’язуючі норми накладають на суб'єктів правовідносин обов'язок діяти згідно з визначеними у них правилами;

Забороняючі норми зобов'язують утримуватись від заборонених ними дій (наприклад, забороняють скоювати правопорушення; забороняють розголошувати адвокатську таємницю, таємницю слідства та ін.);

Уповноважуючі норми дають право конкретним суб’єктам вчинити визначені у них дії (наприклад, застосувати заходи впливу);

Дозволяючі норминадають право діяти певним чином або утримуватись від певних дій (н, право оскаржувати дії службових осіб).

2) Охоронні нормивизначають ті цінності, які взяті під охорону державою і передбачають конкретні заходи державного виливу, який має бути застосований до осіб, що посягають на ці цінності.

3) Спеціалізовані нормизабезпечують дію регулятивних і охоронних норм. Самі вони не виступають як самостійні нормативні основи для виникнення правовідносин, а є узагальнюючими правовими положеннями. До них належать:

2. Залежно від виду суспільних відносин, що врегульовуються конкретними нормами, а отже, від галузей права, до якої ці норми належать, норми поділяють на конституційні, трудові, цивільно-правові, адміністративні, сімейні, кримінальні, кримінально-процесуальні та ін.

3. За способом встановлення правил поведінки, тобто залежно від характеру, ступеня визначеності і категоричності вимог, що закріплені у правових нормах, норми права бувають: імперативні - це норми, що зобов'язують безумовно дотримуватись встановленого у них правила, невиконання якого зумовлює правові наслідки, вони діють незалежно від волі суб'єктів правовідносин. Наприклад, недотримання вимоги нотаріального посвідчення договору, коли згідно із законом це є обов'язковим, зумовлює недійсність такого договору; диспозитивні норми дають право вибору поведінки особи, тобто допускають варіанти у поведінці учасників правовідносин. Наприклад, якщо норма допускає і усну, і письмову форму договору, то яку із них обрати в конкретному випадку, можуть визначити самі його учасники; рекомендаційні норми не є обов'язковими для виконання, але вони орієнтують учасників правовідносин на найдоцільніший варіант поведінки. Порушення рекомендаційних норм наслідків не зумовлює.

4. Правові норми можна ще виділяти за функціональним призначенням:

а) матеріально-правові норми - встановлюють для учасників правовідносин права, обов'язки, заборони і т.п. Наприклад, норми цивільного, кримінального, трудового права та інші.

б) процесуально-правові норми — встановлюють регламент і порядок (процедуру) реалізації прав і обов'язків, встановлених матеріально-правовими нормами. Наприклад, порядок розслідування і судового розгляду кримінальних справ, визначений нормами кримінально-процесуального права, порядок розгляду цивільних справ - нормами цивільно-процесуального права тощо.

5. Щодо суб'єктів правотворчої діяльності правові норми класифікують як правові норми законодавчих органів; правові норми виконавчих органів; правові норми Президента; правові норми всього населення (референдум).

6. Згідно з характером правового акту, до якого норми належать, розрізняють:

а) норми законів;

б) норми підзаконних актів.

7. За обсягом чинності, що передбачається їх гіпотезою, правові норми поділяють на

8. За ієрархією закріплення правових норм їх поділяють на:

а) первинні норми;

б) похідні норми.

Наведений перелік видів правових норм не є вичерпаним, класифікацію можна продовжити й за іншими ознаками.

Структура норми права

Гіпотеза – описуються фактичні обставини, вказуються умови, при яких вступає в дію дана норма і що саме нею слід керуватися за конкретної життєвої ситуації.

Диспозиція – вказує, якою повинна бути поведінка за наявності фактичних обставин, передбачених гіпотезою.

Санкція – передбачають заходи впливу, якщо не дотримуються вимоги цієї норми права.

Якщо розглядати норму Кримінального Кодексу (Ст. 432), у якій сказано, що викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених (мародерство), - карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років, то гіпотезою в цій нормі буде поле бою і речі, що знаходяться при вбитих чи поранених, диспозицією - заборона їх красти, санкцією - позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Законодавство. Систематизація законодавства

Законодавство- це комплекс чинних нормативно-правових актів, які видаються уповноваженими правотворчими органами, та пов'язані між собою і водночас розділені на певні частини. Законодавство - система документів, які є зовнішнім виявом права.

Центральною в системі законодавства України є Конституція України, яка є юридичною базою для законодавчої і всієї правотворчої діяльності органів державної влади.

Систематизація законодавства- це державотворча діяльність по впорядкуванню і удосконаленню нормативно-правових актів і приведенню їх у певну внутрішньо узгоджену систему.

Систематизація нормативно-правових актів:

-полегшує користування нормативно-правовими актами, призводить до полегшення і зручності у провадженні конкретних юридичних справ;

- робить чинне законодавство держави доступним для всіх;

- дає змогу виявляти і усувати прогалини у праві;

- дає змогу встановити й усунути дефекти законодавства;

- дає змогу не допустити дублювання юридичних норм, усунути наявні суперечності між ними;

- полегшує науковий аналіз і вивчення законодавства у державі.

Основні способи систематизації правових актів:

Кодифікація- це систематизація групи юридичних норм, що регулюють певну галузь суспільних відносин в єдиному нормативно-правовому акті. Завдяки кодифікації:

1) змінюються і скасовуються старі правові норми;

2) встановлюються нові правові норми; заповнюються прогалини у праві;

3) усуваються наявні суперечності між нормами права.

Інкорпорація - це об'єднання групи чинних нормативно-правових актів в одному збірнику за певним критерієм (хронологією, алфавітом тощо). Як вид інкорпорації - консолідація - більш глибока обробка нормативного матеріалу, коли розрізнені акти, що стосуються одного й того ж питання, об'єднуються в єдиний новий акт.

Систематизацію розрізняють за об’ємом (галузева, міжгалузева, спеціальна); за формою вираження (основи законодавства, кодекси, статути, положення тощо); офіційну (здійснюються правотворчим органом); неофіційну (здійснюється в ініціативному порядку або за дорученням зацікавлених органів).

Кодекс– єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано викладені норми права, що належать до певної галузі права.

    1. Поняття та структура правовідносин

Правовідносини – це врегульовані правовими нормами суспільні відносини, учасники яких (фізичні чи юридичні особи) виступають одночасно як носії юридичних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою. Правові відносини характеризуються суворою визначеністю взаємної поведінки учасників, тобто взаємних прав і обов’язків.

Основні ознаки правових відносин:

Правовідносини класифікуютьза різними ознаками:

1) за галузями: конституційні, цивільні, сімейні тощо;

2) залежно від кількості суб’єктів: прості (лише між двома суб’єктами), складні (між 3 і більше суб’єктами);

3) за функціями права: регулятивні, охоронні;

4) за характером дій зобов’язаного суб’єкта: активні, пасивні;

5) односторонні, двосторонні;

6) за тривалістю в часі: одноактні (купівля, продаж речі) і триваючі (перебування в шлюбі);

7) реальні та уявні.

Структура правовідносин:

І. Суб’єкти правовідносин– правоздатні суб’єкти суспільного життя, носії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків: фізичні особи (громадяни держави, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи (організації, установи, органи держави, держава в цілому). Учасники правовідносин мають правоздатність і дієздатність, тобто передбачену нормами права спроможність бути учасниками правовідносин.

Правоздатність – це передбачена нормами права можливість мати юридичні права і обов’язки.

Дієздатність - це передбачена нормами права можливість особистими діями самостійно здійснювати свої юридичні права і створювати для себе юридичні обов'язки.

ІІ. Об'єкти правовідносин- це ті матеріальні або нематеріальні блага, з приводу яких склалися правовідносини. На їхню охорону направлені взаємні суб'єктивні права і юридичні обов'язки (річ, ділова репутація і т. д) Види об'єктів правовідносин:

Матеріальні:

- фізичний стан людини;

- фізичні дії уповноваженого суб'єкта;

- фізичні дії зобов'язального суб'єкта;

- стан природних об'єктів і явищ;

- речі (засоби виробництва, гроші і т.д.).

Нематеріальні:

- духовні цінності;

- певні соціальні властивості;

- морально-психологічний стан людини.

ІІІ. Зміст правовідносин складають права та обов'язки суб'єктів правовідносин. Він характеризується синтезом фактичного і юридичного. Юридичний зміст - це суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливість дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язальних суб'єктів. Фактичний зміст - це сама поведінка суб'єктів, їх діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін.

Зміст суб’єктивного права включає можливість діяти відповідно до свого бажання; вимагати певних дій від зобов’язальної сторони; звернутися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права; користуватися соціальним благом, що закріплене суб’єктивним правом.

Зміст юридичних обов’язків включає необхідність здійснення певних дій; утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб; нести юридичну відповідальність за невиконання передбачених нормою права дій.

IV. Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, передбачені правовими нормами, які є основою для виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Юридичні фактикласифікують в залежності від критеріїв.

1. Щодо волі суб'єктів правовідносин юридичні факти поділяють на події, дії, бездіяльність, стан.

Подія -те, що відбувається незалежно від волі учасників правовідносин (стихійне лихо, закінчення строків, природна смерть тощо).

Дія -це активна поведінка суб'єкта з його волі. У свою чергу дії бувають:

правомірні - дії, що відповідають вимогам правових норм. Результатом правомірних дій можуть бути:

неправомірні - протиправні дії, (наприклад, крадіжка): винні (злочини), безвинні, так звані правові аномалії.

Бездіяльність - стан абсолютної пасивності, відсутність дії. Вона теж може викликати певні правовідносини (наприклад, ненадання лікарем медичної допомоги хворому). Станом юридичного характеру може бути сп'яніння, вагітність, громадянство тощо, за наявності яких можуть виникати певні правові відносини.

Юридичні факти поділяють:

1. Щодо правових наслідків на правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпинюючі, правозастосовні.

2. За галузевою ознакою - на конституційні, адміністративні, кримінальні, цивільні, фінансові, земельні тощо.

3. Від кількості суб’єктів правовідносин - на прості, складні.

Запитання для самоконтролю знань

  1. Дайте визначення права та назвіть його ознаки.

  2. Назвіть загально-соціальні та юридичні функції права.

  3. Охарактеризуйте джерела права.

  4. Дайте визначення поняття „правовідносини”.

  5. Пояснити поняття „система права” та система законодавства.

  6. Назвати основні види систематизації законодавства.

  7. Пояснити поняття „суб’єкт правовідносин, об’єкт правовідносин”

  8. Що таке юридичні факти?