2.1. Поняття та ознаки права

Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки, які встановлюються, гарантуються і оберігаються державою з метою регулювання суспільних відносин.

Властивості права:

1. нормативність - право складається із норм, загальних правил;

2. всезагальність - єдиний для всіх суб’єктів права порядок регулювання суспільних відносин;

3. загальнообов’язковість - поширюються на всіх учасників правовідносин і є обов'язковими для виконання;

4. системність - норми права тісно пов'язані між собою, діють в єдності, з них складаються галузі та інститути права;

5. формальна визначеність права - правові норми точні, а їх зміст закріплюється у вигляді закону або іншого нормативно-правового акту;

6. забезпеченість права державою - держава встановлює, забезпечує і гарантує виконання правових норм; порушення правових норм зумовлює певні правові наслідки.

Право врегульовує найбільш важливі суспільні відносини.

Принципи права - основні положення, закріплені в законі: законність, гуманізм, демократизм, єдність прав і обов’язків, рівність громадян перед законом, внутрішня узгодженість.

Основна функція права – регулятивна (регулювати суспільні відносини) Право виконує й інші функції: виховна, охорона суспільних відносин, вплив на свідомість і відповідну поведінку людей, запобігання правопорушенням.

Об'єктивне право – це право, що діє в державі як загальна об’єктивна закономірність необхідності регулювання суспільних відносин людей. Це система загальнообов’язкових, формально визначених норм, які забезпечені державою і служать критерієм правомірної і неправомірної поведінки особи, служать тією основою, на базі якої визначається на практиці наявність або відсутність у особи юридичних прав і обов'язків.

Суб'єктивне право – це закріплені правом певні юридичні можливості особи. Це право на свою юридичну можливу поведінку, право на звернення до держави за захистом своїх юридичних можливостей.

Застосування права до кожного конкретного випадку супроводжується переходом від об’єктивного до суб'єктивного права. Тобто, поки норма права є загальною і поширюється на всі випадки певної сфери життєдіяльності, вона є об’єктивною. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб'єкта, то стає суб'єктивною.