§ 5. Поняття та елементи форми держави

Організація державної влади великою мірою залежить від форми держави. Розрізняють форму правління, форму державного устрою, форму державно-правового режиму. Форма правління – це організація верховної державної влади, порядок її утворення та діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни. Відомі дві форми правління: монархія і республіка.

Монархія - це така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор та ін.). Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія - це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). Ознаками абсолютної монархії є:

а) вся влада (законодавча, виконавча і судова) належить монарху;

б) у державі, як правило, відсутні органи політичної влади, які б формально були незалежні від влади монарха;

в) представницькі органи, якщо вони існують, мають консультативний характер;

г) залежно від виду абсолютної монархії можуть бути різні режими;

д) для абсолютної монархії притаманний лозунг «Держава – це Я» (тобто монарх).

Серед різновидів абсолютної монархії можна виділити: деспотію, тиранію, освічений абсолютизм тощо. В сучасний період розвитку держав абсолютна монархія існує в Катарі, Омані, Саудівській Аравії.

Світова теорія держави знає такі основні форми абсолютизму:

а) класичний – характерний для Франції у Європі та Японії у Азії;

б) князівський – мав місце в Німеччині періоду феодальної роздробленості;

в) військово-кріпосницький – характерний для Пруссії та Росії;

г) освічений (Австрія, Іспанія, Росія тощо).

За обмеженої монархії законодавча влада належить парламенту, виконавча - монарху (чи кабінету міністрів), судова – судам, які обираються чи призначаються, або обмежується іншим шляхом. Існують різні види обмеженої монархії:

а) конституційна;

б) виборна;

в) теократична;

г) традиціоналістська тощо.

Конституційна монархія – це форма правління, за якої в державі, поряд з існуванням монарха, законодавчо закріплено існування і значні повноваження представницького органу. Для конституційної монархії характерні такі ознаки:

1. монарх є главою держави і має переважно представницькі повноваження;

2. представницьким органом є парламент, який обирається на загальних зборах і його існування закріплене законодавчо;

3. у конституції закріплюються повноваження монарха;

4. уряд формується або лише парламентом, або парламентом і монархом.

Розрізняють два різновиди конституційної монархії: парламентарну; дуалістичну. В парламентарній монархії монарх є лише символом держави, він царствує, але не править. Реально країною керує парламент, який утворює уряд. Управління в країні здійснює уряд, який підконтрольний і підзвітний парламенту. Будь-які дії монарха потребують схвалення урядом. Такі парламентські монархії існують у Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Норвегії, Швеції тощо. В дуалістичній монархії парламент і монарх наділені реальною владою. Переважно, повноваження монарха обмежені у сфері законодавчої влади і достатньо широкі у сфері виконавчої влади. У монарха є право достроково припиняти повноваження парламенту, видавати укази, що мають силу закону, відхиляти закони, прийняті парламентом. Монарх призначає членів уряду і в будь-який час може зняти з посади міністрів. Такий вид монархії на сьогодні існує у Йорданії, Марокко тощо.

Одним із різновидів обмеженої монархії є виборна монархія. В державах, де існує виборна монархія, глава держави одержує реальну владу не шляхом наслідування престолу, а шляхом його виборів із певного, обмеженого кола осіб. Ми спостерігаємо певні випадки виборних монархів за різних причин. Наприклад, у Росії (в XVII ст.), коли перервалася династія Рюриковичів, на царювання було обрано в 1613 р. Михайла Федоровича Романова. В сучасний період розвитку монархії, прикладом виборної монархії можна назвати Об'єднані Арабські Емірати (ОАР), де з монархів-князів терміном на два роки обирають «старшого монарха», який, по суті, і є монархом ОАР.

Самостійним різновидом обмеженої монархії є теократична монархія. Це така монархічна держава, у якій глава держави (монарх) є одночасно і главою церкви. Політична влада в таких країнах належить духовенству. Прикладами теократичної монархії є Ватикан, Королівство Тонга тощо. Ватикан як церковна держава існує з VIII ст.

Різновидом обмеженої монархії є традиціоналістка монархія. В державі з таким видом монархії повноваження монарха, інших органів держави, визначаються звичаями і традиціями. Такі держави існують нині на Африканському континенті.

Республіка – це така форма правління, де верховна влада в державі належить представницьким виборним органам і здійснюється ними. У теорії держави і права розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки в Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі).

У демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, передбачених законом. Відомо три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.

У парламентських республіках:

а) президент обирається парламентом і йому підзвітний;

б) президент має право достроково припиняти повноваження парламенту;

в) уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті;

г) уряд підзвітний парламенту;

д) парламент може висловити уряду недовіру, що тягне за собою його відставку.

Прикладами парламентських республік у сучасному світі є Італія, ФРН тощо.

У президентській республіці:

а) президент обирається всенародно, або за особливою процедурою;

б) президент є главою держави і главою виконавчої влади;

в) президент формує уряд одноособово чи при певному парламентському контролі і ним керує;

г) за свою діяльність уряд несе відповідальність перед президентом;

ґ) законодавча влада належить представницькому органу (парламенту);

д) президент має право вето на закони парламенту (може не підписати закон і повернути його до парламенту).

У змішаній формі правління є елементи як президентської, так і парламентської форм правління. Змішані республіки можуть бути двох видів: президентсько-парламентські і парламентсько-президентські. Ознаками змішаної республіки є:

а) президент і парламент обираються громадянами країни;

б) президент і парламент ділять свої повноваження з контролю та відповідальності щодо уряду; в) кандидатури до уряду підбирає президент, а призначає уряд, парламент, або парламент дає лише згоду на призначення членів уряду чи його глави (прем'єр-міністра);

г) уряд очолює прем'єр-міністр, а президент здійснює лише загальне керівництво урядом;

ґ) уряд відповідальний перед президентом, підзвітний і підконтрольний парламентові;

д) за певних обставин, передбачених законом, президент має право достроково припинити повноваження парламенту, а парламент - застосувати процедуру імпічменту до президента. Такі види змішаної республіки існують у Ірландії, Португалії, Україні, Франції тощо.

Форма державного устрою - це територіальна організація держави. Взаємодія між її частинами та кожної частини з державою в цілому має складний характер. Територія держави поділяється на окремі національно-політичні чи адміністративні одиниці, які характеризуються співвідношенням частин держави та її органів із державою в цілому та між собою (наприклад, Автономна Республіка Крим, Київська область, Солом'янський район тощо). Теорія держави і права розрізняє просту та складну форми державного устрою.

Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Для унітарної держави характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки тощо.

Складна держава формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів, ще й імперія.

Федерація – суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що має у своєму складі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів федерації. Федерація створюється на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад, Російська Федерація, США тощо).

Конфедерація – це добровільне об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.

Імперія – це примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

В умовах феодального періоду розвитку суспільства існувала така форма державного устрою, як унія. Це об'єднання двох і більше монархічних держав. Наприклад, Річ Посполита тощо.

Державно-правовий режим – це сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних засад. Розрізняють демократичний та недемократичний режими.

Основними ознаками демократичного режиму є:

а) проведення виборів державних органів у центрі та на місцях і органів місцевого самоврядування;

б) плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей;

в) рівноправність людей, гарантії здійснення ними їхніх прав, виконання їхніх обов'язків;

г) демократизм правосуддя, пріоритет методів переконання перед методами примусу тощо. Демократичні режими класифікуються на демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний тощо.

Демократично-ліберальний режим характеризується лібералізацією усіх сфер життя суспільства. Права людини і сама людина в такій державі визнаються найвищою соціальною цінністю. Головним обов'язком держави, її органів і посадових осіб та органів і посадових осіб місцевого самоврядування є забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина.

За демократично-радикального режиму основна увага спрямована на радикальні перетворення в країні, на здійснення реформ, пошук радикальних форм і методів реорганізації суспільства і держави.

Демократично-консервативний режим характеризується певним «застоєм», відданням переваг традиціям, небажанням здійснювати будь-які перетворення, пошуком таких засобів, способів і прийомів розвитку суспільства і держави, що забезпечують ста лість і незмінюваність існуючого суспільного і державного ладу та звичних порядків.

Отже, демократичний правовий режим – це здійснення державної влади на засадах чинного права з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків.

Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні. Тоталітарний режим – це сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією чи кількома особами із правлячої верхівки, не контролюється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства, існує однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина.

Авторитарний режим – це така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки; допускаються деякі розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.

Серед недемократичних режимів розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціально неоднорідному суспільстві тощо.

Отже, форма держави характеризується відповідною організацією та реалізацією публічної влади, взаємозв'язком держави з особою і громадянським суспільством.