Лекція 8. Основи сімейного та житлового права України
Сім’я та шлюб за сімейним законодавством
Права та обов’язки подружжя
Взаємні права та обов’язки батьків та дітей
Загальна характеристика житлового законодавства України
Договір найму житлового приміщення
Реферати
1. Шлюбний контракт
2. Усиновлення (удочеріння)
Рекомендована література
Сімейний кодекс України. – К: Парламентське вид-во, 2004. – С 3 – 20.
Житловий кодекс України від 30 червня 1983 р. Кодекси України №6 2000р. – С. 1 – 92.
Правознавство: підручн: /За ред. В. В. Копейчикова. 7-е вид. К.: Юрінком Інтер, 2003р. – С. 528 – 545, С. 546 – 563.
Правознавство: Навч. посіб / Т. В. Варфоломеєва В. П. Пастухов, В. Ф. Пеньківський, О. М. Піцан. –К.: Знання – Прес, 2001 – С. 225 – 230, С. 230 – 240.
Сліпченко С. О. , Мічурін Є. О., Соболєв О. В. Житлове право України: Наук – практ. посібник. – Харків, 2003 – С. 8 – 40, 6 пункт.
Правознавство: Нав. посіб. – за ред. В .Г. Гончаренко. – К.: 2001 укр. Інформаційно – правовий центр – С. 263 – 289.
Основи правознавства: Навч. посіб. /За ред. С. В. Ківалова, М. П. Орзіх. – К.: т – во „Знання”, 2000 . – С.425 – 458.
Сім’я та шлюб за сімейним законодавством
Сімейне право — це сукупність правових норм і принципів, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї.
Основними джерелами сімейного права є Конституція, Сімейний кодекс та інші нормативно-правові акти України. Так, Конституція України проголошує: „Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі і сім’ї” (ст. 51).
Сім’я є первинним і основним осередком суспільства. Її складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина також належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Права члена сім'ї має і одинока особа.
Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї. Разом з тим, сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом. До того ж держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Вона бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування. При цьому правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, а малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою визнається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років. При цьому особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу, але за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, тобто примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. При цьому жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, тобто вони мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення. А саме:
1) рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повн рідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька;
2) двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;
3) усиновлювач та усиновлена ним дитина.
Шлюб реєструється. Державна його реєстрація встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Вона проводиться урочисто та засвідчується Свідоцтвом про шлюб.
Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором, особисто. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.
Орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками майбутнього подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу. А особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я.
Шлюб реєструється по закінченню одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до закінчення цього строку. Шлюб є підставою для виникнення прав ї обов'язків подружжя. Він не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав і свобод, встановлених Конституцією та законами України.
Недійсним є шлюб, зареєстрований: 1) з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; 2) між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою; з особою, яка визнана недієздатною. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, або у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя. Шлюб також може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований: 1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, Сімейного кодексу; 2) між двоюрідними братом та сестрою; 3) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків; 4) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано право на шлюб. Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини або осіб, які визнані недієздатними чи обмежені у дієздатності.
Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи.
Шлюб зумовлює існування особистих немайнових та майнових прав і обов’язків подружжя. Так, дружина має право на материнство, а небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття може бути причиною розірвання шлюбу. Чоловік має право на батьківство, а відмова дружини від народження дитини або її нездатність до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.
Окрім цього, чоловік та дружина мають рівне право:
на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань;
на фізичний і духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку;
на обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або приєднання до свого прізвища другого з подружжя;
на розподіл обов’язків і спільне вирішення питань сім’ї;
на особисту свободу;
на припинення шлюбних відносин. Дружина і чоловік зобов’язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Визнання шлюбу недійсним проводиться в судовому порядку. Шлюб визнаний недійсним, вважається таким з часу його реєстрації. Визнання шлюбу недійсним тягне за собою припинення всіх прав і обов’язків і повертає суб’єктів в первісний стан (реституція). До відносин щодо майна, нажитого за час недійсного шлюбу, застосовуються правила Цивільного кодексу України.
За особою, яка не знала і не повинна була знати про перешкоди до укладення шлюбу, в разі, якщо вона потребує матеріальної допомоги, має право на одержання утримання, але при мові, що непрацездатність її виникла за час шлюбу, визнаного недійсним.
Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які народилися або були зачаті і такому шлюбі. Діти, зачаті або народжені в шлюбі, визнаному недійсним, мають ті ж права і обов’язки, що і діти, народжені в дійсному шлюбі.
Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою.
Особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям може бути укладено договір. Ним регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Він не може зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Як уже зазначалося, кожен з подружжя має право на припинення шлюбу. При цьому у більшості випадків шлюб припиняються внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим. Проте за життя подружжя шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання відбувається за спільною заявою подружжя чи одного з них на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану або за спільною заявою подружжя чи позовом одного з подружжя на підставі рішення суду. Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. У разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день внесення ним відповідної постанови, а якщо судом – шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка. Вона засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу. Після одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб або на його відновлення (останнє за умови, що вона за цей час не перебувала у повторному шлюбі).
У новому сімейному кодексі, що вступив в дію 1 січня 2004 року:
- уперше законодавчо визначені ознаки сім’ї: спільне проживання осіб, пов’язаних спільним побутом, які мають взаємні права та обов’язки;
- сім’я може виникнути не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, а й в інших випадках. У зв’язку з цим „цивільний шлюб” визнано сім’єю;
- уперше чоловікові та жінці надано право подавати заяву про реєстрацію шлюбу до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану на території України незалежно від місця їх проживання і місця проживання їхніх батьків;
- заява про реєстрацію шлюбу може подаватися також представниками, але вона має бути нотаріально посвідчена;
- відновлюється інститут заручин. Уперше передбачено, що особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Однак такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченого, нареченої, прихованням ним, нею обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення;
- вводиться додаткова підстава недійсності шлюбу: приховання тяжкої хвороби.
Права та обов’язки подружжя
Шлюбно-сімейне законодавство розрізняє особисті та майнові права й обов'язки подружжя.
Особисті права:
право на вибір прізвища;
право на спільне проживання дітей та інші аспекти життя сім'ї;
право на вільний вибір занять, професії, місця проживання.
Майнові відносини подружжям можна розділити на три групи:
1) право подружжя укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди (купувати, продавати, дарувати тощо). Проте, угоди між ними, спрямовані на обмеження майнових прав жінки, чоловіка або дітей, є недійсними, необов'язковими ні для подружжя, ні для третіх осіб. Різновидом майнової угоди між особами, які беруть шлюб, є шлюбний контракт;
2) майнові права подружжя на ті речі та інші цінності, які є в сфері володіння сім'ї (одержана зарплата, домашня обстановка, предмети особистого користування, заощадження та ін.);
3) майнові зобов'язання подружжя по взаємному утриманню (право на аліменти).
Закон розрізняє спільну сумісну власність подружжя і роздільне майно подружжя.
Спільною сумісною власністю подружжя є майно, нажите ним за час шлюбу. Кожен із подружжя має рівні права володіння користування і розпорядження майном.
Це правило діє і в тому випадку, коли один із них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку
Речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інструменти лікарське обладнання), придбані за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя У разі поділу спільного майна суд може присудити ці речі тому з подружжя, в користуванні якого вони були з покладенням на нього обов’язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
премії, нагороди, які він (вона) одержав за особисті заслуги;
майно, яке належало кожному з них до одруження, а також одержане одним із них під час шлюбу в дар або в порядку успадкування;
майно (речі) індивідуального користування (одяг взуття), хоча вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів, в тому числі коштовності та предмети розкоші. Кожен із подружжя самостійно розпоряджається належним йому роздільним майном. У той же час, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилось внаслідок трудових або грошових затрат другого подружжя або їх обох, воно може бути визнано судом сумісною власністю подружжя.
При розірванні шлюбу спільне майно (речі професійних занять) ділиться в рівних частинах сумарно чи в натурі. При цьому суд може відійти від цього правила на користь того, з ким залишаються діти.
Майнові обов'язки подружжя
Подружжя повинно матеріально підтримувати один одного В разі відмови в такій підтримці той із подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, а також дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини у разі коли дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною - на весь час перебування у такій відпустці, але не більше як до досягнення дитиною 6-ти річного віку, мають право за рішенням суду одержувати утримання (аліменти) від другого подружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.
Якщо один із подружжя став непрацездатним протягом 1 року з дня розірвання шлюбу, то він також має право на матеріальну допомогу. Розмір аліментів, що стягуються на користь одного з подружжя, визначається судом з урахуванням матеріального і сімейного становища у твердій грошовій сумі.
Суд може звільнити одною з подружжя від обов'язку утримувати другого, який є непрацездатним, або обмежити цей обов'язок у випадках:
нетривалого перебування подружжя у шлюбних відносинах;
негідної поведінки у шлюбних відносинах того, хто потребує матеріальної допомоги;
якщо непрацездатність настала внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами чи вчинення ним злочину.
Ці правила застосовуються також після розірвання шлюбу Право на утримання припиняється в разі поновлення працездатності або укладення нового шлюбу.
В новому сімейному кодексі, що вступив в дію 1 січня 2004 року:
- набагато ширше регулюються особисті відносини подружжя. Зокрема вперше йдеться про такі особисті права, як право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності, право на фізичний та духовний розвиток;
- значно краще врегульовані відносини щодо особистої приватної власності подружжя. Зокрема вперше до особистої приватної власності віднесено окремі премії і нагороди, одержані за особисті заслуги, кошти одержані як відшкодування за втрату речі, яка належала одному з подружжя, компенсація моральної шкоди, страхової суми, коштовності навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Водночас суду надано право визнати за другим з подружжя право на частку матеріальної винагороди, отримані за особисті заслуги. Це можливе в тому випадку, якщо буде встановлено, що другий із подружжя своїми діями сприяв одержанню премії, нагороди;
- встановлено чіткий і прозорий критерій для задоволення вимоги про збільшення частки у спільному майні тому з подружжя, з ким проживає дитина або непрацездатні повнолітні син та дочка;
- введено ряд новел щодо права на утримання після розірвання шлюбу. Передбачена можливість виникнення права на аліменти і в тієї особи, яка стала непрацездатною після одного року з часу розірвання шлюбу, але за умови, що її непрацездатність є наслідком протиправної поведінки щодо неї з боку її чоловіка або дружини під час шлюбу;
- утримання одному з подружжя може надаватись не тільки в грошові формі, а і в натуральній;
- шлюбний договір може бути укладений не тільки нареченими, а й подружжям;
- уперше передбачено поновлення розірваного шлюбу, тобто своєрідна реституція. Поновлення шлюбу засвідчується видачею нового свідоцтва про шлюб.
Взаємні права та обов’язки батьків та дітей
Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Це визначається на підставі Свідоцтва про шлюб і документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини. Дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини.
Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини, а від батька — 1) за заявою матері та батька дитини, або 2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини, або 3) за рішенням суду.
Мати та батько мають рівні права і обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини. Аналогічно цьому і діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.
Якщо мати й батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Вони також можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ. Ім'я дитини визначається за згодою батьків, а ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства, визначається матір'ю дитини. По батькові дитини визначається за іменем батька, а по батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.
Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Вони також повинні піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Батьки мають право: на особисте виховання дитини; залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним і юридичним особам; обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства; на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина; на звернення до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники. Неповнолітні батьки мають такі самі права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно.
Дитина має право: звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій; звертатися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема, якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо). Здійснення батьками своїх прав і виконання обов'язків мають ґрунтувалися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а яка досягла десяти років, визначається: за спільною згодою батьків і самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо всіх своїх дітей або когось із них. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право звертатися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Повнолітні дочка, син мають право звертатися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їхні законні представники. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.
Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той з них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальний стан дитини; стан здоров'я та матеріальний стан платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка стягуватиметься до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.
Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів.
Дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
У новому сімейному кодексі, який вступив в дію 1 січня 2004 року:
- змінено підстави для встановлення батьківства судом. Суд братиме до уваги будь-які докази, які дають змогу визначити походження дитини, в тому числі висновок генетичної експертизи. Останній має стати основним доказом батьківства;
- передбачено право особи, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, на пред’явлення позову до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, про визнання свого батьківства;
- уперше матері дитини надано право на оспорення батьківства свого чоловіка при умови, якщо інший чоловік подасть заяву про своє батьківство;
- встановлено обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку, крім випадків, коли дитина має серйозні вади психічного чи фізичного розвитку. Відмова батьків від дитини названа актом протизаконним, аморальним;
- на реєстрацію новонародженої дитини батькам дається 1 місць, а не 3;
- уперше на законодавчому рівні батькам надано право присвоювати дитині кілька імен;
- неповнолітнім батькам у суді надається право на безоплатну правову допомогу;
- додатковою підставою для позбавлення батьківських прав стало засудження батьків або одного з них за вчинення умисного злочину щодо дитини. Уперше допускається позбавлення батьківських прав не щодо всіх дітей, а тільки щодо деяких;
- неповнолітні діти включені до складу осіб, які можуть завертатися з позовом до суду про позбавлення їхніх батьків батьківських прав;
- обов’язок піклуватися про батьків, виявляти до них турботу та надавати їм допомогу вперше покладається на дітей. Раніше такий обов’язок покладався тільки на повнолітніх сина і дочку;
- уперше законодавчо врегульовано питання права власності на аліменти, одержані на дитину. Повнолітній дитині надано право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. Визначено, що в разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини;
- вводиться можливість замінити право на аліменти на право власності на квартиру, іншу нерухомість;
- якщо дитина перебуває на утриманні держави, чи територіальної громади або юридичної особи, то це може бути підставою для зменшення розміру аліментів, а не для звільнення від сплати аліментів, як це раніше передбачалося нормами КПРС;
- надається право на утримання повнолітніх сина чи дочки, які навчаються (до 23-х років);
- уперше на дитину покладається юридичний обов’язок майнового характеру щодо своїх батька, матері.
Загальна характеристика житлового законодавства України
- Міністерство освіти і науки україни
- З м і с т
- Лекція 1. Основи теорії держави
- Реферати
- Рекомендована література
- Лекція 2. Основи теорії права. Правовідносини
- 2.1. Поняття та ознаки права
- 2.2. Правові норми – особливий вид соціальних норм
- 2.3. Функції права
- 2.4. Джерела (форми права)
- 2.5. Система права та система законодавства
- Лекція 3. Основи правової поведінки. Правопорушення і юридична відповідальність
- 3.1. Законність, правопорядок та державна дисципліна
- Правопорядок:
- 3.2. Правосвідомість і правова культура Правосвідомість
- Правова культура
- Правосвідомість
- Рівні правосвідомості
- 3.3. Поняття, причини і види правопорушень
- 3.4. Поняття, види, підстави та цілі юридичної відповідальності
- Основні види юридичної відповідальності:
- Лекція 4. Основи Конституційного права України
- Реферати
- 4.1. Загальна характеристика Конституції України, її місце в системі законодавства
- 4.2. Загальні засади конституційного ладу в Україні
- 4.3. Громадянство України як один із інститутів конституційного права
- 4.4. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України
- 4.5. Загальна характеристика системи органів державної влади
- 4.6. Народовладдя в Україні та форми його здійснення
- Види референдумів:
- Виборче право та виборча система в Україні.
- Лекція 5. Основи цивільного права
- Угоди. Договір у цивільному праві
- Лекція 6. Основи трудового права України
- Лекція 7. Основи кримінального та адміністративного права України
- 7.1 Загальна характеристика Кримінального кодексу України
- 7.3. Кримінальна відповідальність, та види покарань за кримінальним законодавством
- 7.5. Система і джерела адміністративного права
- Адміністративне законодавство
- 7.6. Адміністративна відповідальність. Види адміністративних стягнень
- Лекція 8. Основи сімейного та житлового права України
- Право на житло. Житловий Кодекс України. Житловий фонд
- 8.5. Договір найму житлового приміщення
- Лекція 9. Правоохоронна і правозахисна діяльність
- 9.1. Поняття судової влади та її завдання, законодавство про судоустрій та судочинство Система судової влади в Україні
- 9.2. Правоохоронні органи Поняття правоохоронних органів
- Прокуратура України
- Правовий статус міліції
- Правовий статус Служби безпеки України
- Митні органи
- Поняття оперативно-розшукової діяльності
- 9.3. Правозахисні органи України. Нотаріат
- Нотаріат
- 1. Предмет договору
- 2. Товар, його ціна, порядок оплати
- 3.6.6. Покупець інформує сторони про місцезнаходження товару та не змінює його без погодження з Страховиком.
- 4. Відповідальність сторін.
- 5. Форс-мажор.
- 6. Застосоване право. Порядок вирішення спорів.
- 7. Інші умови.
- 8. Юридичні адреси сторін
- Договір страхування майна
- Уклали Даний Договір про наступне:
- Договір
- Договір купівлі-продажу (оптової партії товарів)
- Уклали Даний Договір про наступне:
- Предмет договору
- Кількість
- Асортимент
- 4. Якість
- Комплектність
- Строки та порядок постачання
- Порядок розрахунків
- Умови поставки
- Пункт поставки
- Тара та пакування
- Маркірування
- Відвантаження та транспортування
- Передача товару
- Термін дії даного договору
- 16. Відповідальність сторін
- Забезпечення зобов’язань за даним договором
- Юридичні адреси, банківські та відвантажувальні реквізити сторін на момент укладення даного договору
- Додатки до даного договору