1.1 Докази та їх джерела: поняття та співвідношення

Встановлення фактів обєктивної дійсності в кримінальному процесі здійснюється головним чином опосередкованим шляхом, тобто через використання відповідних доказів. Разом з тим іноді можливе і безпосереднє пізнання органами дізнання, досудового слідства та судом деяких фактів. Ідеться про факти, які й після того, як вчинено злочин, продовжують існувати у незмінному вигляді чи змінилися, але не втратили все ж важливих для них якостей. Таке безпосереднє пізнання субєктами доказування може відбуватися у рамках кримінального процесу при виконанні певних процесуальних дій, а саме огляду, освідування, обшуку, виїмки, предявлення для впізнання, затримання, відтворення обстановки та обставин події злочину. Таким чином, у кримінальному судочинстві докази мають суттєве значення, саме тому закон детально визначає як поняття доказів, так і весь процес їх використання по кримінальних справах.

Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 65 КПК). Поняття доказу структуровано і як елементи включає в себе будь-які фактичні дані, що мають значення по кримінальній справі (зміст); процесуальну форму їх закріплення (спосіб існування у матеріалах кримінальної справи) та носій відомостей (зовнішній вираз). Усі зазначені елементи перебувають у взаємозвязку та у своїй єдності утворюють поняття доказу.

Під «фактичними даними» слід розуміти не самі факти, а відомості (інформацію) про них [5, c. 27]. Факти -- це події, явища дійсності, які не можна приєднати до справи. Через те при доказуванні по кримінальній 134 справі орган дізнання, слідчий і суд та інші особи, які беруть участь у процесі, оперують відомостями про події та явища дійсності, що утворюють зміст показань допитаних осіб, документів та інших видів доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим або суддею обставин події злочину у ході провадження слідчих і судових дій (огляд, освідування тощо) вони оперують як доказами не цими фактами, а тільки відомостями (інформацією) про них, зафіксованими у встановленому законом порядку в протоколах слідчих дій і судового засідання. Використана законодавцем юридична конструкція на визначення доказу «всякі фактичні дані» має тлумачитися обмежено і означати, що лише інформація, що перевіряється (тобто потенційно спростовна), може утворювати його зміст.

Безпосереднім джерелом утворення слідів злочину, в загальному розумінні, є суспільно небезпечний вплив правопорушника, поведінка якого проявляється у формі дії або бездії. Формування доказів у процесуальному розумінні відбувається у перебігу здійснення діяльності органом дізнання, слідчим і судом та закінчується тієї миті, коли отримані відомості закріплюються та/або залучаються до матеріалів кримінальної справи одним із передбачених законом способів. Процесуальна форма існування фактичних даних у кримінальному процесі за класифікаційними видами доказів закріплена у ч. 2 ст. 65 КПК: це показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами опертивно-розшукових дій, та інші документи.

Під носієм відомостей слід вважати те, що може бути засобом відображення, фіксації, виразником чого-небудь. У кримінальному процесі носієм слідів події злочину виступають предмети, що можуть бути засобом сприйняття, фіксації та збереження доказової інформації. Стосовно показань свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого носіями фактичних даних є слова, речення, складні мовні конструкції. Носіями речових доказів є матеріальні обєкти, що перебувають у твердому, сипкому або газоподібному стані. Поява нових видів інформації зумовлює специфіку їх збереження та передачі через носії, вироблені з урахуванням останніх досягнень теорії інформатики та документалістики. Від надійності носіїв фактичних даних залежить якість сприйняття, збереження та відтворення інформації про злочин у знаковій формі, що зумовило необхідність визначення науково-технічних вимог, які забезпечать бездоганне існування конкретного виду інформації на певному носії [10, c. 77].

Послідовність процесуальних дій та прийняття рішень по «входженню» до матеріалів кримінальної справи фактичних даних надають їм процесуальної форми конкретного виду доказів. Вказаний перелік видів доказів у ч. 2 ст. 65 КПК України є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, джерела доказів не входять до поняття доказу. Джерелом доказів є певний матеріальний обєкт, з якого виходять відомості про факти. Відомості та їх джерело не створюють нерозривну єдність, оскільки відомості здатні поширюватися з одного джерела на інше. Необхідно відрізняти процесуальні та матеріальні джерела доказів. Матеріальними джерелами доказів є будь-які предмети реального світу та особи, тоді як процесуальними джерелами доказів є лише передбачені КПК України носії інформації, процесуально закріплені в матеріалах справи.

Науковці, які займалися цільовим дослідженням процесуальної форми, визначали її як регламентовану законом систему процесуальних інститутів і правил, послідовність стадій кримінального процесу та сукупність процесуальних вимог, що ставляться до учасників судочинства (М.М. Михеєнко, С.М. Мельник, Я.О. Мотовиловкер, М.А. Чельцов та інші) [8, c. 56]. Стосовно джерел доказів процесуальна форма є сукупністю певних вимог, які повинні бути дотримані під час процесуального оформлення цих джерел і від дотримання яких залежить визнання джерел доказів допустимими для використання в доказуванні. У звязку з цим, не зовсім правильним є ототожнення джерел відомостей про факти, з одного боку, та закріплених у законі умов одержання та процесуального оформлення таких джерел - з іншого.