4. Методи управління

Метод управління - це сукупність прийомів, операцій і про­цедур підготовки та прийняття, організації та контролю виконання управлінських рішень, які приймаються учасниками управлінського процесу. Для здійснення управління його суб'єкти використовують відповідний до ситуації управлінський механізм. Це сукупність піз­наних закономірностей і принципів, які застосовуються на їх основі, форм і методів взаємодії суб'єкта і об'єкта управління в конкретних історичних та економічних умовах суспільства. Складовою части­ною методу управління є операція (процедура), під якою розумі­ють конкретну, елементарну дію виконання згідно з управлінським завданням. "Під процедурою, - як вважають деякі автори, - зазви­чай розуміють порядок проведення дій, необхідних для виконання будь-якої справи, рішення, завдання" . Процедури визначають ста­дії, їх цілі, черговість і час виконання, конкретні дії на кожній стадії, підстави й приводи їх здійснення - взаємозв'язок між ними, спосо­би їх документального оформлення і фіксації.

Методи засновуються на законах і принципах діяльності суб'єкта та об'єкта управління. Тому вони покликані забезпечити такий склад і зміст прийомів, операцій і процедур під час здійснен­ня управлінської діяльності, такий порядок взаємодії людей, який, з одного боку, забезпечив би професійну, організаційно-технічну об­ґрунтованість рішення, а з іншого - максимально враховував би ін­тереси людей та організацій, яких воно торкається, які будуть його реалізовувати. Ці дві позиції органічно взаємопов'язані. Недостат­ньо лише досягнути такого рівня організаційно-проектної моделі в процесі вибору способу управління, яка б обумовлювала оптимальність рішення з суто професійної точки зору, але не відповідає інтер­есам людей, бо в такому випадку вони не вважають його правильним, своїм, не розуміють або не сприймають причин, які його викликали. Таке рішення зрештою виявляється помилковим, недосяжним, за­вдає шкоди суспільству, галузі, організації. Зазвичай, це пов'язано з використанням "келійних", "кабінетних" способів управління. Для уникнення прорахунків необхідні такі методи управлінської діяль­ності, які забезпечують комплексну участь фахівців, співробітників, представників усіх сторін, котрі беруть участь в управлінських від­носинах свідомо і відповідально.

В управлінні використовуються різноманітні методи. Так, з точки зору діяльності суб'єкта управління, на всіх етапах управлінського про­цесу розрізняють чотири загальні групи методів: підготовки, прийнят­тя, організації й контролю за виконанням управлінських рішень. За ха­рактером впливу на виконавців існують чотири основні типи методів управління: економічні, організаційно-розпорядчі, правові й соціально-психологічні. Розрізняють також методи прямого (безпосереднього) та непрямого (опосередкованого) впливу - це, наприклад, адміністративні, матеріального і морального стимулювання праці тощо.

За масштабом застосування методи, які використовуються в управлінні, поділяються на загальні (методи тестів, інтерв'ю) та спе­ціальні (організація службової діяльності).

У кожному конкретному випадку метод має відповідати особливос­тям діяльності суб'єкта (цілям і завданням, етапу управлінського проце­су) та об'єкта управління. Зазвичай, на практиці використовується від­повідна комбінація методів, яка забезпечує комплексність впливу.

В міру ускладнення управлінських процесів увагу теоретиків та практиків привертають ті методи, які найбільш повно відповідають змістові окремих етапів рішення управлінських завдань у різних сфе­рах суспільства. Процес вироблення управлінського рішення, неза­лежно від змісту його цілей і завдань, на першому етапі - етапі підго­товки рішення - потребує глибокого й різнобічного аналізу існуючих проблем, пошуку альтернативних шляхів їх розробки, предикатив­ного синтезування перспективно-очікуваних здобутків та конструк­тивно-обумовлених позитивних моментів такого рішення з метою їх подальшого зіставлення з ймовірно-допустимими складнощами та затратами, що і буде формувати коефіцієнт корисності нормотворення як такого. Для здійснення цієї роботи необхідне залучення ком­петентних фахівців. Однак на практиці вони можуть представляти різні заклади, організації, установи, мати особисті та групові інтереси. Вибір того чи іншого способу вирішення проблеми може базуватися на основі цих інтересів, у зв'язку з чим виникає завдання - усунути небезпеку суб'єктивізму при підготовці рішення. Одним із найбільш відомих та ефективних методів підготовки управлінського рішення за наявності суперечних вимог є метод "мозкової атаки".

Метод "мозкової атаки" застосовується для виявлення й визна­чення значущості проблеми, факторів, що впливають на її вирішення. За його допомогою можна подолати недоліки традиційних способів розв'язання проблемних ситуацій, наприклад, за допомогою прове­дення нарад, де мають місце пасивність окремих учасників, беззміс­товність виступів, довготривалість обговорювань, сильний вплив конфліктів та суперечностей інтересів учасників на хід роботи.

Зазначені недоліки долаються, переважно, зусиллями фахів­ця - організатора групової роботи - завдяки дотриманню принци­пів формування групи й ходу обговорення проблеми, прийняттю до розгляду найсміливіших пропозицій і проектів, вибору най­більш оптимальних серед них. Каталізуючим фактором у процесі мозкової атаки може бути як внутрішній імператив ініціатора як продуктивної ланки інституції або ж зовнішнє стимулювання, яке об'єктивізується у заходах соціально-моральної чи фінансово-еко­номічної ревардації.

Найбільш демократичним методом вироблення спільного рі­шення є дискусія як спосіб широкого залучення спеціалістів і спів­робітників до обговорення будь-якої складної проблеми. Особли­вість дискусії полягає в існуванні ще до початку обговорення різних варіантів розв'язання цієї проблеми. Саме присутність різних ду­мок, позицій, нерідко конфліктних, є основою для впровадження методу дискусії при виробленні управлінського рішення. Вона про­водиться за допомогою визначення конкретної проблеми та відкри­того публічного обговорення шляхів її вирішення, спільного вибору з них найбільш ефективного. Відмінною рисою такого методу є ви­щий рівень підготовленості учасників дискусії та поетапність підхо­ду до вирішення проблеми по суті, що не є характерним для екстремально-емергуючого процесу мозкової атаки з вкрай-лімітованими часовими межами, зумовленими неочікуваністю постановки про­блематики та необхідністю її негайного вирішення. Дискусія перед­бачає вільний виклад учасниками своїх позицій, зіставлення різних підходів, обговорення переваг і недоліків, що вимагає відповідної організації спільної роботи, визначених методичних заходів, знань та навичок для їх реалізації.

Комплексним методом, який охоплює всі стадії процесу під­готовки й прийняття управлінського рішення, є метод ділової гри. Він знаходить застосування у випадках складних проблемних си­туацій (наприклад, надзвичайні події), які вимагають для свого ви­рішення взаємодії багатьох зацікавлених відомств, організацій, їх роз'єднаність у реальній практиці спричиняє непорозуміння, праг­нення переслідувати власний інтерес, а іноді - дезинформування суспільства з приводу реально існуючих проблем і способів їх вирі­шення. Виникає необхідність зустрічі "обличчям до обличчя", про­цедури взаємних "викривань", руйнування стереотипів поведінки.

Головне завдання ділової гри - організувати спільну діяльність учасників вирішення проблеми так, щоб розкрити реальну супе­речність їх інтересів щодо проблемної ситуації, виявити позиції, які примушують відстоювати загальні та групові інтереси, досягти оприлюднення необхідної інформації, допомогти учасникам почути й зрозуміти один одного, знайти шляхи до узгодження дій, мобілі­зувати їх здібності для отримання у підсумку суспільно-необхідних рішень незалежно від відомчих чи групових пристрастей та при­хильностей. Ділова гра - це репетиція, моделювання майбутньої спільної злагодженої діяльності. У діловій грі розробляються орга­нізаційні заходи та принципи взаємодії, практичні навички і вміння ними користуватись.

Важливим завданням суб'єкта управління є пошук засобів реалі­зації вироблених управлінських рішень. При організації виконання управлінських рішень необхідними є процедура описання порядку реалізації конкретних управлінських завдань, з одного боку, і розподіл функцій, прав та обов'язків між окремими суб'єктами управління - з іншого. Одним із методів розробки такої процедури є регламентний метод. Це спосіб опису порядку виконання управлінських рішень, необ­хідний для розподілу управлінських завдань між виконавцями. Такий опис здійснюється у формі регламенту, в якому зафіксовано, хто, коли і за яких умов вирішує ті чи інші завдання та відповідає за їх реалізацію. Під регламентом управління розуміють встановлення та формальне закріплення сукупності правил, які визначають структуру, функції та порядок діяльності суб'єктів, які здійснюють управління конкретним об'єктом - підрозділом, службою, територіальними та іншими органі­заційно оформленими об'єднаннями людей. Регламент визначає послі­довність виконання управлінських завдань та умов їх вирішення.

Регламент, зазвичай, складається для виконання конкретного управлінського завдання, яке входить до змісту діяльності організа­ції або закладу і може мати такі положення:

- організаційна структура, склад органів управління закладом та його підрозділами: адміністрація, нарада трудового колективу, суспільні організації; порядок утворення органів управління; конкретний розподіл прав та обов'язків, повноважень органів управління — між зібранням співробітників та адміністрацією; порядок вирішення службових та інших питань життєдіяльнос­ті закладу;

- порядок вирішення суперечностей, які виникають між окреми­ми органами управління в процесі службової діяльності; конкретні процедури прийняття рішень з окремих виробничих, фінансових, соціальних та інших питань;

- порядок призначення відповідальних керівників на всіх рівнях управління;

- заходи щодо матеріального, морального, адміністративно-пра­вового захисту прав і повноважень органів управління, підрозді­лів, служб та працівників, які беруть участь у роботі цих органів; порядок внесення змін і доповнень до регламенту управління закладом.

При реалізації управлінських рішень, програм широко застосо­вуються методи колективної та індивідуальної матеріальної мо­тивації. Засобами мотивації виступають оклад, заробітна платня та винагорода.

Для надання стійкості організаційних зв'язків у системі управ­ління в процесі виконання управлінських завдань застосовують розпорядчий метод (метод розпоряджень). Передусім, він виявля­ється у виданні наказів, планів, інструкцій, розпоряджень та інших документів, що називають актами управління.

Застосування цього методу викликане тим, що безпосередня ді­яльність людей у процесі управління не піддається детальній регла­ментації, а, отже, поточне нормотворче провадження є найбільш-ефективним способом коригування та спрямовування діяльності підконтрольної одиниці. Керуючись не тільки загальними, але й осо­бистими інтересами, учасники управління в своїх діях можуть навмис­но чи не навмисно відхилятися від заданої спрямованості до мети.

Одним із видів розпорядчих методів управління є адміністра­тивні методи. Це методи владної мотивації. Вони ґрунтуються на підпорядкуванні закону, правопорядку, вищій посадовій особі, мають обов'язковий характер. За їх допомогою діють механізми примусу, які формуються для захисту інтересів суспільства, держави, осо­бистості, реалізуються права та обов'язки керівників, підтримується службова та трудова дисципліна, забезпечуються умови виконання працівниками своїх обов'язків. Але якщо у керівника є надмірне за­хоплення тільки адміністративними методами, то це може призвести до придушення ініціативи і підприємливості, самостійності мислен­ня, очікування замість оперативної реакції на зміни умов діяльності.