§ 1.Поняття і види правосвідомості та правової культури

Побудова демократичної, соціальної, правової держави і відповідного громадянського суспільства неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури всього населення країни. В умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, росту злочинності та криміналізації суспільства певного значення набуває робота з підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення України. З цих позицій теоретичний розгляд і осмислення понять, структури і видів правосвідомості та правової культури, форм і методів формування у кожної людини цих правових якостей слід вважати дуже актуальною проблемою.

Правосвідомість є специфічною формою суспільної свідомості, системою відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, місце та роль права у забезпеченні свободи особи, інших загальнолюдських цінностей. Це особливий елемент дійсності. Головна риса, що притаманна правосвідомості та ставить її на особливе місце серед всіх явищ правової дійсності, передбачає те, що вона, так би мовити, «чиста», хоча й специфічна (за предметом і деякими іншими особливостями) форма суспільної свідомості. Перебуває вона в одному ряду, у прямій взаємодії з іншими формами суспільної свідомості, такими як мораль, політична, філософська та інші форми свідомості і наділена усіма якостями та характеристиками, властивими суспільній свідомості взагалі.

Свідомість виникає в процесі будь-якої діяльності людини та відображається в ній. Тому функції або призначення правосвідомості можуть бути зрозумілими лише в контексті результатів діяльності її суб'єктів. Згідно з теоретичною концепцією, яку поділяє більшість авторів, основними функціями правосвідомості є пізнавальна, оцінна та регулятивна. Усі інші функції практично охоплюються ними, зокрема інформативна, прогностична тощо.

Правосвідомість розглядають як вид (форму) суспільної свідомості, що включає сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Характерні ознаки правосвідомості:

а) правосвідомість є однією з форм суспільної свідомості та вкупі з політичною, моральною, філософською, іншими формами свідомості відображає суспільне буття;

б) правосвідомість містить поняття, уявлення, судження, почуття, емоції, концепції, теорії, програми;

в) правосвідомість обумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури;

г) ідеологічні елементи правосвідомості виступають головними елементами правової культури та правового виховання.

Отже, існують різні форми суспільної свідомості, серед яких правова свідомість є одним із різновидів ідеологічного і психологічного сприйняття чинного та бажаного права.

Правова свідомість характеризується різними підходами до розуміння права. Уявлення про чинне право дає змогу особі не тільки сприймати справедливість правових приписів, а й переконуватись у ній. Сприйняття права нами реалізується не через зір чи слух, а через розуміння законодавчих конструкцій і правил, у яких формулюється обсяг певної поведінки. Праворозуміння особи підкреслюється досягненим рівнем соціально-економічного розвитку, тому що без матеріального забезпечення жодна програма не може бути реалізована в повному обсязі.

В основі правової ідеології лежать правові знання. Рівень засвоєння таких знань визначає ступінь розвитку правової ідеології та правової культури людини. Структуру правової свідомості людини складають правова ідеологія та правова психологія. Перша охоплює сукупність принципів, теорій, концепцій, що формуються внаслідок наукового узагальнення правового розвитку суспільства. Друга характеризується як сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують у суспільстві, виявляються в громадській думці.

Правова ідеологія формується як процес виявлення теоретичного усвідомлення, координації та узгодження різних суспільних інтересів через досягнення соціального компромісу. У цьому випадку правова ідеологія буде містити великий моральний потенціал, під яким розуміють пріоритет прав і свобод особистості, розподіл влади, політичний плюралізм, високу роль суду як політичного антиподу командно-бюрократичного управління. Усе це властиве ідеологічно та економічно здоровому суспільству з розвинутою загальною і правовою культурою. Правова ідеологія обґрунтовує й оцінює існуючі та виникаючі правові відносини, законність і правопорядок. Правопорядок складається з того, що кожний з нас визнається живим духовним центром, особистістю, котра має вільну правосвідомість і покликана зберігати, виховувати та зміцнювати в собі цю правосвідомість і цю свободу. В основі будь-якого права та правопорядку і будь-якої прийнятної державної форми покладено духовне начало: людина покликана до самостійного вибору тих предметів, яким вона служить. Правова ідеологія є найбільш: безпосереднім відображенням життєвих стосунків членів суспільства, що складають нації, народності та різні групи та верстви населення.

Поняття «правова психологія» з'явилося в літературі як явище, що відрізняється від правової ідеології. Вона виступає як компонент суспільної свідомості і формується стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення суб'єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок і має певну структуру.

У структурі правової психології слід виділяти:

а) сталі елементи і динамічні складові (правові звичаї, традиції, звички, настрої, почуття, переживання);

б) пізнавальні та емоційні складові (правові знання, уявлення, погляди, правові емоції, почуття, настрої);

в) регулятивні елементи (правові звички, традиції, звичаї).

Правова психологія є практичною правосвідомістю, яка заснована на правових почуттях індивіда, суспільної групи і суспільства в цілому і пов'язана з елементарним знанням правових фактів, явищ, їх оцінок, що виражені в правових почуттях, правових навичках і звичках.

Відомі різні види правосвідомості. За суб'єктами правосвідомість поділяється на індивідуальну, групову та суспільну (масову). Індивідуальна і групова правосвідомість має суспільний (соціальний) характер. Суспільна і групова правосвідомість не існує поза індивідуальною. З точки зору глибини відображення правової діяльності виділяють три рівні правосвідомості: повсякденна (емпірична), наукова (теоретична) та професійна.

Повсякденна правосвідомість складається стихійно під впливом конкретних умов життя, особистого життєвого досвіду і правової освіти, яка доступна населенню. її ще називають буденною. Це сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства щодо чинного та бажаного права і правової системи.

Професійна свідомість характеризується як сукупність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності і навчанню.

Це, як правило, правосвідомість юриста. Залежно від предмета відображення в правосвідомості юриста утворюються сфери, що відповідають різним галузям правових відносин (наприклад, господарським, комерційним, банківським, цивільно-правовим тощо). Сутність і особливості правосвідомості юристів конкретизуються в системі правових уявлень, установок, ціннісних орієнтацій, що належать до певної професійної групи.

Наукова правосвідомість – це сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців щодо чинної та бажаної правової системи громадянського суспільства. Вона на відміну від повсякденної формується на основі широких і глибоких правових узагальнень, на знанні закономірностей і спеціальних досліджень соціально-правової дійсності. Точніше, наукова правосвідомість повинна бути безпосереднім джерелом правотворчості, служити вдосконаленню юридичної практики, бо немає нічого більш практичного, ніж докладна теорія.

Суспільна (масова) правосвідомість – це знання і ставлення до діючого чи бажаного права, що характеризує основну масу населення певної країни.

Групова свідомість характеризує правову ідеологію та правову психологію, що властиві певній групі населення країни (лікарям, вчителям, військовослужбовцям, юристам тощо).

Індивідуальна свідомість – це сукупність правових знань, емоцій і настанов конкретного суб'єкта щодо чинного чи бажаного права.

Правова культура - це глибокі знання й розуміння права, ретельне виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності. Основними показниками рівня правової культури вважають: право, що відповідає вимогам справедливості та свободи; рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їхню переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів; рівень культури творення та реалізації права; рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовних органів та посадових осіб; якість системи законодавства, певний рівень законності й правопорядку.

В основі права лежить принцип справедливості, що характеризує моральний зміст нормативного характеру правил поведінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених державою. Законодавство являє собою зовнішній вираз права, визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у правовідносини з іншими людьми, колективами людей, державою та суспільством у цілому. Кожна приватна чи посадова особа, громадянин, особа без громадянства чи іноземний громадянин мають бути переконані в тому, що їхня діяльність відповідає вимогам правових приписів. Названі правові приписи характеризують рівень культури творення та реалізації права кожної посадової особи. Якісна праця посадових осіб цих органів є критерієм якості законодавства та його здійснення.

Правова культура має певну структуру, що охоплює правову психологію (правові почуття, емоції; оцінні поняття щодо права чинного та права бажаного; елементи настрою стосовно конкретних правових явищ і правових ситуацій), правову ідеологію (правові ідеї, правові теорії, правові поняття й категорії, правові принципи) та елементи поведінки (вміння і навички ефективної реалізації норм права в повсякденному практичному житті; правову активність громадян). До правової культури належать: правові знання, у тому числі знання конкретних норм права; про державний устрій, про призначення держави, політичну систему суспільства; престиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвитку юридичної науки; участь громадян в управлінні державою, стан законності й правопорядку; форми та методи правового регулювання, якість роботи правоохоронних органів.

Отже, правова свідомість і правова культура – це не тільки знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка особи в межах чинної правової моделі.

У сучасних умовах у нашому суспільстві, включаючи і юристів, поширеним явищем є правовий нігілізм – напрям суспільно-політичної думки, спрямований на девальвацію права і законності, на відверту недооцінку соціальної і особистої цінності права. Прихильники цього вважають право найменш досконалим способом регулювання суспільних відносин.

Правовий нігілізм існує у різних формах:

а)байдуже ставлення до ролі і значення права;

б)скептичне ставлення до потенційних можливостей права;

в)ігнорування правових приписів більш високої юридичної сили;

г)повна недовіра до приписів права;

д)негативне ставлення до права в цілому.

Для зниження впливу правового нігілізму необхідні:

а) забезпечення високої якості законів, що приймаються;

б) зміцнення законності;

в) підвищення ролі судів і прокуратури;

г) підвищення ролі правового виховання;

д)підвищення правової культури українського суспільства і професійної правової культури.