17.Поняття та джерела конституційного права.

Сукупність норм права, які визначають засади народовладдя, економічної і політичної організації суспільства, взаємовідносин держави з конкретною особою, загальний устрій держави та основні засади функціонування державних органів складають провідну галузь національного права — конституційне право.

Предметом конституційного права є особливе коло державно-політичних відносин владарювання.

Усі суспільні відносини, що врегульовані конституційним правом, поділяються на кілька видів: відносини політичного характеру, найважливіші відносини, що складаються в економічній сфері суспільства, взаємовідносини людини і громадянина з державою, які знаходять своє відображення в основах правового статусу цих суб’єктів, відносини, пов’язані з організацією і функціонуванням органів державної влади, відносини, пов’язані з державним і територіальним устроєм країни, відносини, що визначають засади місцевого самоврядування.

Під методами конституційно-правового регулювання розуміється сукупність прийомів, способів і засобів, що дозволяють упорядковувати суспільні відносини, які складають предмет конституційного права. Серед таких методів провідне місце посідає встановлення, яке полягає у визначенні у відповідних нормах повноважень відповідних суб’єктів, а також методи зобов’язання, дозволу та заборони.

Внутрішньою формою цієї галузі права є система конституційного права, яка розкриває внутрішні взаємозв’язки між її елементами — нормами та інститутами.

Конституційно-правовий інститут — це відокремлена підсистема конституційно-правових норм, що регулює групу однорідних за своїм змістом суспільних відносин, які належать до предмету конституційного права.

Конституційно-правові норми — це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин. Особливість цих правових норм визначається специфікою врегульованих ними суспільних відносин, джерелами, в яких вони закріплені, вищою юридичною силою щодо інших правових норм, особливим механізмом реалізації, в якому бере участь особливе коло суб’єктів. Норми конституційного права, як правило, складаються лише з диспозицій, хоча це не заперечує наявності в структурі деяких з них гіпотез і санкцій. Серед конституційних норм чимало спеціалізованих: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних; розподіляються залежно від змісту, який визначається відповідними видами суспільних відносин, що входять до предмету галузі. За призначенням у механізмі правового регулювання конституційно-правові норми поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні норми безпосередньо врегульовують суспільні відносини, наприклад, визначають правовий статус державних органів. Процесуальні норми визначають форми реалізації матеріальних норм, тобто конкретизують порядок, способи діяльності державних органів. Процесуальні норми насамперед регулюють законодавчий і виборчий процеси, а також інші процедурні положення. Особливе значення вони набувають у діяльності Конституційного Суду України.

За терміном дії норми конституційного права поділяються на постійні і тимчасові, за просторовим принципом — на такі, що діють на території усієї України або лише на певній частині.

За формою закріплення бажаної поведінки суб’єкта, на якого розрахована дія норми, вони можуть носити імперативний або диспозитивний характер.

Імперативні норми у категоричній формі визначають чітко визначену поведінку суб’єктів, диспозитивні — надають суб’єктам можливість вільного вибору виду поведінки на їх розсуд.

Під конституційно-правовими відносинами розуміють суспільні відносини, суб’єкти яких під час взаємодії один з одним наділяються відповідно до конституційно-правових норм взаємними правами та обов’язками.

Провідне місце у структурі конституційних правовідносин мають їх суб’єкти. Насамперед це фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які, в свою чергу, можуть мати спеціальний правовий статус. Так, деякі громадяни України вступають у конституційні правовідносини як державні службовці (службові особи місцевого самоврядування) або народні депутати. Серед суб’єктів виокремлюють юридичні особи — підприємства, установи, організації різних форм власності (в т. ч. політичні партії, громадські організації) та органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Крім того, особливим суб’єктом виступає Українська держава. Також існують суб’єкти, які вступають лише у конституційно-правові відносини — народ України, адміністративно-терито­ріальні одиниці, територіальні громади, виборчі комісії та деякі інші.

Об’єктами конституційно-правових відносин можуть бути політичні блага, дії уповноважених і зобов’язаних суб’єктів, речі та інші майнові блага, природні об’єкти, поведінка та результати такої поведінки суб’єктів відносин, особисті нематеріальні блага людини, духовні цінності.

Виникнення, зміна або припинення конституційних правовідносин пов’язується нормами права з конкретними життєвими обставинами, які носять назву юридичні факти. Вони поділяються на правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі.

Крім того, залежно від індивідуальної волі суб’єкта, юридичні факти поділяються на дії і події. При цьому дії можуть носити правомірний і неправомірний характер.

Як джерела конституційного права окремих країн можуть виступати судові прецеденти, правові звичаї, нормативні договори та інші акти.

Основним джерелом цієї галузі права в нашій країні є Конституція України, якій передував тривалий конституційний процес. З часу становлення України як незалежної держави формування визначальних принципів Основного Закону почалось прийняттям 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України, яка була покладена в основу нової Конституції, ряду прийнятих законів України. Там же знайшло закріплення виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством України, були визначені об’єкти права власності народу, матеріальна основа суверенітету. За нашою державою визнавалось право на частку в загальносоюзному багатстві, зокрема алмазному та валютному фондах і золотому запасі. Передбачалось самостійне створення банкової, цінової, фінансової, митної, податкової системи, формування державного бюджету і впровадження власної грошової одиниці. Важливе значення для формування Конституції мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р.