2.1 Загальне поняття та особливості оцінки показань, отриманих від осіб

В науковій літературі не існує єдиної точки зору стосовно поняття „показання”. С.М. Сівочек вважає, що показаннями свідків, потерпілих, обвинувачених та підозрюваних є лише такі їх повідомлення, які були одержані та закріплені в матеріалах кримінальної справи з додержанням вимог КПК України [15, c. 114].

Неправильною є поширена в науковій літературі точка зору, що показання можуть бути одержані тільки в усній формі, і що усність є невідємною ознакою показань. Зокрема, КПК України передбачає можливість допиту глухонімих. Такі особи через фізичні вади дають показання не в усній формі, а у формі спеціальних знаків. Звичайно, що під час допиту таких осіб повинна бути присутньою особа, яка їх розуміє (перекладач-дактилолог). Ця особа перекладає мову жестів на усну мову, яку і сприймає під час допиту особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор або суддя. Але, усне повідомлення перекладача, зроблене ним слідчому на підставі інформації, сприйнятої від допитуваної німої особи, не є показанням. Воно є лише перекладом, інтерпретацією показань свідка у формі, зрозумілій особі, яка проводить допит. Адже свідком є не перекладач-дактилолог, а німий свідок. Таким чином, показання можуть даватися не лише в усній формі, а й в будь-якій відомій людству знаковій формі (наприклад, за допомогою звуків, жестів, письмових знаків).