63 .Понятие та ознаки юридичних норм

Право складається з які у даному суспільстві юридичних чи правових норм.

Юридична норма - первинна клітинка права, частка змісту, вихідний структурний елемент його системи. Тож природно, що нормі права властиві все основні риси права як особливого соціального явища.

У той самий час норма права- щодо самостійне явище, що має властивими специфічними особливостями,углубляющими іконкретизирующими наші ставлення до праві, його понятті, суті Доповнень і змісті, про механізм регулятивного на суспільні відносини.

Юридична норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, виражене законів, інших визнаних державою джерелах і яке на ролі критеріюправомерно-дозволенного (і навіть забороненого і потрібного) поведінки суб'єктів права.

Юридична норма - елементарна частка, “цеглинка” права цієї країни загалом. Для юридичних норм характерна системність: існують діють по більшу частину за одиночці, не кожна як така, а комплексах, асоціаціях, у складі цілих правових інститутів власності та ширших підрозділів галузей права.

У зв'язку з системністю юридичних норм важливо вказати і іншу риску – спеціалізацію; між юридичними нормами є свого роду розподіл праці, вони спеціалізовані виконання одній, ”своєї” юридичної операції: одні норми закріплюють загальних положень (>норми-принципи), інші – вводять заборони (які забороняють норми), треті – спрямовані застосування примусових заходів у разі досконалого правопорушення (правоохоронні норми) тощо.

Оскільки норми права - одне з різновидів соціальних норм, ними поширюються спільні риси, властиві цим нормам. Разом про те норми права від звичаїв, моральних, корпоративних та інших соціальних норм специфічними ознаками, характерними рисами. До істотним їх ставляться такі.

1. Норма права - єдина у ряду соціальних норм, що виходить від держави і є офіційним вираженням державної волі.

Незалежно від словесної формулювання, у якій виражена та чи інша правова норма ( правомочність, веління, дозвіл, заборона реклами та т.п.), вона завжди є владне загальнообов'язкове розпорядження держави щодо можливого і належного,разрешаемого ізапрещаемого поведінки людей.

2. Норма права відрізняється з інших соціальних норм властивої лише йому формальної визначеністю, яка проявляється, насамперед у тому, правова норма видається чи санкціонується державою і полягає у тому чи іншого встановленої чи визнаній їм формі. Наприклад, у вигляді закону чи підзаконного нормативного акта, договору з нормативним змістом, правового звичаю.

Формальна визначеність пов'язана зі структурою норми права - специфічним внутрішнім будовою і його по-представницькому - зобов'язуючим характером.

3. Норма права - єдина у ряду соціальних норм, яка підтримується у своїй реалізації, охороняється від порушень примусової силою держави.

4. Норми права складаються з цих двох різновидів загальнообов'язкових правових розпоряджень:

1) правил поведінки; 2) вихідних (відправних, установчих) норм.

Правила поведінки - це безпосередньо регулятивні норми, норми прямого регулювання. Вони відрізняютьсяпредоставительно-обязивающим характером, тобто. встановлюють за наявності відповідних умов вигляд і міру охоронюваних і гарантованих державою можливого і належного поведінки учасників громадських відносин, їх взаємні

суб'єктивні правничий та юридичні обов'язки. Такі правил поведінки становлять більшу частину правових норм.

Вихідні (відправні і установчі) норми, до яких належать норми - принципи, норми дефініції тощо., є норми опосередкованого регулювання. Ці норми, хоча й є безпосередньо регулятивними, оскільки не закріплюють правий і обов'язків суб'єктів, тим щонайменше, як і носять правової характер; встановлюють (засновують) загальні початку, вихідні стану та напрями правовим регулюванням, беруть участь у ньому опосередковано, діючи в системної зв'язку й єдність ізнормами-правилами поведінки,детализируются і як реалізуються них.

5. Будучи, й усе соціальні норми, з одного боку, результатом відображення об'єктивного світу, узагальнення інформації про неї, з іншого - засобом зворотного впливу, соціальним регулятором відносин для людей в загальнолюдських і класові інтереси, норми правничий та як такий відрізняються суттєвими особливостями. Суть в тому, що юридична норма, як право загалом, непросто соціальний, а державний регулятор громадських відносин.

Дане властивість правової норми проявляється, з одного боку, в розглянутих вище аспектах її органічної зв'язки України із державою, з іншого - вона необхідна юридична передумова правовідносини, єдина серед соціальних норм, чиє вплив на суспільні відносини тягне щодо його учасників юридичні наслідки, гарантом яких виступає держава.

Юридична норма - розпорядження загального характеру. Її розраховано не так на окреме разове ставлення, не так на жодних конкретних осіб, але в безліч відносин певного виду та індивідуально не персоніфікованих осіб, які підпадають під умови його дії.

Правова норма відбиває стан і регулює найтиповіші, багаторазово повторювані відносини для людей, в упорядкування яких безпосередньо зацікавлено і бере участь держава. Наприклад, відносини з приводу власності, політичної влади, управління, правосуддя, охорони права і свободи громадян, організації праці, боротьби з злочинністю.

6. Тим самим було норма права - й у також її істотна відмінна риса - виступає і як модель, міра, еталон, масштаб відповідного що у ній державної волі належного чи можливого,разрешаемого чизапрещаемого поведінки покупців, безліч як мірило оцінки, критерій правомірного і неправомірного, законного і протизаконного поведінки.

Узагальнюючи розглянуті ознаки, що характеризують юридичну норму, можна сформулювати її визначення. Норма права - це що йде від держави і їм охоронюване загальнообов'язкове, формально- певне розпорядження, виражене (>моделируемое) як правил поведінки чи відправного встановлення й що є державним регулятором громадських відносин.

64>2.Структура юридичної норми

Особливості, утримання і призначення більшості правових норм- правил поведінки - тісно пов'язані зі своїми структурою. Будь-яка таку норму встановлює учасники регульованих нею громадських відносин взаємні правничий та обов'язки; передбачає фактичні зобов'язання, за наявності яких носіями цих правий і обов'язків стають певні, конкретні особи- суб'єкти правовідносин; попереджає про наслідки порушення даної норми. Цьому змісту норми права - правил поведінки - відповідає властива лише йому структура - внутрішню будову,характеризуемое єдністю і взаємозв'язком з яких складається трьох елементів: диспозиції, гіпотези та санкції.

Гіпотеза - це структурний елемент норми права, який би на життєві умови, фактичні обставини вступу норми на дію, її диспозиції.

Диспозиція - структурний елемент юридичної норми, у якому визначаються правничий та обов'язки суб'єктів права, встановлюються можливі і які повинні варіанти їхньої поведінки.

Санкція - структурний елемент, який передбачає наслідки порушення правової норми, визначальний вигляд і міру юридичну відповідальність для порушника її розпоряджень.

Правильне розуміння структури юридичної норми із необхідністю передбачає чітке уявлення про співвідношенні норми правничий та статті нормативного акта. Це питання має лише наукова, а й практичного значення. Зміщення норми права, що стосується змісту права, із статтею нормативного акта, які стосуються формі висловлювання права, їхотожествление веде до неправильного уявленню про внутрішній будову юридичної норми, постановці під і навіть заперечення їїтрехелементной структури, утрудняє процес застосування права.

Норма права не в першій-ліпшій нагоді збігається з статтею закону чи іншого нормативного акта. Не завжди у словесної формулюванні окремої розмови можна знайти все три відомих нам елемента відповідною правовою норми, що вже казати у тому, що коли, коли норма правничий та стаття нормативного акта збігаються, структурні елементи норми найчастіше лежать лежить на поверхні, потрібно вичленувати їх шляхом розумового процесу, неприйняття уваги цієї обставини веде до тверджень про двоелементною структурі деяких правових норм, коли в одних їх нібито відсутня гіпотеза, в інших - санкція.

Питання співвідношення норми правничий та статті нормативного акта тісно пов'язані з правилами законодавчої техніки, такими її вимогами, як ясність, стислість, і компактність викладу нормативного матеріалу, зручність вивчення, тлумачення застосування. Відповідно до цьому на тексті статей формулюванні деяких елементів норми можуть зливатися, окремі елементи в цілому або частково маються на увазі. Наприклад, у словесній формулюванні диспозицій багатьох норм нерідко вказуються або тільки суб'єктивні права, або тільки юридичні обов'язки однієї зі сторін, та заодно необхідним чином маються на увазі відповідні їм обов'язку чи права з іншого боку.

Юридичні норми можна підрозділити на види різноманітні підставах.

По функціональної роль механізмі правовим регулюванням норми права класифікуються на вихідні норми і норми - правил поведінки, загальні та спеціальні.

Вихідні (відправні, установчі) норми визначають принципи правової регулювання громадських відносин, цієї мети, завдання, принципи, межі , напрями, закріплюють правові категорії й поняття.

З урахуванням функціональної ролі юридичних норм в правовому регулюванні їх поділяють на спільні смаки й спеціальні. Такий поділ відбиває те що, що ті та інші, будучи вказівок загального характеру, різняться між собою за рівнем спільності та сфері дії. Відповідно під загальними нормами слід розуміти розпорядження, властивих загальної частини тій чи іншій галузі права (державного, адміністративного, трудового, громадянського, карного і ін.) й поширюються попри всі чи більшу частину інститутів відповідної галузі права.

Спеціальні норми ставляться до окремим інститутам тій чи іншій галузі правничий та регулюють який - або певний вид пологових громадських відносин із урахуванням властивих їм особливостей, специфіки, конкретних умов тощо. Спеціальні норми деталізують загальні, коректують часові й просторові умови для їхньої реалізації, способи правового на поведінка особистості.

По предмета правовим регулюванням (по галузевої спеціалізації) юридичні норми поділяються на норми державного (конституційного), адміністративного, фінансового, земельного, громадянського, Цивільно-процесуального, трудового, карного і інших галузей права.

Галузеві норми діляться на матеріальні і процесуальні. Різниця з-поміж них у цьому, перші відповідають питання “що регулює норми права?”, а другі - ”як?”. Процесуальні правові норми- правил поведінкиорганизационно-процедурного характеру, вони регламентують порядок, форми й фізичні методи реалізації норм матеріального права.

За методом правовим регулюванням норми права класифікуються на імперативні,диспозитивние, заохочувальні, рекомендаційні.

Зміст методів правовим регулюванням складають у основному такі способи на поведінка суб'єктів: 1) імперативний (метод владного наказу), направлений замінити забезпечення запропонованого державою суворо обов'язкового поведінка суб'єкта; 2) автономний, який залишає суб'єктам значний простір свободовиявлення волі; 3) заохочувальний, стимулюючий бажане держави й суспільства правомірне та соціально активне поведінка; 4) рекомендаційний, пропонуючи найприйнятніший з погляду держави варіант поведінки.

По суб'єктуправотворчества тобто у залежність від органу, який видав ті чи інші юридичні норми вони поділяються на законодавчих норм, які мають вищою юридичною чинністю і підзаконні норми які у підзаконних нормативні акти, видаваних з урахуванням й у виконання закону.

За сферою дії - юридичні норми розмежовуються на норми загального дії (значення), обмеженого дії, локальні.

Норми загального дії не передбачають спеціальних умов і яких- або обмежень їхні діяння.

Норми обмеженого дії - це розпорядження, межі докладання яких визначаються просторовими,субъектними, тимчасовими і ситуаційними чинниками. До цього виду правових норм ставляться: норми республіканського, крайового, обласного, окружного значення; норми, адресовані спеціальним суб'єктам (працівникам певних міністерств та, працівникам з деякими умовами праці); норми, діючі обмежений час; норми, розраховані тільки екстремальну ситуацію (аварійна ситуація, обстановка війни, стихійне лихо тощо.).

Локальні норми діють у межах окремої державної, кооперативної організації, або їх структурних підрозділів, висловлюють характер, цілі й специфіку діяльності конкретного колективу, спрямовані чи й упорядкування цієї бурхливої діяльності.

>Получило поширення розподіл правових норм виходячи з особливостей їх структурних елементів. Так, формою висловлювання диспозиції норми права поділяються науправомачивающие, які зобов'язують і не дозволяли.