5.1. Переконання та примус як загальні методи впливу

Під методами впливу розуміють способи функціонального налаштування окремих процесів (динаміку) та системи (статику) управління. Методи впливу, що обумовлюють належну поведінку колективів та окремих людей у процесі управління, різняться сти­мулами, що спонукають до певних дій. Стимули можна поділити на економічні, моральні та стимули-завдання.

Загальними методами впливу на поведінку людей є переко­нання та примус. їх поєднання становить універсальний принцип соціального управління, який проникає через всю систему стиму­люючих методів, у т. ч. адміністративні, соціально-психологічні та економічні.

Переконання та примус можуть мати державний та гро­мадський характер. Метод переконання застосовується всіма суб'єктами управління. Примус здійснюється спеціально уповно­важеними державними органами та громадськими організаціями на основі правових норм у встановленому порядку.

Переконання як метод управління всередині системи органів внутрішніх справ слід розуміти як активний вплив керівників, а також інших суб'єктів на свідомість та поведінку співробітників системи, що має на меті виховання у них внутрішньої потреби та звички чітко виконувати встановлені правила поведінки, суворо до­тримуватись дисципліни та законності.

У внутрішньосистемних відносинах цей метод успішно вико­ристовується не тільки особами, які займають штатні посади ке­рівного складу, але й різними громадськими організаціями органів внутрішніх справ (зокрема, шефами-наставниками).

Щодо зовнішньоуправлінської діяльності, переконання - це комплекс виховних та роз'яснювальних заходів, що здійснюються співробітниками органів внутрішніх справ з метою підвищення ор­ганізованості та дисципліни всього населення та забезпечення суво­рого дотримання всіма громадянами законів та підзаконних актів, що регулюють суспільні відносини у сфері боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку та безпеки.

Метод переконання в управлінській діяльності органів внут­рішніх справ реалізується в різних формах: одні характерні для внутрішньої діяльності, інші - для зовнішньої. Так, індивідуальна та масово-виховна робота, агітаційно-пропагандистська діяльність, поширення передового досвіду, критика антигромадських вчинків здійснюються як всередині системи, так і зовні. Такі форми, як ін­структування та навчання, переважно використовуються всередині системи, а поза нею - щодо членів громадських організацій, які спе­ціально створені для здійснення правопорядку (добровільні народні дружини, товариські суди та ін.). Для зовнішньої управлінської ді­яльності специфічною є також така форма переконання, як інфор­мування населення про результати діяльності у сфері охорони гро­мадського порядку та боротьби зі злочинністю.

До форм переконання належить також заохочення. Заохочен­ня - це публічне визнання заслуг людини, її нагородження, вияв громадської пошани за досягнуті нею успіхи у роботі чи виконанні громадського обов'язку. Заходи заохочення можуть бути морально­го, матеріального та морально-матеріального характеру. Деякі вчені відокремлюють метод стимулювання, пояснюючи це тим, що метод переконання має на меті виробити у громадян звички добровільного виконання конкретних правових норм, водночас як метод стимулю­вання спрямований на заохочення певної поведінки об'єкта управ­ління.

Заохочення працівників органів внутрішніх справ здійснюється на підставі Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ. Але, на нашу думку, заохочення однак належить до форм методу пере­конання. Використання у діяльності органів внутрішніх справ ме­тоду переконання не виключає, за необхідності, і методів примусу. Це зумовлено тим, що ще трапляються порушення внутрішнього трудового розпорядку, правил співіснування, норм поведінки у гро­мадських місцях, а також правил гарантування громадської безпеки.

Примус зберігає своє значення як у процесі виховання осо­бистості, так і в ході удосконалення суспільних відносин загалом. В практиці управлінської діяльності органів внутрішніх справ ви­користовуються, переважно, два види юридичного примусу: дис­циплінарний та адміністративний. За порушення правових норм передбачається юридична відповідальність, а невиконання інших, нормативно не закріплених правил співжиття може викликати не­обхідність застосування заходів громадського впливу. До держав­них примусових заходів, що застосовуються суб'єктами управління з метою дотримання дисципліни, забезпечення законності та право­порядку, належать заходи дисциплінарного, адміністративного, ма­теріального та кримінального примусу.

Дисциплінарний примус має місце лише у внутрішньосистемних відносинах органів внутрішніх справ. Його застосування спрямоване на забезпечення ефективного виконання покладених на органи внут­рішніх справ завдань, на боротьбу із порушенням службової дисци­пліни. Види дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на працівників органів внутрішніх справ, порядок їх накладення регла­ментовані Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ. При накладенні дисциплінарних стягнень керівники органів внутрішніх справ повинні прагнути, щоб службові вчинки окремих співробітни­ків стали предметом обговорення в колективі, для чого можна вико­ристовувати, наприклад, товариські суди.

Адміністративний примус застосовується уповноваженими на те органами та посадовими особами. Його метою є забезпечення за­конності, державної дисципліни, правопорядку, він також поєднує адміністративно-попереджувальні заходи, заходи адміністративно­го припинення та адміністративного стягнення.

На відміну від дисциплінарного, адміністративний примус ви­користовується, переважно, щодо зовнішніх об'єктів управляючого впливу. У таких випадках до громадян та посадових осіб застосову­ються певні санкції (їм завдається моральний чи матеріальний зби­ток, обмежуються їх особисті, майнові та службові права), передба­чені адміністративно-правовими нормами. Згідно зі ст. 15 КУпАП, і працівники органів внутрішніх справ піддаються адміністративно­му стягненню, зокрема штрафу.

Під заходами адміністративного попередження розуміють спо­соби та засоби примусового впливу, які застосовуються для профі­лактики правопорушень та усунення умов, що становлять суспільну небезпеку. Зокрема, до таких належать тимчасове припинення руху транспорту на технічно несправних ділянках магістралей, введення карантину при епідеміях та епізоотіях.

Заходи адміністративного припинення реалізуються з метою припинення здійснюваного правопорушення, попередження його шкідливих наслідків, а також створення можливості для подальшо­го притягнення винного до відповідальності. Це, наприклад, вимоги припинити правопорушення, фізичний вплив на злісних правопо­рушників, адміністративне затримання, примусове лікування від хронічного алкоголізму, венеричних захворювань.

Адміністративні стягнення - це покарання, що застосову­ються до винних осіб, які здійснили адміністративні правопору­шення (проступки), з метою попередження нових антигромадських вчинків з їх боку. Ці стягнення можуть виявлятись у моральному чи матеріальному впливові на порушника або в позбавленні його спеціального права. Адміністративні стягнення, які застосовують­ся, регламентуються статтею 24 КУАП; це: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація предмета, позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт. Зміни, які внесені до КУАП останнім часом, значно розширили права органів внутрішніх справ щодо застосування адміністратив­них стягнень.