§1. Держава як історичне явище

На сьогодні в правовій науці існує декілька поглядів на державу, як політичну організацію суспільства і на право в аспекті їх виникнення:

По-перше, соціальний розвиток суспільства почався без політичної організації та права;

По-друге, соціальний розвиток не тільки почався, а й існуватиме при комунізмі без політичної організації та права;

По-третє, політична організація та право виникли й розвивалися разом із виникненням і розвитком людського суспільства.

Держава при цьому розглядається як частина політичної організації суспільства.

Нам, аби з'ясувати істину, необхідно проаналізувати визначення політичної організації суспільства і права та відслідкувати, на якому саме етапі його розвитку вони з'являються. Однією з теорій виникнення держави і права є історико-матеріалістична, прихильниками якої були Л.Г.Морган, К.Маркс, Ф.Енгельс та інші. Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає внаслідок розвитку й занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що й визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія містить два аспекти:

а) підхід радянської науки, пов'язаний із виникненням класів і класового антагонізму, тобто держава і право виникають там і тоді, де і коли виникають класи;

б) підхід дослідників західної філософської та юридичної науки, пов'язаний з ускладненням структури суспільства та суспільних відносин, виникненням «загальних справ» і необхідності вдосконалення управління суспільством.

Обидва підходи однаковою мірою мали місце під час виникнення держави і права.

Згідно з цією теорією, протягом тривалого часу люди жили, не маючи уяви про державу і право. Це була епоха первісного суспільства. Та вже тоді люди прагнули до колективних форм життя. Вони разом виробляли примітивну зброю, разом полювали, разом добували їжу, виготовляли одяг зі шкур тварин. Жили люди в той період розвитку суспільства, об'єднуючись у невеликі групи - первісне стадо чи орду.

Поступово люди навчилися виробляти досконаліші знаряддя праці, будувати житло, добувати й готувати різноманітну їжу, одомашнювати диких тварин, обробляти землю та вирощувати необхідні для харчування рослини. У статевих зносинах між людьми з'явилися заборони по вертикалі між батьками й дітьми, дідами, бабками та онуками. Це привело до появи кровноспорідненої сім'ї, що спонукало до іншої форми організації об'єднання людей.

Первісне стадо змінювалося на досконаліше об'єднання людей - первісну родову общину (рід), тобто колектив людей, іцо походили від одного пращура і вели спільне господарство.

Поступовий перехід від кровноспорідненої сім'ї до екзогамної (сім'ї паналуа). Це такий ступінь розвитку сім'ї, коли не можуть вступати в статеві стосунки не тільки батьки та діти, але й брати та сестри. Перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду призводили до активного спілкування між окремими родами, унаслідок чого вони об'єднувались у фратрії та племена. Такі об'єднання здійснювалися на основі мовної, економічної, територіальної та шлюбної спільності.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду (племені) визначили й відповідні форми організації суспільної влади. Влада – це здатність владноможного суб'єкта визначати варіанти поведінки підвладного і домагатися здійснення такої поведінки.

Суспільна влада здійснюється суспільними суб'єктами. У родовій общині управління здійснювали всі дорослі члени роду (чоловіки й жінки). Усі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду (племені). На таких зборах обиралися старшини, вожді, керівники та ловчі. Ці особи були першими серед рівних, їхня влада базувалася виключно на авторитеті. їх поважали всі члени роду, схилялися перед їхньою мудрістю, хоробрістю, кмітливістю, спритністю тощо.

Влада в первісному суспільстві:

1) базувалася на родових відносинах (рід об'єднував людей за дійсною чи допустимою кровною спорідненістю, був власником засобів виробництва, об'єднував членів роду для колективної праці, виступав господарським осередком для виробництва матеріальних благ);

2) у соціальному розумінні була безпосередньо суспільною (не існувало спеціального апарату управління та примусу);

3) мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробітництво (члени роду виконували свої функції на засадах переконання. Примус застосовувався дуже рідко і виконував роль громадського виховання. Винятковою формою примусу було вигнання з роду. Рід також захищав своїх членів від зовнішніх ворогів, для чого використовувалася військова сила чи помста родичів);

4) здійснювалася рядовими та виборними членами роду добровільно, без спеціального апарату управління. Військо формувалося з усіх чоловіків роду чи племені, здатних носити зброю.

Для регулювання різноманітних відносин, що виникали між людьми, застосовувалися соціальні норми. Людське суспільство, як і будь-яка складна система, може нормально функціонувати й розвиватися лише спираючись на певні правила, на основі яких обирається один із багатьох можливих варіантів поведінки певного суб'єкта.

Для регулювання суспільних відносин між людьми та їхніми об'єднаннями в суспільстві формуються і в тій чи тій формі забезпечуються певні правила поведінки, що орієнтують людей на досягнення їхньої мети. Правила, покликані забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві, називаються соціальними нормами. З їх допомогою здійснювалося соціальне регулювання відносин між суб'єктами через

1) установлення моделей поведінки людей, які повинні або не повинні здійснюватися,

2) визначення умов, за яких закріплена модель поведінки дозволяється або забороняється, чи

3) визначення суб'єктів, на які, за цих умов, поширюється певне правило, встановлене тією чи іншою нормою.

Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб'єктів, що сприяє забезпеченню системності та певної передбачуваності суспільних відносин. Завдяки цьому учасники таких відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях, передбачених у конкретних соціальних нормах. Вони регулюють ту поведінку, яка має соціальний характер, а тому пов'язана зі взаємовідносинами між людьми, їхніми об'єднаннями, соціальними групами.

Суспільні відносини первісного суспільства регулювалися нормами первісної моралі, звичаями і традиціями, релігійними нормами та всілякими заборонами (табу). Гарантом їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед надприродними силами та богами. Для первісних людей звичай був пов'язаний із міфічною побудовою світу. Додержання звичаїв означало повагу до пращурів, дух яких постійно «спостерігає» за життям на землі. Всяке порушення звичаїв могло призвести до негативної реакції духів землі та накликати небезпеку на окрему людину чи навіть на цілу етнічну групу.

Отже, первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.

Проте, незважаючи на позитивну організацію соціального життя в суспільстві, первісний лад не був ідеальним, оскільки:

а) праця людей базувалася на примітивних засобах виробництва, давала мізерні результати й не задовольняла всіх потреб членів роду. Виробнича діяльність людей зводилася до видобування їжі та одягу, влаштування примітивного житла, виготовлення деяких знарядь праці тощо;

б) роди і племена активно не спілкувалися між собою, не налагоджували взаємних доброзичливих відносин, що часто призводило до збройних сутичок і навіть війн;

в) численні забобони, відсутність освіти та писемності породжували жорстокість людей у ставленні одне до одного;

г) відсутність нормальних умов життя робила людину беззахисною перед явищами природи та стихією, що скорочувало тривалість її життя.

Необхідними були подальший розвиток суспільного виробництва, пошук способів удосконалення засобів виробництва, знаряддя праці.

Отже, первісні люди від привласню вального господарства, що базувалося на мисливстві, збиранні коріння, ягід, іншої їжі рослинного світу, рибальстві, поступово почали переходити до виробництва. Розвивалися (або виокремлювалися) скотарство, обробіток землі, вирощування злаків, ремесло й торгівля.