Основні терміни та дисципліни

Держава – це суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально-неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права свої веління робити загальнообов’язковими для населення всієї країни, здійснювати керівництво й управління загальносуспільними справами.

Правова держава – така держава, в якій на основі діючого права реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини та громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому, де держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з діючим правовим законом.

Державний Сувернітет – це верховенство, самостійність, повнота, єдність і неподільність влади в державі в межах її території, а також незалежність і рівноправність країни у зовнішніх відносинах.

Функції держави – основні напрямки її діяльності, в яких відображаються та конкретизуються завдання і мета держави, проявляється її сутність, зміст та соціальне призначення у соціально-неоднорідному суспільстві.

Форми держави – порядок організації та функціонування державної влади відносно форми правління, форми територіального устрою, форми державно-правового режиму.

Механізм держави – це система державних організацій (органів, установ, підприємств, інших державних організацій), які створюються для організації та безпосереднього здійснення функцій держави.

Механізм правового регулювання – це єдина система правових засобів, за допомогою яких здійснюється результативне правове впорядкування суспільних відносин.

Право – створений і забезпечений суспільством регулятор суспільних відносин, що складає собою систему загальнообов’язкових, формально визначених приписів, які зумовлені соціально-економічним устроєм суспільства і втілюють свободу та справедливість.

Суб’єктивне право – це вид і міра можливої поведінки суб’єкта, що забезпечується (створюються умови для здійснення, охороняється, захищається, поновлюється та відшкодовуються збитки) державою і її органами та посадовими особами.

Функції права – основні напрямки впливу права на суспільні відносини, які виражають його сутність і соціальне призначення в суспільстві, а також способи організації суспільних відносин.

Норма права – загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки людей, що має загальний характер, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її авторитетом.

Система законодавства – цілісна сукупність всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що є зовнішнім виразом системи права.

Система права – об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності і погодженості усіх юридичних норм та диференціації їх за галузями, підгалузями та інститутами.

Правова система – це сукупність внутрішньо узгоджених, взаємозв’язаних, соціально однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативний вплив на суспільні відносини, закріплюючи, регулюючи, охороняючи і захищаючи їх від правопорушень. Основу правової системи суспільства складає національне право.

Законність – правовий режим точного і неухильного здійснення законів та інших нормативних актів всіма суб’єктами суспільних відносин як в сфері правотворчості, так і в сфері реалізації правових норм; режим, яким забезпечується всебічна охорона прав та інтересів особи, суспільства і держави.

Правові відносини – це специфічні суспільні відносини, що виникають на підставі норм права, учасники яких є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Правопорядок – стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, врегульованих правом, який виражає реальне, практичне здійснення режиму законності.

Правова поведінка – це соціально-значущі вчинки індивідуальних чи колективних суб’єктів, що контролюються їх свідомістю та волею, передбачені нормами права і тягнуть за собою юридичні наслідки.

Правомірна поведінка – це суспільно необхідна, бажана і допустима з точки зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб’єктів, яка знаходить свій вираз в здійсненні норм права, гарантується й охороняється державою.

Правопорушення – це суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта, за яке передбачається діючим законом юридична відповідальність.

Юридична відповідальність – вид соціальної відповідальності, пов’язаний з можливістю застосування примусової сили держави стосовно суб’єкта, котрий необхідним чином не виконує вимог правових норм.

Правова культура – це глибокі знання і розуміння права, високо свідоме виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності.