Лекція 5. Основи цивільного права

1. Загальна характеристика цивільного законодавства України. Цивільний кодекс України

2. Суб’єкти і об’єкти цивільно правових відносин

3. Поняття, форми власності в Україні. Захист власності

4. Поняття зобов’язання, підстави його виникнення та припинення, види забезпечення виконання зобов’язань

5. Спадкування за цивільним правом

6. Цивільно-правова відповідальність

Реферати

1. Особисті немайнові права фізичної особи

2. Окремі види цивільно-правових договорів

Рекомендована література

1. Цивільний кодекс України. Офіційний текст. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003.- №5.: К: Юрінком Інтер. – С. 3 - 412

2. Про власність: Закон України від 07.02.1991р. //ВВР, 1991, №20. – С. 523 – 537.

3. Правознавство: Підруч. //За ред. В. В. Копейчикова. – 7 вид. – К: Юрінком Інтер, 2003. – С. 395-445.

4. Правознавство: Навч. посібник /Т. В. Варфаломеєва, В. В. Пастухов, В. Ф. Пенківський, О. М. Піцан. – К: Знання-Прес, 2001. – С. 191-220.

5. Бірюков І. А. Заіка Ю. О. Співак В. М. Цивільне право України. Загальна частина. - К: Наукова думка, 2000 – С. 20-36.

6. Цивільне право України: Підручник /Е. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. – С. 29 – 44.

7. Цивільне право України. Частина перша / За ред. І. М. Азімова. – Харків: Право, 2000. – С. 22 – 32.

1. Загальна характеристика цивільного законодавства України. Цивільний кодекс України

Цивільне право – це галузь права, норми якого регулюють майнові відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням матеріальними благами, і деякі особисті немайнові відносини, пов’язані з відповідними нематеріальними благами, тобто без економічного змісту.

Цивільно-правові відносини-це майнові та особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Підстави виникнення цивільних правовідносин:

• угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч і не передбачені, законом, але такі, які йому не суперечать;

• адміністративні акти, в тому числі для державних, кооперативних та інших організацій; акти планування;

• результати відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури, мистецтва;

• наслідки заподіяння іншій особі, а також самі наслідки придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

• наслідки інших дій організацій і громадян;

• наслідки подій, з якими закон пов’язує настання цивільних наслідків.

Нормами цивільного права регулюються:

• майнові відносини;

• особисті немайнові відносини;

• зобов’язально-договірні відносини;

• відносини власності;

• результати духовної творчості;

• спадкування по закону чи по заповіту.

Майнові відносини-це суспільні зв’язки, які складаються між суб’єктами з приводу належності, набуття, володіння, користування і розпорядження майном.

Особисті немайнові права- права на життя, на охорону здоров’я, права на безпечне життя та охорону довкілля, права на повагу до людської гідності, права на свободу літературної художньої, наукової та технічної творчості.

Особисті немайнові права можуть бути пов’язані з майновими (наприклад: права, що регулюються авторськими, патентами та іншими правовими інститутами, які захищають не тільки авторство, а й майнову винагороду за твори науки, літератури, мистецтва) та існувати незалежно від майнових (наприклад: право на честь, ім’я, гідність, ділова репутація тощо).

Вони виникають між:

• державними, кооперативними та іншими громадянськими організаціями;

• громадянами і цими організаціями;

• громадянами.

Цивільне законодавство охоплює систему нормативних актів, що регулюють цивільні відносини і є формою вираження цивільного права.

До системи цивільного законодавства належать: Цивільний кодекс України, Житловий кодекс України, Повітряний кодекс України, Кодекс торгового мореплавства України, закони України „ Про підприємства в Україні”, „ Про підприємництво”, „Про господарські товариства”, „Про банкрутство”, „Про оренду майна державних підприємств та організацій”, „ Про заставу” та ін., а також підзаконні акти Президента, Кабінету Міністрів України та відповідні нормативні акти міністерств, відомств, органів місцевої державної влади та самоврядування.

2. Суб’єкти та об’єкти цивільно-правових відносин

Об’єкти цивільно-правових відносин зображені на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Об’єкти цивільно-правових відносин

Об’єкт майнових прав - матеріальні блага (майно).

Речі – предмети матеріального світу для задоволення потреб людей чи юридичних осіб і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки.

Цивільна правоздатність, дієздатність, обмежена дієздатність (табл. 5.1)

Риси цивільної правоздатності громадян:

• визначається в однаковій мірі за всіма громадянами;

• всі громадяни вільні перед цивільним законом.

Зміст цивільної правоздатності, громадян:

• мати майно, землю, житло, техніку тощо в особистій власності;

• мати право користуватися житловим приміщенням, які належать державі чи організації;

• успадковувати і заповідати майно;

• обирати рід занять і місце проживання;

• мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка;

• мати інші майнові та особисті немайнові права.

Розрізняють три рівні цивільної дієздатності (табл. 5.2).

Таблиця 5.2

Дієздатність громадян

Громадянин може бути визнаний судом недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти своїх дій або керування ними. Над ним встановлюється опіка. У разі видужування або значного поліпшення здоров’я громадянина о недієздатним, суд поновлює його дієздатність.

Суб’єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи.

Фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства. У цивільному процесі громадяни можуть брати участь як сторони(позивач, відповідач), як треті сторони(наприклад, перекладачі, свідки, експерти, суд може притягти до справи батьків стосовно неповнолітніх дітей тощо).

Юридичні особи - це колективні суб’єкти, які:

• мають відокремлене майно на праві власності або на праві повного господарського відання чи оперативного управління.

• можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав,

• можуть нести юридичні обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Юридична особа діє на підставі статусу або положення, відповідає по зобов’язаннях належним їй(закріпленим за нею)майном та має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності, виникає з моменту затвердження її статуту або положення.

Одночасно з правоздатністю виникає її дієздатність. Припиняє своє існування шляхом ліквідації, реорганізації, внаслідок банкрутства, продажу, саморозпуску.

Правові ознаки юридичної особи:

• організаційна єдність (певним чином організований колектив працівників, колективне утворення, тобто організоване об'єднання працівників);

• наявність відокремленого майна (кожна юридична особа має своє власне майно, що робить її економічно незалежною організацією. Це майно відокремлене від майна держави, інших організацій і громадян);

• здатність виступати від свого власного імені (кожна юридична особа має свою назву);

• здатність нести самостійну відповідальність (оскільки вона має своє власне майно).

Держава виступає особливим суб'єктом цивільного права: вона може володіти, розпоряджатися, користуватися майном, що належить до державної власності, виступати стороною цивільних договорів, захищати свої права в суді тощо.

Особливості цивільно-правового статусу держави:

• держава встановлює порядок й правила взаємодії учасників цивільно-правових відносин, приймаючи закони;

• від імені держави діють спеціальні органи, уповноважені управляти і розпоряджатися державним майном (фінансові, банківські установи, Уряд України, Фонд державного майна тощо);

• тільки держава на законних підставах може володіти майном, вилученим з обігу (ядерні матеріали, бойова зброя, предмети історичної цінності тощо).

Держава виступає суб’єктом цивільного права при

• визначенні долі безгосподарного майна;

• невитребуваної знахідки;

• при реквізиції та конфіскації майна;

• у спадкових правовідносинах;

• при зобов’язальних правовідносинах, котрі можуть виникати при випуску облігацій державної позики, випуску казначейських зобов’язань тощо.

3. Поняття, форми власності в Україні. Захист власності

Право власності – основний інститут цивільного законодавства, усієї правової системи. Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Будь-які майнові відносини, майнові права пов’язаніз різними формами власності.

Власність – це суспільні відносини щодо володіння – фактичного утримання майна (речей); користування – отримання від речей їх корисних якостей; розпорядження – вирішення юридичної долі речей (продаж, обмін, дарування, знищення).

Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

Право приватної власності визнається непорушним. Примусове відчуження конкретних об’єктів права приватної власності, як правило, не допускається, крім випадків суспільної необхідності та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі і порядку, встановлених законом.

Матеріальні обов’язки громадян та юридичних осіб:

• відшкодовувати завдані збитки;

• сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Форми та види власності

Форми власності в Україні відповідно до Закону України “Про власність” (7.02.1991):

Державна: загальнодержавна (суб’єктом є держава в особі Верховної Ради України); комунальна (суб’єктом є адміністративно-територіальні одиниці в особі місцевих Рад народних депутатів).

Ст. 13 Конституції України: об'єктами права власності українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, природні ресурси континентального шельфу та морської виключної економічної зони. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, що визначаються Конституцією.

Власність може бути приватна та колективна.

Суб’єкти колективної власності – тільки юридичні особи:

• організації, що займаються підприємницькою діяльністю;

• громадські та інші організації, що господарською діяльністю не займаються (професійні спілки; релігійні об'єднання; політичні партії та громадські об'єднання).

До суб’єктів приватної власності відносяться громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та юридичні особи.

Об’єктами права власності можуть бути: житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачні і садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти та інше майно споживчого і виробничого призначення.

Крім того, розрізняють: власність на конкретне майно (будівлі, речі, гроші тощо); інтелектуальну власність (право на результати будь-якої творчості людей); спільну власність (часткова або сумісна), тобто майно може належати одночасно не одному, а декільком суб'єктам (співвласникам), в такому разі між ними виникає право спільної власності: кожному з них належить частка в праві на спільне майно, а не частка в майні).

У новому Цивільному кодексі знайшло:

- остаточне вирішення питання про коло суб’єктів права приватної власності: ними визнані фізичні і всі юридичні особи;

- вперше на законодавчому рівні врегульовано набуття права власності на новостворене майно.

- вперше детально врегульовано питання набуття права власності на перероблену річ і набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився;

- вперше передбачено виникнення права власності на знахідку.

Юридичний захист права власності

Юридичний захист права власності в Україні здійснюється всією правовою системою держави. На захист права власності спрямовані норми різних галузей права: конституційного, цивільного, трудового, адміністративного. Основні питання права власності врегульовані в ст. ст. 13, 14,41 Конституції України, а також в Законі України від 7.02.1991 р. «Про власність».

Згідно із Конституцією України (ст. 13):

• усі суб'єкти права власності рівні перед законом;

• ніхто не може бути свавільно позбавлений своєї власності;

• держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання;

• жодний державний орган не може втручатися у здійснення власником своїх прав володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Недоторканність приватної власності гарантується ст. 41 Конституції, законами, забезпечується судовим захистом:

• усім власникам гарантується рівний правовий захист;

• права власника можуть бути обмежені лише у випадках і в порядку, встановленому законом;

• власник вправі вимагати майно із чужого незаконного володіння.

Способи захисту права власності:

• відшкодування збитків;

• усунення порушень права власності, не пов'язаних із втратою володіння;

• вимагання майна з чужого незаконного володіння (здійснюється шляхом подання позову в суд чи арбітраж. Для такої вимоги встановлена три-річна позовна давність.)

• надання власнику компенсації у разі технологічних і екологічних катастроф.

Види позовів до суду з приводу права власності.

Виндикаційний – це позов власника про вимогу свого майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов – це вимога власника про усунення перепон, що заважають здійсненню його права власності.

Незаконне придбання майна третіми особами може бути як добросовісне (той, хто придбав майно, не знав і не міг знати, що особа не мала права його відчужувати), так і недобросовісним. У того, хто добросовісно придбав майно, власник має право вимагати в випадку, коли третя особа придбала його безплатно(дарування, успадкування).Коли платно, то можна вимагати в тому випадку, якщо наприклад, майно вибуло з володіння власника поза його волею (втрачене, викрадене). Гроші, цінні папери на пред’явника не можуть вимагатися від того, хто добросовісно придбав їх(облігації, лотерейні білети тощо).

4. Поняття зобов’язання, підстави його виникнення та припинення, засоби забезпечення виконання зобов’язань. Цивільно-правові договори

Зобов'язальне право - це сукупність правових норм, що регулюють зобов'язання.

Зобов'язання - це правовідносини, в силу яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (наприклад, передати майно, виконати роботу, передати гроші, борг тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Способи забезпечення виконання зобов'язань:

Неустойка (штраф, пеня) - визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. По співвідношенню досягнення збитків відрізняють 4 види неустойки: залікова, штрафна, виключна, альтернативна.

Порука (за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання боржником свого зобов'язання в повному обсязі або в частині).

Завдаток - грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання.

Гарантія - (форма забезпечення виконання зобов'язань, коли одна юридична особа бере на себе обов'язки по зобов'язанню другої перед третьою юридичною особою. Характерна в основному для відносин між юридичними особами.

Застава - кредитор (заставотримач) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

У новому цивільному кодексі:

- вперше вводяться поняття публічного договору, договору про приєднання, договору на користь третьої особи;

- вперше закріплено право на захист інтересів особи, якій створена загроза життю, здоров’ю, її майну або майну юридичної особи;

- з’явився новий спосіб забезпечення виконання зобов’язань – при тримання;

- предметом неустойки може бути не тільки грошова сума, а й рухоме й нерухоме майно;

- поручителям може бути не тільки одна особа, а кілька осіб. Збільшено число підстав для припинення поруки;

- гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язання уже не прирівнюється до поруки, а є самостійним способом забезпечення виконання зобов’язання;

- новими способами припинення зобов’язань стали припинення зобов’язання переданням відступного і припинення зобов’язання прощенням боргу.