7.3. Кримінальна відповідальність, та види покарань за кримінальним законодавством
Кримінальна відповідальність – це один із видів юридичної відповідальності, правовий наслідок вчинення злочину, який полягає у застосуванні до винної особи заходів державного примусу у формі кримінального покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:
1) Штраф (ст. 53) – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених у ККУ.
2) Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54) – засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
3) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст.55) - може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років.
Це покарання може бути призначене і як додаткове у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини ККУ, але якщо суд, враховуючи:
характер злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю,
особи засудженого та інших обставин справи, визнає за неможливе збереження за особою права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
При призначенні цього покарання як додаткового воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили.
4) Громадські роботи (ст. 56) – полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
Встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більш як 4 години на день.
5) Виправні роботи (ст. 57) - покарання відбувається за місцем роботи засудженого і встановлюється на строк від 6 місяців до 2 років. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 відсотків.
6) Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58) – застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від 6 місяців до 2 років у випадках:
- передбачених ККУ.
- а також, коли суд, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше 2 років призначити службове обмеження на той самий строк.
7) Конфіскація майна (ст. 59) - примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого
Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити яка саме частина майна конфіскується або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках спеціально передбачених в ККУ. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.
8) Арешт (ст. 60) – тримання засудженого в умовах ізоляції. Встановлюється на строк від 1 до 6 місяців. Військовослужбовці відбувають його на гауптвахті. Арешт не застосовується до:
осіб віком до 16 років.
вагітних жінок;
жінок, які мають дітей віком до 8 років.
9) Обмеження волі (ст.61) - тримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого тину без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від 1 до 5 років.
Обмеження волі не застосовується до:
неповнолітніх,
вагітних жінок,
жінок, що мають дітей віком до 14 років,
до осіб, що досягли пенсійного віку,
військовослужбовців строкової служби;
до інвалідів І та II груп.
10) Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62) – призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від 6 місяців до 2 років:
у випадках, передбачених ККУ;
а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше 2 років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк
Не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
11) Позбавлення волі на певній строк (ст. 63) – ізоляція засудженого та поміщення його на певний строк у кримінально-виконавчі установи. Позбавлення волі встановлюється на строк від 1 до 15 років.
12) Довічне позбавлення волі (ст. 64) – встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених ККУ, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується:
до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років;
до осіб у віці понад 65 років;
до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.
Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх
В Україні неповнолітніми визнаються особи, які не досягли 18-річного віку Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за окремі види злочинів.
Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру.
До особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, суд застосовує примусові заходи виховного характеру .
У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються судом, і він притягується до кримінальної відповідальності.
До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:
1) Штраф (ст. 99) - застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2) Громадські роботи (ст. 100) - можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати 2 годин на день.
3) Виправні роботи (ст. 100 ч 2-3) - можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від 2 місяців до 1 року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 5 до 10 відсотків.
4) Арешт (ст. 101) - полягає у триманні неповнолітнього, який на момент винесення вироку досяг 16 років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб;
5) Позбавлення волі на певний строк (ст. 102) – призначається неповнолітньому:
за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше 2 років;
за злочин середньої тяжкості - на строк не більше 4 років;
за тяжкий злочин - на строк не більше 7 років;
за особливо тяжкий злочин - на строк не більше 10 років;
за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, на строк до 15 років.
Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді:
штрафу;
позбавлення права обіймати певні посади;
позбавлення права займатися певною діяльністю.
При призначенні покарання неповнолітньому суд враховує
умови його життя та виховання;
вплив дорослих;
рівень розвитку;
та інші особливості особи неповнолітнього.
При призначені покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.
Для неповнолітніх передбачені більш ширші можливості звільнення від кримінального покарання. До неповнолітнього можуть застосуватися:
звільнення від відбування покарання з випробуванням;
звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;
звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності;
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі. Іспитовий строк встановлюється тривалістю від 1 до 2 років. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи
2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру може застосовуватись до неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої тяжкості, в тому випадку, коли суд визнає, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент винесення вироку не потребує застосування покарання.
Примусові заходи виховного характеру, які суд може застосувати до неповнолітнього:
застереження;
обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3-х років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру.
Тривалість заходів виховного характеру встановлюється судом, який їх призначає. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.
3. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, встановлюються такі строки давності притягнення до кримінальної відповідальності:
2 роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
5 років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості:
7 років – у разі вчинення тяжкого злочину;
10 років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
У разі застосування до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, дія строку давності виконання обвинувального вироку встановлюються такі строки:
2 роки – у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
5 років – у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років за тяжкий злочин;
7 років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше 5 років за тяжкий злочин;
10 років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.
4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
може бути застосоване, якщо засуджений зразковою поведінкою сумлінним ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.
може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до 18 років, після фактичного відбуття:
1. Не менше 1/3 строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;
2. Не менше 1/2 строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3. Не менше 2/3 строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.
До неповнолітніх заміна не відбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.
Погашення та зняття судимості. Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:
засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;
засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом 1 року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;
засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом 3 років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.
засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом 5 років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.
Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до 18 років після закінчення не менш як половини строку погашення судимості.
Обставини, що пом’якшують кримінальну відповідальність (ст.. 40 ККУ):
відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину або добровільне відшкодування завданої втрати чи усунення заподіяної шкоди;
вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин;
вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого;
вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або в силу матеріальної чи іншої залежності;
вчинення злочину при захисті від суспільно-небезпечного посягання, хоч із перевищенням меж необхідної оборони;
вчинення злочину неповнолітніми;
вчинення злочину жінкою у стані вагітності;
щире розкаяння або явка з повинною, а також сприяння розкриття злочину;
при призначенні покарання суд може врахувати і інші пом’якшуючі обставини.
Обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність (ст.. 41 ККУ):
вчинення злочину особою, що раніше вже вчинила якийсь злочин;
вчинення злочину організованою групою;
вчинення злочину з використанням підлеглого або іншого залежного стану особи, щодо якої вчинено злочин;
вчинення злочину з корисливих або інших низьких мотивів;
заподіяння злочином тяжких наслідків;
вчинення злочину щодо малолітн6ього, старого або особи, яка перебуває в безпорадному стані;
підмовлення неповнолітніх до участі у злочині;
вчинення злочину з особливою жорстокістю або знущанням над потерпілим;
вчинення злочину з використанням умов громадського лиха;
вчинення злочину загально небезпечним способом;
вчинення злочину особою, яка перебуває у стані сп’яніння;
вчинення нового злочину особою, яка була взята на поруки, на протязі строку поручительства або на протязі одного року після закінчення цього строку.
7.4. Обставини, що виключають злочинність діяння
Обставини, що виключають злочинність діяння:
необхідна оборона - ст. 36;
крайня необхідність - ст. 39;
затримання особи, що вчинила злочин - ст. 38;
фізичний або психічний примус - ст. 40;
виконання наказу або розпорядження — ст. 41;
діяння, пов'язане з ризиком – ст. 42;
виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації – ст. 43
Необхідна оборона. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, іншої особи, суспільних інтересів та інтересів держави, від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищення меж необхідної оборони – умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів:
для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб,
для відвернення протиправною насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Заподіяння шкоди визнається правомірним, якщо напад був суспільно небезпечним, тобто загрожував тяжкими наслідками життю, здоров’ю, власності тощо. Захист при необхідній обороні визначається правомірним тільки тоді, коли шкода заподіяна особі, яка нападала, а не комусь іншому. Шкода при захисті може бути завдана нападаючому особисто – його здоров'ю, життю, майну.
Необхідна оборона неможлива:
- проти правомірних дій посадових осіб працівників міліції, судових виконавців тощо:
- при нападі неосудного, про що заздалегідь знає той, хто захищається, в іншому випадку той, на кого напали, має право захищатися за правилами крайньої необхідності.
Уявна оборона - це дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. При уявній обороні особа підлягає відповідальності
- як за перевищення меж необхідної оборони, якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання
- як за заподіяння шкоди через необережність, якщо особа в обстановці, що склалася, не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання
Затримання особи, що вчинила злочин
Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставляння її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, - умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність у випадках, спеціально передбачених у:
1. Статті 118 ККУ („Умисне вбивство”) – у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця
2. Статті 124 ККУ („Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень”) – у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця
Крайня необхідність. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності. Дії у стані крайньої необхідності - це дії для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує:
особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або
інших осіб, а також
суспільним інтересам чи інтересам держави
якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
Перевищення меж крайньої необхідності - це умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.
Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.
Небезпеку, що породжує стан крайньої необхідності, створюють:
дії сил природи - повінь, пожежа, блискавка та інші стихійні лиха;
фізіологічні і патологічні процеси - голод, хвороба;
напад тварин - диких чи домашніх, які нападають самі, без впливу людей;
дії людей - малолітніх, неосудних, якщо про це відомо тому, кому вони загрожують;
Стан крайньої необхідності виникає тільки у разі небезпеки заподіяння значної шкоди. У тих випадках, коли відвернута шкода рівна заподіяній, крайньої необхідності немає. Особа, що заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності, зобов'язана відшкодувати цю шкоду потерпілому (ст. 445 Цивільного Кодексу України) Враховуючи обставини події, суд може перекласти цей обов'язок на особу, в інтересах якої ця шкода була заподіяна.
Фізичний або психічний примус. Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
Якщо особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, то питання про її кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам вирішується відповідно до положень ст. 39 ККУ ("Крайня необхідність")
Виконання наказу або розпорядження. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони:
віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень;
за змістом не суперечать чинному законодавств;
не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження, не підлягає кримінальній відповідальності.
Особа, яка виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах
Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такою наказу чи розпорядження, підлягає відповідальності тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження
Діяння, пов’язане з ризиком. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик визнається виправданим, якщо
мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком,
і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що здійснені нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.
Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.
Виконання спеціального завдання і попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Не є злочином вимушене заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності. Особа, зазначено у частині 1 статті 43 ККУ, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.
- Міністерство освіти і науки україни
- З м і с т
- Лекція 1. Основи теорії держави
- Реферати
- Рекомендована література
- Лекція 2. Основи теорії права. Правовідносини
- 2.1. Поняття та ознаки права
- 2.2. Правові норми – особливий вид соціальних норм
- 2.3. Функції права
- 2.4. Джерела (форми права)
- 2.5. Система права та система законодавства
- Лекція 3. Основи правової поведінки. Правопорушення і юридична відповідальність
- 3.1. Законність, правопорядок та державна дисципліна
- Правопорядок:
- 3.2. Правосвідомість і правова культура Правосвідомість
- Правова культура
- Правосвідомість
- Рівні правосвідомості
- 3.3. Поняття, причини і види правопорушень
- 3.4. Поняття, види, підстави та цілі юридичної відповідальності
- Основні види юридичної відповідальності:
- Лекція 4. Основи Конституційного права України
- Реферати
- 4.1. Загальна характеристика Конституції України, її місце в системі законодавства
- 4.2. Загальні засади конституційного ладу в Україні
- 4.3. Громадянство України як один із інститутів конституційного права
- 4.4. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України
- 4.5. Загальна характеристика системи органів державної влади
- 4.6. Народовладдя в Україні та форми його здійснення
- Види референдумів:
- Виборче право та виборча система в Україні.
- Лекція 5. Основи цивільного права
- Угоди. Договір у цивільному праві
- Лекція 6. Основи трудового права України
- Лекція 7. Основи кримінального та адміністративного права України
- 7.1 Загальна характеристика Кримінального кодексу України
- 7.3. Кримінальна відповідальність, та види покарань за кримінальним законодавством
- 7.5. Система і джерела адміністративного права
- Адміністративне законодавство
- 7.6. Адміністративна відповідальність. Види адміністративних стягнень
- Лекція 8. Основи сімейного та житлового права України
- Право на житло. Житловий Кодекс України. Житловий фонд
- 8.5. Договір найму житлового приміщення
- Лекція 9. Правоохоронна і правозахисна діяльність
- 9.1. Поняття судової влади та її завдання, законодавство про судоустрій та судочинство Система судової влади в Україні
- 9.2. Правоохоронні органи Поняття правоохоронних органів
- Прокуратура України
- Правовий статус міліції
- Правовий статус Служби безпеки України
- Митні органи
- Поняття оперативно-розшукової діяльності
- 9.3. Правозахисні органи України. Нотаріат
- Нотаріат
- 1. Предмет договору
- 2. Товар, його ціна, порядок оплати
- 3.6.6. Покупець інформує сторони про місцезнаходження товару та не змінює його без погодження з Страховиком.
- 4. Відповідальність сторін.
- 5. Форс-мажор.
- 6. Застосоване право. Порядок вирішення спорів.
- 7. Інші умови.
- 8. Юридичні адреси сторін
- Договір страхування майна
- Уклали Даний Договір про наступне:
- Договір
- Договір купівлі-продажу (оптової партії товарів)
- Уклали Даний Договір про наступне:
- Предмет договору
- Кількість
- Асортимент
- 4. Якість
- Комплектність
- Строки та порядок постачання
- Порядок розрахунків
- Умови поставки
- Пункт поставки
- Тара та пакування
- Маркірування
- Відвантаження та транспортування
- Передача товару
- Термін дії даного договору
- 16. Відповідальність сторін
- Забезпечення зобов’язань за даним договором
- Юридичні адреси, банківські та відвантажувальні реквізити сторін на момент укладення даного договору
- Додатки до даного договору