logo
Право шпори

120.Поняття, система та джерела міжнародного права.

Міжнародне право — це система норм, котра має на меті врегулювання особливого виду соціальних відносин, учасниками яких є передусім держави, а також деякі інші суб’єкти міжнародного права.

головними суб’єктами міжнародного права є самостійні, суверенні утворення — держави, між­державні організації, а також деякі інші суб’єкти. На сьогодні індивід може висунути позов проти держави, підставою для чого є визнання та закріплення універсального принципу поваги прав і основних свобод людини. Але в будь-якому разі міжнародна правосуб’єктність фізичної особи є обмеженою.

Об’єктами міжнародного права є певні матеріальні та нематеріальні блага, дії або утримання від дій, які виходять за межі юрисдикції однієї держави, з приводу яких суб’єкти міжнародного права вступають у міжнародні відносини.

Предметом міжнародного права є ті відносини, які складаються між суб’єктами міжнародного права щодо об’єктів, які входять у сферу дії міжнародного права. Відповідно предметом внутрішнього права є відносини між національними суб’єктами щодо об’єктів, на які поширюється юрисдикція цієї держави.

Наступною особливістю є спосіб створення норм. В міжнародному праві норми створюються самими суб’єктами шляхом узгодження їх воль. З тієї ж причини в міжнародному праві відсутні органи, до функцій яких входить контроль за виконанням норм міжнародного права, як це відбувається у внутрішньодержавному праві.

Однією з найважливіших характеристик правової системи є система його джерел. У міжнародному праві основних джерел два — міжнародний договір та міжнародний звичай.

Міжнародний договір є родовим поняттям та включає будь-який міжнародно-правовий акт — конвенції, декларації, пакти, хартії, власне міжнародні договори, угоди, протоколи та всі інші найменування міжнародних документів. Міжнародний договір є добровільною угодою двох або більше суб’єктів міжнародного права щодо певних матеріальних або нематеріальних благ, які складають об’єкт міжнародного права; суб’єкти наділяються певними взаємними правами та обов’язками відповідно до такої угоди.

Між­народний звичай — це правило поведінки суб’єктів міжнародного права, яке встановлюється шляхом його тривалого та одноманітного застосування на міжнародному рівні. З самого визначення можна виокремити основні складові міжнародного звичаю, а саме: тривалість застосування, одноманітна практика суб’єктів міжнародного права, а також одна з головних умов — загальна думка держав, яка визнає цю норму юридично обов’язковою.

У разі відсутності останньої складової подібна юридично необов’язкова практика держав є лише міжнародною звичкою, яка не входить в сферу дії міжнародного права і яку слід чітко відрізняти від міжнародного звичаю.

Система міжнародного права — це сукупність принципів і норм міжнародного права, які становлять єдине ціле і впорядковані розподілом на відносно самостійні компоненти: інститути і галузі міжнародного права.

У системі міжнародного права окреме місце посідають загальносистемні інститути міжнародного права, які не входять в якусь окрему галузь міжнародного права. Вони мають вирішальне значення для всього міжнародного права. Серед таких інститутів можна виокремити інститут міжнародної правосуб’єкт­ності, інститут міжнародної відповідальності, інститут застосування норм міжнародного права та ін.

Найбільшим структурним елементом у системі міжнародного права є галузь. Галузь міжнародного права є сукупністю норм і принципів, які регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права у певній сфері, що складає специфічний предмет міжнародного права та пов’язана із специфічною групою об’єктів міжнародного права.

Наступним, більш дрібним, елементом системи міжнародного права є суто галузеві інститути, які регулюють відносини суб’єктів з приводу певного об’єкта в межах конкретної галузі. Найдрібнішим елементом системи міжнародного права є міжнародно-правова норма.

Норми міжнародного права — це юридично обов’язкові правила поведінки держав та інших суб’єктів міжнародного права в міжнародних відносинах, які встановлюються шляхом узгодження волі суб’єктів.